Книжковий травень: поки на нас заробляють, ми себе «закопуємо»

Із книжок можна зробити майже все: і спіраль у вигляді Вавилонської вежі на честь вибору Буенос-Айреса Всесвітньою столицею книги 2011 року, і півтораметрову книжкову барикаду на Карловому мості в Празі проти збільшення ПДВ. Їх можна читати в паперовому та електронному вигляді, а ще можна на них заробляти і досить таки не погано. Тож не дивно, що цього місяця загострилися стосунки компанії Google із книговидавцями. Пошуковий гігант неправомірно оцифрував книжки кількох видавництв, за що тепер має заплатити «грубі» гроші. Натомість українські видавництва не переймаються законом про авторське право, а їхні книжки вільно гуляють Інтернет-простором. Тож пропоную згадати, чим займалися цього місяця наші книжники та письменники. Почнемо з приємного…

Іменинник місяця – Іван Малкович

10 травня директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» поет Іван Малкович відсвяткував 50-річчя. Із цією поважною датою його привітали колишній президент Віктор Ющенко та теперішній – Віктор Янукович за посередництва свого радника Ганни Герман. Екс-прем’єр Юлія Тимошенко надіслала ювіляру великий букет червоних троянд. А найближчі друзі прийшли до парку Мамаєва Слобода, де відбувалося святкування. На моїй пам’яті, це перший день народження українського видавця, святкування якого висвітлено в ЗМІ як світську подію. Тож і ми приєднуємося та бажаємо пану Івану, щоб усе, що йому побажали, здійснилося.

Піар місяця – Василь Шкляр

Василь Шкляр, автор роману «Чорний ворон», не втомлюється давати коментарі про можливість екранізації свого роману. Цього місяця він повідомив, що нарешті інтрига з режисером розв’язалася. Сам Єжи Гофман, відомий польський режисер, дав свою згоду на зйомки художнього фільму за романом «Чорний Ворон», перед тим прочитавши текст малознайомою Гофману мовою оригіналу. Принаймні так твердить Шкляр. Тож, тепер залишилося тільки знайти кошти на екранізацію українського бестселеру.

Дивацтво місяця – «самозакопування» у Донецьку

Житель Донецька Валерій Лавриненко вирішив пізнати досвід Миколи Гоголя, закапавши себе в труні. Існують припущення, що Гоголь був дійсно похований живим. У закопаній труні емпіричний дослідник літературної історії пробув 70 хвилин, і за цей час відчув, що таке справжнє пекло. «Мікрофон порвався, телефон відразу ж перестав ловити. Шланг був для страховки, але він забився глиною. Під землею різко підвищується температура – просто пекло, – розповів експериментатор, – Я вже бачив світло, відчувалося повітря, і раптом знесилів. Почалося кисневе голодування. Зрозумів, що можу знепритомніти, й тому перервав експеримент», – пояснив він. Тож любов до літератури – це, звісно, гарна риса, але передусім любити треба себе.

Критик місяця – той самий Котик

Цього разу дуже просто: книжковий портал «Буквоїд» оголосив переможця у номінації «Найкраща рецензія», яким став літературознавець зі Льова Ігор Котик за рецензію «Хрест» і спокута Ірванця». Ігор Котик відомий широкому загалу після скандального обговорення роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшаго» з Юрком Кучерявим та Віктором Небораком. У травні переможець на додачу до всеукраїнської слови отримав матеріальний приз – букрідер Pocketbook, а значить віднині зможе обговорювати в львівській літературній кав’ярні «Кабінет» вже електронні книжки.

Відмова місяця

Певно, хтось дуже не хоче бачити літераторів у шахтарській столиці. Може тому, що на україномовні культурні акції там приходить багато людей, що зумовлено культурним голодом регіону? Адже лише зовсім недавно (років п’ять тому) українські письменнки почали активно їздити до Луганщини та Донеччини із презентаціями. І от хтось «ізгори» зрозумів це та перекрив кисень, щоб мешканці вільно дихали власним культурним повітрям, а ще краще – шахтним газом метаном. Зовсім недавно були відмови в наданні приміщення Жадану, а тепер Ірен Роздобудько не вдалося виступити на рідній землі. Донецький національний університет відмовив Ірен Роздобудько у зустрічі зі студентами-філологами, мотивуючи це відсутністю лекцій. У той час як відмова Жаданові була мотивована навпаки – наявністю лекцій та модулів. Це виглядає щонайменше підозріло. У той час, коли уряд Аргентини збирається заснувати пенсію для письменників, на Сході України письменників бачити не хочуть. Цікаво, що вигадають можновладці для шевченківської лауреатки Марії Матіос, яка найближчим часом має намір поїхати на український схід, якщо, як жартує пані Марія, у тамтешніх театрах не почнуть зненацька «ремонт робити».

Тенденція місяця – книжкові та літературні фестивалі

Травень ніби не осінній місяць, але врожай дав великий, принаймні врожай літературних фестивалів та книжкових ярмарків. Тож затискайте пальці, будемо рахувати: столичні фестивалі «Київська барикада», «Київські лаври», фестиваль анархічної культури «Чорний Першотравень» у Харкові, фестиваль дитячих та юнацьких театральних колективів «Галицька Мельпомена – 2011» (Львів),  а також книжкові та видавничі виставки-фестивалі, серед яких «Штурмові загони Гуттенберга»,  «Книжковий Арсенал» (обидва у Києві) та книжковий фестиваль «Джура-фест» у Тернополі. Я нарахувала щонайменше сім.

«Київська барикада» та «Київські лаври»  цього року отримали скандальний розголос.

Зокрема Павло Коробчук назвав його «проросійською пропагандою». Таку реакцію викликала велика кількість заходів російськомовної поезії в рамках фесту, натомість українських акцій було всього чотири. Стаття Коробчука «Мій погляд на фестиваль «Київські лаври» поширилася інтернетом розголос: її скопіювали сайти та блогери. Організатор фестивалю, головний редактор журналу «Шо» Олександр Кабанов сказав, що частина заходів «злетіла» в останній момент, окрім того українські заходи не було кому робити.

Цьогорічна, вже четверта «Барикада» в Києві вперше носила ім’я Юрка Покальчука, хоч, як згадується, ще у минулі роки на фестивалі було вшановано пам’ять цього відомого письменника, перекладача і журналіста. Навіть диск із його віршами до фестивалю видали, – друзі Юрка, поети, письменники та музиканти прочитали його вірші у своїй інтерпретації. Усе би було добре, якби не ДАІ. Співробітники Державтоінспекції за десять метрів від місця, де мав відбуватися концерт (Софійська площа), зупинили машину з технічним устаткуванням, необхідним для його проведення, вимагаючи додаткові документи. Але і наступного дня вже з новими паперами відбулося те саме. Просто якесь déjà vu! Врешті-решт сцену таки було встановлено і захід відбувся, проте неприємний осад залишився.

Книгарня місяця – книгарня non grata

Книгарня «Сяйво», що бореться за власне існування, нарешті почала перемагати. 17 травня Господарський суд Києва своїм рішенням визнав незаконним продаж приміщення по вул. Червоноармійській, 6. Книгарня, окрилена перемогою, вирішила поділитися успіхом з читачами під час першого міжнародного книжкового ярмарку «Книжковий Арсенал», але отримала несподівану відмову. Організатори вирішили «не псувати імідж події». Тож багатостраждальне «Сяйво» стало небажаною гостею ярмарку, і виникають резонні підозри, що насправді собака заритий глибше, ніж нам це розказують.

Подія місяця – 150-річчя перепоховання Шевченка

На честь ювілею відбулася всеукраїнська проща «До Тараса». Під час урочистих заходів у Каневі Оксана Забужко прочитала відкриту лекцію «Мій Шевченко. Конспект книги, яка ніколи не буде написана», а Президент України закликав жити за заповітами Шевченка. Що мав на увазі Президент, чи читав він власне «Заповіт», а чи має на увазі щось інше – побачимо згодом. Усі ми пам’ятаємо його ставлення до поезї, Анну Ахмєтову, Гулака Артьомовського тощо. А Шевченко, до речі, прізвище розповсюджене – можливо, Віктор Федорович мав на увазі футболіста, бо Євро 2012 не за горами?

Любов Якимчук