КІНОМАНІЯ ДЛЯ КНИГОЇДІВ
Не можу назвати себе фаном творчості Пауло Коельйо, але чутки про екранізацію його роману «Вероніка вирішує померти» все ж заінтригували. Адже, по-перше, сюжет книги доволі нескладний і лінійний, тобто не зовсім кінематографічний, а по-друге, роман базується на роздумах, а не на діях – тож чим кіношники збираються утримати біля екрану глядача протягом 90 хвилин? Відповідь режисера Емілі Янг виявилася простою: головною героїнею та музикою. Причому під час перегляду потішило тільки друге, оскільки мелодії в фільмі зібрані за принципом «догодити всім»: від психоделічної альтернативи аж до Вагнера.
Читати далі »
Станіслав Цалик, Пилип Селігей. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. – К.: Наш час, 2010. – 352 с.
Коли береш цю книгу до рук, перше, що збиває з пантелику – це підназва: детективна історія української літератури. Адже словосполучення „історія української літератури” одразу асоціюється з нудним монографічним дослідженням заяложених тем. Однак слово «детективна» обнадіює, інтригує і, зрештою, примушує розкрити кнгигу. І недарма – такої історії української літератури ви ще точно не читали.
Читати далі »
Валентина Хархун. Соцреалістичний канон в українській літературі: ґенеза, розвиток, модифікації. – Ніжин: ТОВ „Гідромакс”, 2009. – 508 с.
Дослідження „Соцреалістичний канон в українській літературі” можна віднести до розряду довгоочікуваних, адже воно вже давно було підготовлене окремими статтями українських літературознавців, які натякали на те, що цією темою треба зайнятись ретельніше. Особливо, якщо порівняти український досвід осмислення соціалістичного реалізму та радянської спадщини загалом, хоча б з американським студіями, не кажучи вже про російські розмисли з цього питання.
Читати далі »
Феномен доктора Хауса: Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста / Упоряд. А. Кокотюха, Є. Захватова. — К.: KM Publishing, 2010. — 256 с.
Феномен доктора Хауса частково вкладається в рамки феномену всіх культів, породжених телебаченням та кінематографом. Діти шаленіють від героїв мультику «Тачки» — і батьки купують їм незліченні розмальовки, пазли, одяг із зображеннями машинок. Дівчата-підлітки заліплюють стіни постерами, на яких сутінково всміхаються втілені на екранах вампіри та перевертні, породжені уявою Стефані Маєр.
Читати далі »
Віктора Андрієнка знають перш за все як «обличчя» «Шоу довгоносиків» та «голос за кадром», який озвучував Капітана Смоллета з улюбленого для багатьох радянського мультфільму «Острів скарбів». Однак мало хто знає, що Віктор є ще й відомим каскадером – на його «каскадерському» рахунку понад 20 фільмів. Зараз актор зайнятий роботою у пародійному проекті «Велика різниця». А чи вистачає Вікторові Андрієнку часу на читання? Про це дізнавалася наш кореспондент.
Читати далі »
Хоча впродовж останніх десяти-п’ятнадцяти років суттєво змінилися параметри класичного канону української літератури, ми чомусь дуже мало говоримо про самі підстави й правомірність цих змін. Канон — це чи не насамперед уміння пам’ятати, спосіб упорядкувати неосяжний культурний спадок. Звичайно ж, він має слугувати ще й академічним, освітнім потребам, — однак претензії до списку текстів для обов’язкового вивчення лунають і зусібіч лунатимуть аж доти, поки відбір диктуватиметься переважно особистими смаками, політичними, ідеологічними, етичними чи ще якимись дуже шляхетними, але безвідносними до якости художніх текстів спонуками, поки не буде сформульовано теоретичних засад канонотворення.
Читати далі »
У 1909 році в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» з’явився друком перший розділ загальної праці Івана Франка «Історія української літератури. Часть перша. Від початків українського письменства до Івана Котляревського» під промовистою назвою «Теорія і розвій історії літератури». Франко розпочав свою роботу над фундаментальною працею із постановки концептуальних питань, а саме: «Що треба розуміти під історією літератури взагалі? Який її матеріал, яка тема, яка мета?
Читати далі »
Василь Шкляр писав «Чорного ворона» (інша назва – «Залишенець») 13 літ. Кілька років тому він скаржився, що робота не йде. Хтозна, що було причиною затримки – чи то сам жанр, адже Василь до цього спеціалізувався на комерційних текстах, доводячи, що український літпроцес таки здатен продукувати масову літературу; чи то необхідність тривалого просиджування в архівах СБУ над документами пори Холодноярської республіки з подальшим переплавлянням їх у повноцінний художній твір…Проте після публікації «Чорного ворона» стало зрозуміло, що, по-перше, письменник не зрадив себе у сенсі методу яко «останній романтик» серед українських літераторів, а, по-друге – зумів сплести з розрізнених спогадів та документів справжній самодостатній роман.
Читати далі »
Роман Василя Шкляра “Чорний ворон” продовжує спричиняти дискусії у навкололітературних колах. “Сучасність” теж не змогла оминути своєю увагою цю резонансну книгу. У третьому числі “Сучасності” за 2010 рік опубліковані дві рецензії на цей роман. Сьогодні пропонуємо вам відгук письменника й літературознавця Григорія Штоня. А рецензію літературного критика Інни Долженкової читайте на нашому сайті завтра.
Кожен художній твір свідчить про безліч компромісів між тим, чим він намагався стати і чим став. При тому став не лише з волі його творця, а й з волі літератури, яку він репрезентує.
Читати далі »
…….Дню Незалежності України присвячую.
…………….Автор.
.
За роком рік повільно теліпається,
А влітку час узагалі не йде.
Та кожен серпень, як серпом по пальцях –
Двадцять четверте! Це ж знаменний день!!!
.
Звершили ми в цей день борню велику.
Тому минає дев’ятнадцять літ,
Як подолавши вщент кремлівську кліку,
Державності собі зірвали плід!
Читати далі »
