Презентація культурологічного путівника «Прорізна. Ярославів Вал»
2 Лип - 2 Лип
, ,
Книжковий магазин на Пушкінській перетвориться на
«Книгарню однієї книги»
Перетворення відбудеться на честь культурологічного путівника від видавництва «Амадей» із серії “Історія однієї вулиці”. Книга В. В. Галайби, В. М. Грузіна, М. А. Кадомської та Д. В. Малакова «Прорізна. Ярославів Вал» буде презентована
у п’ятницю, 2 липня о 17-00 за адресою Київ, вул. Пушкінська, 8-А.
Акредитовані журналісти отримають в подарунок мальовану мапу вулиць Прорізної та Ярославів Вал, а всі охочі отримають нагоду придбати новий культурологічний путівник видавництва «Амадей» із серії “Історія однієї вулиці” – “Прорізна. Ярославів Вал”.
Вулиці Прорізна та Ярославів Вал утворюють собою єдину магістральну артерію, що зв’язує центральну вулицю столиці Хрещатик, вулицю Володимирську та Львівську площу. Втім, ця їхня функція аж ніяк не є визначальною. Незважаючи на їх порівняно молодий вік, вони за останні півтора століття надали “притулок” цілій галактиці видатних діячів науки і культури, які принесли світову славу не лише місту Києву, а й таким великим країнам, як Україна і Росія. За сукупністю таланту й інтелекту, зібраних тут у різні часи, навряд чи якась інша київська вулиця спроможна кинути їм виклик.
Прорізна і Ярославів Вал — типові київські вулиці. Можливо, найтиповіші. Саме тут зберігається “гербова печатка” міста — Золоті ворота, пам’ятка рівня афінського Акрополя. Але, на відміну від античних руїн, їх залишки, суто по-київськи, накрито “новодєлом”, а навколишній простір нагадує “поляну казок”.
Як і всюди в Києві, еклектика на цих вулицях торжествує над стилем. А проте Ярославів Вал — це, по суті, архітектурний музей: навряд чи знайти в столиці більш щільне поєднання в одному місці такої кількості яскравих зразків різних епох і культур.
В наші часи ця вулиця вважається дипломатичним центром, але набагато раніше вона здобула статус центру інтелігенції. І Прорізна, і Ярославів Вал надали свій життєвий простір велетам науки і культури, які принесли світову славу Києву і всій Україні, і з цього огляду є всі підстави стверджувати: світ мало бачив таку концентрацію талантів в одному місці.
Книга розповідає про розміщення на цій місцевості перших садиб та їх власників, про проектування вулиць, їхню забудову та подальшу долю будівель, їхніх мешканців і господарів. Не оминули автори й оповіді про комунікації, транспорт, озеленення та інші таємниці міського господарства, але головна принада книги полягає у відтворенні геокультурної аури цих вулиць, характерних рис міського побуту, зібранні цікавих історій, що траплялися на них у різні часи та епохи.
Ця книга на 300 сторінок з 200 ілюстраціями про історію і сучасне цих справді київських вулиць.
Контактна особа: Любов Трофимова, 066 406 79 97
Вхід вільний
Акредитація бажана
[...] Слідкуйте за нашими анонсами, та програмою тут: [...]
[...] [...]
[...] Джерело: http://vsiknygy.net.ua/afisha/?event_id=53 [...]
[...] [...]
[...] цьому сайті, а також офіційних сайтах ярмарку: газета “Друг читача” та [...]
ПІдкжіть, де можна придбати ДЧ?
ДЧ варто передплатити. Передплатний індекс 90278. А ще він є у київських книгарнях “Знання”, “Сяйво”, “Наукова думка”, на Пушкінській 8, київських КС, у Рівному, Вінниці, Житомирі, Миколаєві, Хмельницькому – у магазинах “Читай”. Проте надійніше передплатити, бо у книгарнях самі знаєте, як воно.
[...] – 10.02] Київ. Нагородження лауреатів Всеураїнського рейтингу … Останні коментаріВрублевський "На початку 90-х, [...]
[...] – 10.03] КНИЖКОВИЙ ЛЮТИЙ У ГЛАВРЕДІ: ШЕВЧЕНКІВСЬКУ ПРЕМІЮ – ЗА …[8.04 - 11.04] V Весняний книжковий ярмарок Останні [...]
[...] ─ медіа-холдинг “Главред-медіа”, газета “Друг читача”. Інформаційні партнери ─ Артвертеп (www.artvertep.com), [...]
[...] Читача” т. 044 467 50 24. Слідкуйте за новинами на сайті „Друга Читача” [...]
[...] Виставкова компанія „Медвін” т. 044 501 03 42 http://www.medvin.kiev.ua Газета „Друг Читача” т. 044 467 50 24. Слідкуйте за новинами на сайті. Брати Капранови активізують не тільки читацьку аудиторію – інформації для душі і тіла вистачить всім „Друга Читача” [...]
[...] Брати Капранови – куратори культурної програми, “Друг читача ” [...]
[...] 9 квітня о 12-30 письменники й видавці Брати Капранови прочитають лекцію про організацію сучасного [...]
«Військово-морська символіка України» видавнича фірма «Прут Принт», Снятин 2009 і «Тарас Шевченко і флот, Прут Принт, Снятин 2010 Про Флот і Військо України
Коли згадую про Збройні Сили України то завжди вибудовується в уяві асоціативний ряд, який, імовірно, не корелюється з уявленнями більшості сучасних мешканців моєї Батьківщини, хоча б тому, що напевно не помилюся, якщо припущу, що більшість з них не знають і не люблять української мови, а значить не є українцями, хоча в жилах їх тече стовідсоткова з діда-прадіда українська кров. Але це в дійсності не є визначальним чинником нації, а скоріше раси. Я ж себе расистом не вважаю. Швидше згідний з думкою, яку вперше почув від Ірини Онуфріївни Калинець років 25 тому: «Україна, це не право народження, а духовний вибір». Так, кожний свідомий вибір стати на захист правди, справедливості, добра, стати на сторону покривджених, всупереч логіці спокійного, ситого існування, є мужнім, а значить духовним вибором орієнтирів, мети, поступу, чину, життєвого шляху. А духовний вибір є вибором дороги до храму. Слушно у фільмі «Дерево Бажань» було зауважено – «Навіщо дорога, якщо вона не веде до храму?»
Після цього ліричного відступу повернуся до асоціацій, пов’язаних з українським військом і флотом. Синє травневе небо і рев ескадрильї винищувачів, а за ними злітають у високість надувні кульки й зникають у безмежжі, двигтить земля, вулиця і мій будинок, низькі частоти реву моторів тривожать і ваблять надвір – то з апокаліптичним ревом повзе униз по вулиці Стрийській до центру Львова техніка Залізної Дивізії на парад, і так двічі на рік в листопаді і травні. Танки, гаубиці, гармати, ракети, катюші, бронемашини, і навіть вершники з шаблями на конях з червоними прапорами, разючий блиск начищеного металу і грім духового оркестру. Все це навіки вкарбовувалося у дитячі душі, але не було поруч з цим слова Україна, синьо-жовтого прапора, тризуба. Це була армія і це було щось чуже.
Україна ворушилася всередині з шоломами і мечами, з ратищами і луками, з Золотими воротами, лодіями і щитом на воротях Царгорода з казками про Кирила Кожум’яку, з книгами Юліана Опільського, потім з козацькими шликами, оселедцями, шаблями, сулицями, гарматами і чайками, з Гамалією, Варнаком, з Кащенком, Чайковським, Маликом, Шевченком, Лепким. Ось де діти, наша слава, слава України! Це були панцирні княжі дружини, над якими тріпотіли хоруговки дністрових лодій, це були червоножупанні Запорожці – військо, якому рівного не було у світі. Це був таємничий і заборонений сакральний знак Тризуб на камені в Карпатах і такі ж страшні і тривожні слова Бандера, повстанці. Це було військо, бо воно відало куди йде, за що воює, кого оберігає….
Як же це все мало співвідноситися з тою гримучою сталевою технікою, що прокочувалася і повзла, з цими монстрами Радянської Армії, смородом соляри, червоними прапорами і російськими матюками, й командами, які чулися з-поза мурів червонопрапорної залізної дивізії між вулицями Стрийська, Боженка, Артема.
А співставлення відшукалося у душі несамохіть після того, як вперше побачив румунські фільми «Даки», «Колона». З одного боку були важко збройні римські фаланги і легіони, регулярні табори, ґвалти і пожежі на захоплених цією армадою вільних землях вільних словян, холодний розрахунок потвори, імперського хижака, тлустих, ослизлих політиків з Риму. З іншого боку принесений в жертву Богам найкращий, найчесніший воїн народу, син короля, і жменька малюків, хлопчиків, юнаків, майбутніх воїнів борців за свободу Дакії на чолі з вірним давнім традиціям воєводою.
Нема більше Дакії у народів вольних колі, а є Румунія, постколоніальна країна при кермі влади якої стільки років стояв російський найманець-покруч Чаушеску. Немає більше бутної України-Руси, що була заборолом Європи від дикого степу і залізні полки якої стрясали престолами королівств і царств. Залишилася «малесенька щобта лише для молитов і сподівання». Заперечте мені аргументовано, якщо це не так.
Уявімо собі, що раптом на Україну піде зовнішній ворог, незалежно хто – росіяни, поляки, німці, юдеї, американці. Хто і з якими силами стане на захист України, коли її дітей не об’єднує головне – відчуття любові дітей до Батьківщини-Матері? Любові, яка так влучно виражена у забороненому гімні «Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер і трави і води. В годину щасливу і в радості мить. Любіть і в годину негоди. Юначе –хай буде для неї твій спів і сльози і все до загину. Не можна любити народів других, якщо ти не любиш Вкраїну!»
Для того, щоби тримати такі ідеали патріотизму, свободи, добробуту України на висоті державними чинниками потрібно свідомо і послідовно організаційно і матеріально підтримувати усі паростки і намагання ентузіастів просвітян, виховників молоді до видавництва патріотичної літератури, проведення масових заходів, демонстрацій, парадів, концертів, фестивалів, вишколів, проведення телепрограм спрямованих на формування глибокого патріотичного світогляду української молоді. Для існування і розвитку національної держави усе це є зрозумілим. Тому дивним є те, що ці справи цілком полишені на самоплив, а окремі подвижники ентузіасти не тільки не мають підтримки державних чинників, а зазнають великих труднощів, перешкод, а в деяких місцях і відвертих утисків і переслідувань з боку українофобських клерків на високих державних посадах.
Нас знову опускають у старе смердюче радянське болото.
У цьому контексті зверну вашу увагу на самовіддану працю Заслуженого Журналіста України, директора телерадіокомпанії «Бриз» Мирослава Мамчака. Нещодавно вийшли дві його книжки «Військово-морська символіка України» видавнича фірма «Прут Принт», Снятин 2009 і «Тарас Шевченко і флот, Прут Принт, Снятин 2010. Де Севастополь – серце українського флоту, а де Снятин? Хіба вже те, де і яким мінімальним накладом видрукувані ці книжки не вказує на цілковиту байдужість з боку держави. Нехай рецензією на дані книги буде те, що своїми міркуваннями з вами поділився учасник будівництва і член залоги козацької чайки зі Львова «Пресвята Покрова», яка обійшла під вітрилом усі країни Європи, починаючи з 1992 року, Волощак Юрій.