Література буває різною: художньою й науковою, класичною й сучасною, масовою й елітарною ─ за великого бажання визначень можна знайти десятки. А наш співрозмовник може додати до цього переліку ще й “іншу літературу”. І він не просто кидає слова на вітер, але й підтверджує їх матеріально, а точніше ─ віртуально. Адже Борис Гуменюк є одним із засновників сайту під назвою “Інша література”, про який ми й вирішили розпитати пана Бориса. 

─ Проект “Інша література” ─ це угрупування, товариство, організація? Як ви себе позиціонуєте?
─ “Товариство” ─ це звучить майже як якась масонська організація (сміється). Інша література ─ це навіть не стільки інша якість тексту, скільки інший підхід до самої літератури. У першу чергу, це серйозне, а не легковажно-розважальне ставлення до літератури. далі »»

Такі книги, як «Соляріс» Стані­слава Лема, існують для того, аби, прочитавши їх один раз, перечитувати знову і знову. І кожного разу, перегортаючи останню сторінку, відчувати жаль, що книга вже прочитана. Бо у ній під несподіваним кутом зору і трагічно зображені найкращі людські почуття – кохання та дружба. Байдуже, що трагедія цих почуттів розвивається на тлі далекої планети, яка знаходиться за безліч галактик від знайомого світу і пульсує прихованим та незрозумілим для людини життям.

Тим, хто колись читав цей роман, сюжет нагадувати не потрібно, бо він надовго, якщо не на завжди, врізається у пам’ять. Молодий дослідник прилітає на загадкову планету Соля­ріс, щодо способу розвитку якої не можуть дійти єдиної думки цілі покоління вчених. На планеті на нього чекає не зовсім радісна зустріч із колегами, які віддають перевагу усамітненню у своїх каютах. За дверима кают, схоже, щось приховують. Це «щось» настільки мучить і завдає сорому дослідникам, що вони готові на все, аби не допустити сторонніх до своєї таємниці. далі »»

Про творців найдавнішої індіанської цивілізації – народ майя – відомо дуже мало. Іспанці, які прибули до Америки завойовувати нові території, знищили значну частину майянських культурних здобутків. Не шкодували нічого – ні численних книжок, ні самого великого народу...

З радянських ча­сів багато хто гадає, що в Китаї більшість населення неписьменна, а книжок, крім червоних цитатників Мао Цзедуна, немає. Може, після «культурної революції» при­близно так і було. Та сьогодні ситуація геть інша.

Шанхай – одне з найбільших міст нашої планети (у ньому мешкає близько 20 млн. людей). Це місто з багатими літературними традиціями ще в позатому сторіччі було провідним центром книговидання у Китаї. І сьогодні тут працює багато видавництв: у 2004 році в місті видано 267 млн. примірників книжок, відбувся книжковий ярмарок і міжнародний ярмарок дитячої книги. Видавництва Шанхая здобули 70 національних нагород у галузі преси й книговидання.
Найбільша шанхайська кни­гарня – «Shanghai Book City»­ – займає 26 поверхів над землею та ще й два підземні, тобто разом – 28 поверхів. далі »»

Навіть якщо ви не історик за фахом, вам буде цікаво прочитати наукову розвідку про те, як люди Середньовіччя розуміли і висловлювали те, що ми сьогодні називаємо “чудесним”. Також вам цікаво буде дізнатися, що саме снилося середньовічній людині, як вона сприймала простір і час, власне тіло та його посмертну долю. Як тоді жили, чого боялись, кому і за що молились, як сприймали світ і те, що у ньому відбувається. А чи можливо це взагалі – уявити собі людину епохи Середньовіччя та спробувати її зрозуміти?
Історик-медієвіст зі світовим ім’ям, спеціаліст із західноєвропейського Середньовіччя, Жак Ле Ґофф робить усе можливе, щоб на це питання можна було відповісти ствердно. Він належить до третього покоління “Нової історичної школи”, яка сформувалася ще наприкінці двадцятих років ХХ ст. у Франції. Її представники вперше відмовились від класичного розуміння історії як дисципліни, що вивчає ключові події, інституції та діяння видатних осіб у їх хронологічному розгортанні. Натомість вони визначили своїм завданням дослідження суспільств і людей “з плоті і крові”. далі »»

В оповіданні Хорхе Луїса Борхеса “Аналітична мова Джона Улкінса” фігурує досить дивна класифікація тваринного світу, ніби знайдена в загадковій Китайській Енциклопедії.
Тут усі існуючі тварини діляться на: а) тих, які належать Імператору, б) забальзамованих, в) приручених, г) молочних поросят, ґ) сирен, д) казкових, е) бродячих собак, є) тих, яких включили до цієї класифікації, ж) буйних, немовби у божевіллі, з) тих, що їх неможливо порахувати, и) намальованих дуже тонким пензлем із верблюжої шерсті, і) та інших, ї) тих, які щойно розбили глечик, й) тих, які здалеку видаються мухами. Цей перелік – чарівна метафора логіки іншого порядку, яку ми навряд можемо зрозуміти, але принаймні впізнаємо її у середньовічних бестіаріях – таких самих химерних енциклопедіях, за допомогою яких у давні часи впорядковувався навколишній світ. далі »»