15 Responses to “Афіша”

1. Курков приготує гарбузу | Ірина Виртосу коментує:

   03.12.2009 о 19:19

   [...] Слідкуйте за нашими анонсами, та програмою тут: [...]

   Відповіcти
2. Друг Читача коментує:

   07.12.2009 о 21:02

   [...] [...]

   Відповіcти
3. . Читомо коментує:

   09.12.2009 о 01:39

   [...] Джерело: http://vsiknygy.net.ua/afisha/?event_id=53 [...]

   Відповіcти
4. Проблеми видання музичної літератури в Україні обговорять музиканти та видавці музичної літератури « Друг Читача коментує:

   10.12.2009 о 21:15

   [...] [...]

   Відповіcти
5. Медвін: хто і коли? Книжкова виставка на повну! | Ірина Виртосу коментує:

   15.12.2009 о 19:19

   [...] цьому сайті, а також офіційних сайтах ярмарку: газета “Друг читача” та [...]

   Відповіcти
6. Solja коментує:

   15.12.2009 о 19:58

   ПІдкжіть, де можна придбати ДЧ?

   Відповіcти
   • Редакція коментує:

     16.12.2009 о 11:30

     ДЧ варто передплатити. Передплатний індекс 90278. А ще він є у київських книгарнях “Знання”, “Сяйво”, “Наукова думка”, на Пушкінській 8, київських КС, у Рівному, Вінниці, Житомирі, Миколаєві, Хмельницькому – у магазинах “Читай”. Проте надійніше передплатити, бо у книгарнях самі знаєте, як воно.

     Відповіcти
7. Всеукраїнський рейтинг “Книжка року 2009″ оголосив короткі списки фіналістів « Друг Читача коментує:

   01.02.2010 о 17:24

   [...] – 10.02] Київ. Нагородження лауреатів Всеураїнського рейтингу … Останні коментаріВрублевський "На початку 90-х, [...]

   Відповіcти
8. Шевченківська премія зменшується та іде у підпілля « Друг Читача коментує:

   09.03.2010 о 12:57

   [...] – 10.03] КНИЖКОВИЙ ЛЮТИЙ У ГЛАВРЕДІ: ШЕВЧЕНКІВСЬКУ ПРЕМІЮ – ЗА …[8.04 - 11.04] V Весняний книжковий ярмарок Останні [...]

   Відповіcти
9. Галина Пагутяк: Шевченківська премія 2010 | Ірина Виртосу коментує:

   09.03.2010 о 13:34

   [...] ─ медіа-холдинг “Главред-медіа”, газета “Друг читача”. Інформаційні партнери  ─ Артвертеп (www.artvertep.com), [...]

   Відповіcти
10. Письменники ГОТУЮТЬся до V Весняного книжкового ярмарку | Ірина Виртосу коментує:

    12.03.2010 о 22:20

    [...] Читача” т. 044 467 50 24. Слідкуйте за новинами на сайті „Друга Читача” [...]

    Відповіcти
11. Якщо папір не для книжки, то для чого? | Ірина Виртосу коментує:

    23.03.2010 о 12:13

    [...] Виставкова компанія „Медвін” т. 044 501 03 42 http://www.medvin.kiev.ua Газета „Друг Читача” т. 044 467 50 24. Слідкуйте за новинами на сайті. Брати Капранови активізують не тільки читацьку аудиторію – інформації для душі і тіла вистачить всім „Друга Читача” [...]

    Відповіcти
12. Книжка і спорт: кому – несумісність, кому – симбіоз | Ірина Виртосу коментує:

    01.04.2010 о 21:23

    [...] Брати Капранови – куратори культурної програми, “Друг читача ” [...]

    Відповіcти
13. Сленг як кодована мова: хай морзе відпочине | Ірина Виртосу коментує:

    02.04.2010 о 16:43

    [...] 9 квітня о 12-30 письменники й видавці Брати Капранови прочитають лекцію про організацію сучасного [...]

    Відповіcти
14. Волощак Юрій коментує:

    18.05.2010 о 13:31

    «Військово-морська символіка України» видавнича фірма «Прут Принт», Снятин 2009 і «Тарас Шевченко і флот, Прут Принт, Снятин 2010 Про Флот і Військо України
    Коли згадую про Збройні Сили України то завжди вибудовується в уяві асоціативний ряд, який, імовірно, не корелюється з уявленнями більшості сучасних мешканців моєї Батьківщини, хоча б тому, що напевно не помилюся, якщо припущу, що більшість з них не знають і не люблять української мови, а значить не є українцями, хоча в жилах їх тече стовідсоткова з діда-прадіда українська кров. Але це в дійсності не є визначальним чинником нації, а скоріше раси. Я ж себе расистом не вважаю. Швидше згідний з думкою, яку вперше почув від Ірини Онуфріївни Калинець років 25 тому: «Україна, це не право народження, а духовний вибір». Так, кожний свідомий вибір стати на захист правди, справедливості, добра, стати на сторону покривджених, всупереч логіці спокійного, ситого існування, є мужнім, а значить духовним вибором орієнтирів, мети, поступу, чину, життєвого шляху. А духовний вибір є вибором дороги до храму. Слушно у фільмі «Дерево Бажань» було зауважено – «Навіщо дорога, якщо вона не веде до храму?»
    Після цього ліричного відступу повернуся до асоціацій, пов’язаних з українським військом і флотом. Синє травневе небо і рев ескадрильї винищувачів, а за ними злітають у високість надувні кульки й зникають у безмежжі, двигтить земля, вулиця і мій будинок, низькі частоти реву моторів тривожать і ваблять надвір – то з апокаліптичним ревом повзе униз по вулиці Стрийській до центру Львова техніка Залізної Дивізії на парад, і так двічі на рік в листопаді і травні. Танки, гаубиці, гармати, ракети, катюші, бронемашини, і навіть вершники з шаблями на конях з червоними прапорами, разючий блиск начищеного металу і грім духового оркестру. Все це навіки вкарбовувалося у дитячі душі, але не було поруч з цим слова Україна, синьо-жовтого прапора, тризуба. Це була армія і це було щось чуже.
    Україна ворушилася всередині з шоломами і мечами, з ратищами і луками, з Золотими воротами, лодіями і щитом на воротях Царгорода з казками про Кирила Кожум’яку, з книгами Юліана Опільського, потім з козацькими шликами, оселедцями, шаблями, сулицями, гарматами і чайками, з Гамалією, Варнаком, з Кащенком, Чайковським, Маликом, Шевченком, Лепким. Ось де діти, наша слава, слава України! Це були панцирні княжі дружини, над якими тріпотіли хоруговки дністрових лодій, це були червоножупанні Запорожці – військо, якому рівного не було у світі. Це був таємничий і заборонений сакральний знак Тризуб на камені в Карпатах і такі ж страшні і тривожні слова Бандера, повстанці. Це було військо, бо воно відало куди йде, за що воює, кого оберігає….
    Як же це все мало співвідноситися з тою гримучою сталевою технікою, що прокочувалася і повзла, з цими монстрами Радянської Армії, смородом соляри, червоними прапорами і російськими матюками, й командами, які чулися з-поза мурів червонопрапорної залізної дивізії між вулицями Стрийська, Боженка, Артема.
    А співставлення відшукалося у душі несамохіть після того, як вперше побачив румунські фільми «Даки», «Колона». З одного боку були важко збройні римські фаланги і легіони, регулярні табори, ґвалти і пожежі на захоплених цією армадою вільних землях вільних словян, холодний розрахунок потвори, імперського хижака, тлустих, ослизлих політиків з Риму. З іншого боку принесений в жертву Богам найкращий, найчесніший воїн народу, син короля, і жменька малюків, хлопчиків, юнаків, майбутніх воїнів борців за свободу Дакії на чолі з вірним давнім традиціям воєводою.
    Нема більше Дакії у народів вольних колі, а є Румунія, постколоніальна країна при кермі влади якої стільки років стояв російський найманець-покруч Чаушеску. Немає більше бутної України-Руси, що була заборолом Європи від дикого степу і залізні полки якої стрясали престолами королівств і царств. Залишилася «малесенька щобта лише для молитов і сподівання». Заперечте мені аргументовано, якщо це не так.
    Уявімо собі, що раптом на Україну піде зовнішній ворог, незалежно хто – росіяни, поляки, німці, юдеї, американці. Хто і з якими силами стане на захист України, коли її дітей не об’єднує головне – відчуття любові дітей до Батьківщини-Матері? Любові, яка так влучно виражена у забороненому гімні «Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер і трави і води. В годину щасливу і в радості мить. Любіть і в годину негоди. Юначе –хай буде для неї твій спів і сльози і все до загину. Не можна любити народів других, якщо ти не любиш Вкраїну!»
    Для того, щоби тримати такі ідеали патріотизму, свободи, добробуту України на висоті державними чинниками потрібно свідомо і послідовно організаційно і матеріально підтримувати усі паростки і намагання ентузіастів просвітян, виховників молоді до видавництва патріотичної літератури, проведення масових заходів, демонстрацій, парадів, концертів, фестивалів, вишколів, проведення телепрограм спрямованих на формування глибокого патріотичного світогляду української молоді. Для існування і розвитку національної держави усе це є зрозумілим. Тому дивним є те, що ці справи цілком полишені на самоплив, а окремі подвижники ентузіасти не тільки не мають підтримки державних чинників, а зазнають великих труднощів, перешкод, а в деяких місцях і відвертих утисків і переслідувань з боку українофобських клерків на високих державних посадах.
    Нас знову опускають у старе смердюче радянське болото.
    У цьому контексті зверну вашу увагу на самовіддану працю Заслуженого Журналіста України, директора телерадіокомпанії «Бриз» Мирослава Мамчака. Нещодавно вийшли дві його книжки «Військово-морська символіка України» видавнича фірма «Прут Принт», Снятин 2009 і «Тарас Шевченко і флот, Прут Принт, Снятин 2010. Де Севастополь – серце українського флоту, а де Снятин? Хіба вже те, де і яким мінімальним накладом видрукувані ці книжки не вказує на цілковиту байдужість з боку держави. Нехай рецензією на дані книги буде те, що своїми міркуваннями з вами поділився учасник будівництва і член залоги козацької чайки зі Львова «Пресвята Покрова», яка обійшла під вітрилом усі країни Європи, починаючи з 1992 року, Волощак Юрій.

    Відповіcти