Літературно-музичні імпровізації: ритуал і тренд. Роздуми про музико-поезію на Форумі видавців і не тільки (ВІДЕО)

Зараз майже ніхто не згадує, що в архаїчний період поезія і музика були одним цілим та виконували міфо-ритуальну функцію. Так, не естетичну, як тепер, а сакральну і разом з тим у дечому ужиткову. Через нашу «забудькуватість» сучасні різноманітні спроби поєднати музику і поезію видаються нам чимось незвичайним, хоча насправді сьогоднішній літературний тренд має дуже давнє коріння.

Зрозуміло, що музика і поезія навіть після того, як стали належати до різних видів мистецтв і підпорядкуватися різним музам, не втратили зв’язок одна з одною. І цей зв’язок знову став очевидним зараз, коли поети почали вдаватися до музики. Музичні перформанси хоч і не годують поетів і музикантів (хіба тільки поять мінеральною водою і «гріють» квитками за проїзд), зате розширюють коло їхніх шанувальників. А можливо, буває і якось інакше…

 

Важливість літературно-музичних виступів для популярності письменника відзначає редакторка німецького видавництва «Suhrkamp», відповідальна за східноєвропейські літератури, Катаріна Раабе. В одному з інтерв’ю вона стверджує, що українські автори, з якими вона працює, вміють себе «розкрутити», а це впливає на прибутки видавництва, а значить і самих письменників: «Приміром, Жадан, – говорить Катаріна Раабе, – нещодавно виступав у Німеччині з гуртом «Собаки в космосі». Це було грандіозно. І дуже душевно. Також Андрухович приїздив сюди з гуртом. Тобто така комбінація лірики та музики, здатності самим презентувати свої тексти, «смачно» подавати їх зі сцени – це те, що я дуже ціную в цих авторів. Це відчутно сприяє їхній популярності в Німеччині». Тож, виглядає, що українські письменники за відсутності літературних агентів навчилися успішно виконувати їхню функцію. «Троянди й виноград, красиве і корисне», – як пише класик. Але зараз більше про красиве.

 

Юрій Андрухович: «Андрухоїд» VS «Карбідо»

 

На українських незалежних теренах, здається, вперше і на високому рівні поєднав літературу з музикою Патріарх «БУ-БА-БУ», що задокументовано 2004 року львівською студією «Мелос» у вигляді компакт-диску «Andruxoїd». Ця робота стала першим підсумком усіх тих музично-поетичних виступів Юрія Андруховича та імпровізуючого (читай – джазового) польського музиканта Міколая Тшаски, що відбувалися починаючи з 2000-го року. Андрухович бавився зі звуками та словами, а музиканти з гармонією. В альбомі звучить 12 композицій на вірші зі збірки «Пісні для мертвого півня», 5 композицій з поетичного циклу «Індія», а також бонус – легендарний «Козак Ямайка».

 

Візуалізований трек «Стас Перфецький повертається в Україну» із диску «Андрухоїд»; режисер – Світлана Олешко, актор – Місько Барбара (гурт «Мертвий півень»)

 

Диск записано за сприяння Польського інституту із трьома польськими музикантами: згаданим Міколаєм Тшаскою (саксофон, бас-кларнет), бас-гітаристом Войцехом Мазолевським і перкусіоністом Мацьо Моретті. Важливим у цій польсько-українській роботі є те, що усі музиканти заанґажовані у сфері джазу, фрі-джазу, тобто імпровізованої музики, тому сполучення уже написаної поезії, але яка читається тут і тепер, із імпровізованою музикою, яка твориться тут і тепер (хоч певні заготовки є в усіх) виникає взаємодія, комунікація. Власне це корелює із первісною міфо-ритуальною функцією такої музико-поезії.

 

Під літературно-музичними імпровізаціями (музико-поезією), варто з’ясувати, я маю на увазі не співання поетичних текстів виконавцями, а власне читання їх у момент звучання музики, за якого із двох явищ повстає одне ціле. Музико-поезія – це ніби створені один для одного два явища, які мають спільні ознаки: існують у часі та мають ритм. Виконавцями-декламаторами можуть бути самі поети, але не завжди. Легше було би створити цей термін англійською мовою, це було би щось на кшталт music poetry, українською це називають різними словами: музично-поетичний перформанс, музика і поезія, літературно-музичний проект тощо. Але від того суть явища не змінюється. Тобто, твори гурту «Мертвий півень» на вірші Юрія Андруховича не є музико-поезією, а є піснями. Музико-поезія таки ближча до поезії (зокрема, з позиції слухачів, які прийшли послухати передусім тексти).

 

Більш відомим широкому загалу є інший проект Юрія Андруховича спільно з польським гуртом «Karbido», із яким він створив цілу трилогію виступів і компакт-дисків «Самогон. Цинамон. Абсент». За словами учасників проекту проект визначається як «поєднання досконалої стриманості традиційного радіоспектаклю з енергетикою пост-року». Із цим проектом вони виступали на українському телебаченні, яке, як відомо, культурою зазвичай не цікавиться. До речі, це звучало у політичному (хотілося сказати-написати «поетичному») шоу Савіка Шустера, звідки навіть залишилися трохи «причесані», але загалом характерні для проекту відеозаписи.

 

Юрій Андрухович та гурт «Karbido» виступають на «Шустер Live», композиція «Постріл», квітень 2011

 

Сергій Жадан та «Собаки в космосі»

Власне, літературно-музичний проект Сергія Жадана виник на базі харківської російськомовної ска-групи «Собаки в космосі» (послухати можна тут) та соціальнозаанґажованої поезії самого поета. Перший альбом Сергія Жадана із «Собаками» мав назву «Спортивний клуб армії», та вийшов у Харкові у 2008-му році. Останніми роками проект багато гастролює, виступаючи перед публікою України, Росії, Польщі, Німеччини та Австрії. Цей літературно-музичний перформанс поєднує в собі літературну декламацію з танцювальними мотивами, громадянську лірику з музикою ска, реггі та панком. Тематика номерів напряму залежить від лірики Жадана, тому це переважно безробіття, расизм, легалізація, кордони, армія, легкі наркотики та проститутки. Але на відміну від проекту Андруховича із польськими джазменами, тут уже не йдеться про імпровізацію.

 

Жадан і «Собаки в космосі», «Дебілів до армії не беруть». Фестиваль «День Незалежності з Махном-2008»

 

Усі ці речитативи Жадана, які часом скидаються на реп, виглядають і є підготовленими, беззмінними від виступу до виступу, але дуже драйвовими. Тобто ідеться про підхід естрадно-популярного музичного шоу-бізнесу, тому і споживачі такого продукту – це широка аудиторія. А коли ти приходиш на концерт Жадана, то після концерту, можливо, захочеться і почитати щось таке гостро-соціальне, тому і читацької публіки більшає, росте фан-клуб.

 

Галина Крук, а також «Пісні країни OS» та «Співіснування»

 

Поетка Галина Крук у літературно-музичних імпровізаціях не новачок. Ще 2008-го звучав на музичному фестивалі «Флюгери Львова» літературно-музичний проект «Пісні країни OS». Точніше Галя читала, а письменник Юрій Іздрик, згадавши один зі своїх численних талантів, акомпанував на клавішах, і це було дуже симпатично.

 
Встроювання цих відео заборонене, тому дивіться за посиланням.

Поезія Галини Крук. Львів. 2008. Клавіші – Іздрик. Відео-Куб.

 

 

Перші проби мають свій розвиток і для Галини Крук і для Юрка Іздрика. Так, на Форумі видавців–2011 Галина Крук була помічена із мультимедійним проектом «Співіснування» (разом, окремо і через дефіс), що зібрав до купи поезію Галі, візуалізацію Олексія Хорошка, а також вокал Ольги Коломієць та музичні імпровізації Романа Бардуна. Поезію Галини Крук, зізнаюся чесно, я можу слухати годинами, так само вдалим видався відеоряд Олексія Хорошка, тому можна навіть змовчати про технічні проблеми в розпал дійства, але музика та вокал явно всім (і учасникам, і глядачам-слухачам) заважали. По-перше, вважається поганим тоном пускати підкладкою під текст, у даному випадку вірш Галі Крук, ще один текст, навіть якщо то буде якась давня французька пісенька. У той час, коли поетка читала вірші про сильну жінку, про жіночі долі, але це була по-чоловічому писана лірика, поки ретельно артикулювала звукову метафорику своїх текстів, недоречний вокальний супровід відволікав. По-друге, музика клавішника не збирала докупи, а радше розвалювала проект, і кожна людина з музичною освітою чи бодай із музичним смаком скаже, що це не були імпровізації, а просто дібрані композиції, які існували собі окремо від Крук і Хорошка. (Із Бардуном, пам’ятається, недавно експериментував Андрій Любка, чому свідок подкаст, записаний у легендарній літературній кав’ярні «Кабінет».) І по-третє, усі троє учасників звукового боку проекту часто не слухали один одного, вони не «співіснували», я би сказала. Тож, проект вийшов досить розбалансований, а заявлена у ЗМІ головна ідея проекту – «шляхом синтезу вийти за рамки окремих видів мистецтва у чисте поле нового сенсу і відкрити свою «терру інкоґніта» – на жаль, залишилася тільки ідеєю.

 

Люба Якимчук в дуеті з Марком Токарем

 

Якщо продовжувати хронологічну послідовність в музико-поетичному і літературно-музичному мистецтві, то наступним буде саме цей дует. Як це учасники декларують у своїх інтерв’ю, Марк Токар, контрабасист зі Львова, «давно шукав поета, щоб зробити власний літературно-музичний проект», ходив на львівські поетичні вечори, шукав аванґардової стилістики, аж поки відомий львівський культреґер Юрій Кучерявий не познайомив його з поеткою Любою Якимчук. Так музично-поетичний проект під трохи задовгою назвою «Жінка, дим і небезпечні предмети» вдалося втілити 2009 року в затишній атмосфері львівського театру імені Леся Курбаса під час Форуму видавців. На цьогорічному Форумі дует звучав під назвою «Дзеркала», також існує його «луганський» варіант із назвою «Донбас і контрабас».

«Мама…», дует Любові Якимчук (поезія) та Марка Токара (контрабас), Львів, 2009

 

Варто згадати, що Марк Токар як фрі-джазовий музикант, належить до того ж середовища, що й музиканти, які грали з Андруховичем. Зокрема, Токар грає в масштабному (10 музикантів) проекті з Миколаєм Тшаскою під назвою «Resonance Ensemble». Тому не дивно, що і в дуеті Токар-Якимчук одним із основних принципів роботи з музичним і поетичним матеріалом є імпровізація. Це не читання текстів під акомпанемент контрабасу, а це діалог музики та текстів, комунікація двох свідомостей: музичної та поетичної. Імпровізація, звичайно, є ризикованим явищем, але, хто не ризикує, той не створює літературно-музичних проектів.

Але як не крути, поети в порівнянні з професійними співаками, вокально завжди будуть більш обмежені. Наприклад, Жадан часом зривається на зайвий крик, Іздрик та Семенчук читають надто монотонно. Хоча з іншого боку, харизма письменника може згладити будь-які огріхи. Так чи інак, Токар і Якимчук доклали зусиль до ще одного проекту «Забавки Афродіти» (також звучав під назвою «Київські ремінісценції»), у якому поетка поступилася вокалістці своїм місцем на сцені. Ідеться про переважно неримовані тексти, у яких людина має складні стосунки з новим містом, де неприйняття переростає у депресивні стани, і цей конфлікт розв’язується у несподіваний спосіб, як дитинство розв’язується дорослістю. Музично – це поєднання імпровізації учасників із авторською музикою Марка Токаря. Окрім речитативу, вокалу та звуків, що видобуває із власного голосу Олеся Здоровецька, у квартеті звучить рояль, сопрано-саксофон і контрабас, а також дитячі брязкальця та інші іграшки.

 

«Аліса», Київ, 2011. Марк Токар – контрабас, автор музики, Олеся Здоровецька – вокал, декламація, Ілля Єресько – рояль, Нік Рот (Nick Roth) – сопрано-саксофон. На текст Любові Якимчук

 

Як стало відомо під час форуму, цей українсько-ірландський квартет зробив запис проекту і з цього має вийти компакт-диск.

 

Юрко Іздрик та Григорій Семенчук у проекті «DrumТиАтр»

 

Мистецький альбом «Underwood» про життя Іздрика та авторства самого Іздрика (Клуб Сімейного Дозвілля, 2011) поміж інших містить розділ «drumтиатр inside», що стосується його спільного із Семенчуком проекту із доволі неоднозначною назвою «DrumТиАтр». Інакше кажучи, цей проект письменник виділяє для себе в окремий творчий етап.

«Оксана Степанівна Забужко», виконує «DrumТиАтр», 2011

 

«DrumТиАтр» виглядає літературно-музичним психоделічним балаганом: Семенчук бавиться з електронними звуками за ноутбуком, Іздрик бере в руки то електрогітару, то мандоліну, при цьому вони читають, а тим часом барабанщик і басист у них за спинами тримають ритм, збираючи усі ці звуки докупи. Так це виглядало цьогоріч на київському виступі даного проекту із багатьма змінними складовими, зокрема учасниками. Постійні учасники – тільки його засновники та творці-письменники Юрко Іздрик та Грицько Семенчук. Проект часом виглядає перевантаженим ефектами, але так чи інакше зі своїм монотонним звучанням текстів є медитативним, відчуття, як після слухання тувинського горлового співу, до речі, ритуального у своєму первісному значенні. Якщо говорити про сучасні паралелі, то «DrumТиАтр» порівнюють із російським «абстрактним хіп-хопом», проте тексти в українських письменників значно кращі, ніж у російських музикантів (що логічно), а до того ж – іронічні, а часом і мінімалістичні.

 

Анета Камінська та Electrolyryka

Цьогорічний Літфест Форуму видавців пропонував не один музично-поетичний проект. Зокрема, дуже цікавий проект представила польська поетка та перекладачка української поезії Анета Камінська. Вона вже давно стала «своєю» в українському літературному середовищі, тож не дивно, що й Анета також долучилася до експериментів на межі мистецтв.

На Форумі Анета Камінська представила проект «Electrolyryka», де під музику техно звучав її поетичний цикл «Останні вірші Назара Гончара написані через Анету Камінську». Це був виступ на пошану пам’яті загиблого 2009 року відомого українського поета Назара Гончара. Було моторошно, коли поміж повторюваних рядків поезії, різних звуків і ритмів було чути голос самого Назара Гончара, записаний на диктофон менше ніж за рік до його смерті. До речі, ді-джей проекту Павел Ушинський раніше студіював літературознавство, аж поки раптово вирішив змінити спеціалізацію та зайнявся музикою, тому він природно почувався на цьому музичному літературному вечері.


Як захід, пов’язаний із текстами і музиками, був заявлений на цьогорічному Форумі видавців проект «Всі поруч: Іван Малкович», тож я подалася до театру Курбаса послухати, але залишилася розчарована. Це був концерт на пошану Малковича, збірна солянка, і нічого більше. Тому, не завжди варто довіряти афішам, рекламі, і навіть новинам, бо справжня музико-поезія не має до них жодного стосунку. Літературно-музичні імпровізації сягають давнього ритуалу, що існував задовго до того, як з’явились ЗМІ та PR-технології, тому у правдивому своєму вияві дають відчуття, що міф коїться тут і тепер. І декому вдається у своїх проектах розказати про те, чим почався і закінчився світ. Очевидно, жінкою, травою, коханням, злочинцями, алкоголем, усвідомленням власного «я»… І це тільки початок того довгого списку спільних образів усіх цих музичних поетів і поетичних музикантів.

Марія Ворон