ПОДАРУНОК ІЗ ПОБІЧНИМ ЕФЕКТОМ

Психологи давно пояснили, що у дітей сприйняття загострене (порівняно із нашим  дорослим, притупленим – адаптованим) – та ми й без них знаємо, що у дитинстві й дерева вищі, й сонце тепліше, й солодощі солодші… Але особливо добре це знають виробники зазначених солодощів. І добряче гріють на цьому руки (знання ж бо – сила!). Причому на злість природній зміні сезонів жнива у виробників різних ласощів настають взимку – коли починається традиційна свистопляска, яку вже і святковою язик не повертається назвати, бо нічого святого в ній не залишається – особливо для все тих же «солодких» ділків…

 

Подаруй дитині… карієс

 

Звичайно, проти того, що подарунковий бізнес – перспективніший за нафтовий, не попреш. Бо дарувати подарунки до різних там усталених червоних днів календаря люди перестануть набагато пізніше, ніж закінчаться світові запаси нафти. Бо молитвами тих-таки виробників солодощів цукерки вважаються нейтральним подарунком до будь-кого свята – а особливо дитячим подарунком. Завдяки зусиллям рекламників цукерки асоціюються з різними небуденними речами – чудесами, казками, та й просто радісним настроєм (воно й не дивно – адже шоколад містить ендорфін, гормон, що викликає відчуття щастя). І чомусь мало хто думає, що така казка насправді закінчується не гепі-ендом, а карієсом, ожирінням, алергією, отруєннями та розладами печінки. Виходить таке собі диво з побічними ефектами – і щороку педіатри приречено чекають зимової хвилі захворювань, якої неможливо уникнути. Ну, не поясниш же всім батькам, що з початком зимового буму деякі безсовісні виробники солодкого намагаються позбутися всіх своїх неліквідів і запихають у подарункові набори (навіть якщо на оформлення не шкодують коштів) солодощі, що вже відбули свій термін придатності. А про те, що солодке шкодить, взагалі знають усі – але що вдієш, так уже історично склалося…
І вже майже не віриться, що колись усе було інакше. 

 

Трохи історії

 

Якщо не піддаватися піару виробників солодощів, а згадати світову історію, то починають напрошуватися дивні висновки. Адже колись давно, коли свята ще були святами, а не перетворилися на звичайне напихання шлунків різною нездоровою їжею, людей цікавило насамперед сакральне – тому, природно, ні про які подарунки не йшлося, а йшлося про закликання у своє життя різних добрих сил шляхом дотримання обрядів. Але час ішов, добробут людства невпинно зростав – і гастрономічне почало тіснити сакральне.

 

Сучасних загрозливих масштабів це явище почало набувати у позаминулому столітті. До того захмарна собівартість солодощів робила їх привілеєм особливо багатих громадян – проте 1800 року американці почали розробляти золоту жилу у вигляді цукрового буряка, налагодивши виробництво дешевої карамелі, а потім ще навчилися оздоблювати її різними святковими словами. (Слід додати, що в Америці досі найсолодший день календаря – 14 лютого, бо на День закоханих заведено освідчуватися своїм половинкам саме у кондитерській формі. Але якщо говорити про традиції, то це мають бути або карамельки червоного та білого кольорів: червоний – сила пристрасті, білий – чистота почуттів, — або принаймні цукерки в коробочці у формі серця.)

Дешеві солодощі поширювалися по світові, як сарана. Звичайно, рано чи пізно перед ними мали впасти і наші державні кордони (які, втім, тоді ще навіть не були нашими) – хіба що аграрний менталітет не міг дозволити масового переходу на кондитерську дієту, і, якщо почитати твори українських класиків ХІХ ст., можна краєчком свідомості зауважити, що селянські діти мріють про бублик – саме він, а не цукерка, є втіленням найсолодшої мрії. Що ж до подарунків, то… та про які подарунки могло йтися? Хіба що привезти дитині з ярмарку свистульку-полив’яного коня. Бо взагалі-то українці традиційно не вважали своїх дітей пупсиками, яких треба всіляко розпещувати і загодовувати, а з трьох років доручали пасти гусей, поступово підвищуючи рівень складності виконуваної роботи – адже наші діти ледь не з пелюшок були повноцінними членами суспільства. Тому заради цікавості можете запитати своїх дідусів-бабусь: чи дарували їм у дитинстві подарунки на Миколая? Новий рік? Різдво? День народження, врешті-решт (а це взагалі окрема історія – бо ще й досі живі люди, які не знають точно ні свого дня, ні навіть року народження, адже у старі часи це не мало значення)?
Якщо ваші дідусі-бабусі живуть у селі, навряд чи вони потішать вас різноманітністю своїх відповідей. А ось якщо у місті (хоча це не буде арифметична більшість), то можуть розповісти про різдвяні ялинки, що прикрашали власне подарунками – себто пряниками, цукерками, «бомбами» (саморобний прототип «кіндерсюрпризів» – їх склеювали з пап’є-маше, поклавши всередину цукерку або якусь іншу дрібничку) та бонбоньєрками (картонні коробочки, скриньки або кошички з різними нехитрими солодощами). Такі собі «груші на вербі».

У радянські часи груші злізли з верби і почали видаватися окремо – лише членам профспілки. З дитячими подарунками спочатку було дуже дефіцитно і суворо. Сучасна Україна успадкувала радянські традиції, але тепер солодощі під Новий рік отримують не тільки члени профспілок, а всі українські діти. Щороку десятки мільйонів гривень із державного бюджету ідуть на оплату карієсу, діатезу та інших болячок для наших дітей. (Можливо, щось у цьому є – он моя бабуся взагалі каже всім чоловікам: «Зайдеш в автобус – роздай дітям по цукерці: може, там і твої є!») На додачу ще й Святий Миколай регулярно приносить дітям солодощі, а після того буває коляда та щедрування, в результаті яких дитячі кишені буквально розриваються від кондитерських виробів. У підсумку зимових свят наші квартири опиняються просто-таки під завалами цукерок, і солодка вакханалія-доїдання триває аж до березня. А там вже і Міжнародний жіночий день на підході.

 
Dolce vita?
 

Звичайно, у наш час цукерки завершили повне коло еволюції, перетворившись із привілею вершків суспільства на вульгарно-плебейський атрибут повсякденного спілкування з дітьми (адже теперішні аристократи, дбаючи про здоров’я своїх дітей, відмовляються від солодощів на користь, скажімо, фруктів та іншої більш здорової їжі). Цукерки більше не ознака достатку і не дефіцит – але саме зараз усі до них настільки звикли, що вже й не особливо замислюються: а може, це зовсім не обов’язковий елемент дитинства – і взагалі свята?…
Ну що тут хочеться додати… Хіба те, що не хлібом єдиним. Здається, цілком логічно було б вирішити, що коли казка має своїми побічними ефектами цілу низку розладів здоров’я, то така казка нам не потрібна – тим більше що можна подарувати своїй дитині СПРАВЖНЮ казку. Благо українські книговидавці дуже багато зробили у цьому напрямку – просто очі розбігаються від розмаїття тієї краси, яку вони, не шкодуючи сил, видали для дітей! Причому такий подарунок набагато вигідніший: за ту саму ціну він нього не залишаться самі фантики за два дні – при обережному поводженні він може перейти ще дітям і внукам того, кому його подарували. Адже духовні скарби мають необмежений термін придатності… Тим більше, що у нас, хвалити Бога, ще у часи де Боплана всі були письменними – на відміну від тієї ж таки Америки, яка розробила цукровий буряк і розбестила весь світ дешевими солодощами.

P.S. Наостанок кілька сухих фактів. Найбільшим споживачем новорічних подарунків вітчизняних кондитерів є Фонд соціального страхування України. У тендері на закупівлю подарунків для дітей, який щорічно влаштовує ця структура, беруть участь практично всі значні виробники солодощів: компанії «Roshen», «Конті», «АВК», «Нестле-Україна». Відповідно до вимог, подарунок має важити близько 450 г, а частка шоколадних виробів у ньому має бути не менше ніж 70%.

 

Минулого року соцстрах виділив 69,2 млн. грн. на закупівлю 4,8 млн. подарунків. Для порівняння – на закупівлю книжок для бібліотек з державного бюджету виділено лише 13,5 мільйонів, а на друк книжок за програмою “Українська книга” – 20. Тобто на книжки разом держава витратила 33,50 мільйонів гривень. А на карієс – 69,2, удвічі більше. Цікаво, хто лобіює таке співвідношення – кондитери чи все-таки стоматологи?

 

І навіть страшно уявити собі, що б сталося, якби замість безкінечних солодощів наші діти отримали від держави на Новий рік гарну книжку.

Атанайя Та.

  • Цікавий

    Ні фіга собі!

  • Pahomy4

    Тю, замість солодощів – книжку? Бідні діти, ось так у вас пропанується забрати дитинство, а натомість дати книжку. Духовний скарб, звичайно, вєщ (пригадуєте – все на світі фігня, тільки бджоли – вєщ, а як подумати – то і бджоли – фігня), однак в дитинстві і не тільки організм одним духовним ситий не буде, усього треба в міру, як гадаєте?

  • Цікавий

    Шановний Pahomy4!

    Вам солодкого не вистачає? Чи вашим дітям? У нас 2% людей після закінчення школи не вміють читати! Це по-вашому "в міру"? А скільки з них не їло цукерок?

    Ідеться не про те, що їсти цукерки не варто, а що не варто на це витрачати державні кошти. Ідеться про державні приорітети.

  • Pahomy4

    2% – це не страшно, вміння читати ще не показник розуму, страшніше те, що не книжка й не цукерка формує людину, а позитивний приклад, і як ви думаєте, чи багато позитиву в тих книжках, які будуть роздаватись за держівні кошти? Сумнівно…

    Подарована книжка – ще не значить прочитана, задля того її треба популяризувати й нею зацікавити, а 2% – це фігня, це я вам як викладач кажу, Гейтс он навіть універ не закінчив, а людиною став, не в тім справа, справа в тому, що державні пріорітети у нас такіж далеку від народу, як і інтелігенція, а ви мені про солодке…