Хто писав за Брежнєва?

– Що таке скромність?

– Виграти війну, підняти цілину, відродити країну – і 20 років про це мовчати!

(анекдот брежнєвської доби)

.

Вони видавалися мільйонними тиражами, їх включали до шкільної програми, нав’язували «в нагрузку» до художньої літератури, комсомольців та партійців зобов’язували їх читати й конспектувати, а наприкінці 80-х років їх було масово вилучено з книгарень та списано у макулатуру – де, на думку багатьох, їм було і місце… Навіть тим, хто про епоху правління Леоніда Ілліча Брежнєва знає хіба з кінофільмів, книжок та розповідей старших членів родини, відомо про знамениті книжки, автором котрих значився сам генсек. Але чиєму перу насправді належали ці видатні пам’ятки радянської пропаганди?

.

У те, що знаменитий генсек, любитель поцілунків і володар усіх можливих нагород, самостійно створював усі свої опуси, вірили, мабуть, лише дуже наївні мешканці країни Рад. Прихильники курсу «дорогого Леоніда Ілліча» виправдовували його і посилалися на неймовірну зайнятість вождя, через яку він був змушений звертатися до послуг «літературних негрів». Та й кінець кінцем, хіба не робили того ж самого такі літературні корифеї, як Александр Дюма? Противники ж радянського ладу змагалися у дотепності, створюючи анекдоти, каламбури та пісеньки, присвячені Брежнєву та нібито його літературній діяльності – у період «брежнєвського застою» такі розваги були безпечнішими, ніж подібні жарти за часів сталінізму, хоча й за них можна було нажити собі неприємності.

.

Коли настала перебудова, влада вже не намагалася приховувати той факт, що на літературній ниві за Брежнєва трудилися інші люди – у першу чергу, мова йшла про знамениту трилогію – мемуари, до яких входили книжки «Мала земля», «Відродження» і «Цілина». Як документи, що збереглися у архівах Політбюро, так і спогади безпосередніх учасників, свідчили, що авторами трилогії є інші люди. Леонід Замятін, генеральний директор ТАССу (Телеграфного агентства Радянського Союзу) пізніше писав: «Ця книга являє собою історичний документ. Леонід Ілліч не писав цю книгу, але її написано з його слів і на основі щоденників його помічника з політчастини. Коли мене питають з приводу «Малої землі», чи писав Леонід Ілліч цю книгу, я говорю, що не писав, але що він є її автором, оскільки її написано з його слів, але літературно оброблено людьми, що володіли пером. Брежнєв же пером не володів…»

.

 

Найбільш поширеною є версія, що автором «Малої землі» є відомий радянський публіцист Аркадій Сахнін, що працював у газетах «Известия», «Правда» і «Комсомольская правда», «Відродження» написав Анатолій Аграновський – публіцист, письменник та кінодраматург, а «Цілину» – кореспондент газети «Правда» Олександр Мурзін. Це підтверджує і сам Мурзін, котрий після розпаду Радянського Союзу охоче поділився з громадськістю своїми докладними спогадами про «кухню», на якій створювалася знаменита трилогія.

 

.

Олександр Мурзін

За його словами, ідея створення серії книжок від імені Брежнєва належала Леонідові Замятіну та Костянтинові Черненку – майбутньому генсеку –  у рамках роботи Політбюро над збільшенням авторитету та популярності вождя серед населення. Це було необхідно, з огляду на те, що стан здоров’я 70-річного Леоніда Ілліча  – у тому числі і розумового –  невпинно погіршувався, через що у очах людей він все більше перетворювався на карикатурного персонажа, головного героя дотепів та жартів різного ступеню пристойності. Вочевидь, автори проекту сприймали дійсність надто оптимістично і не думали, що цим лише піділлють масла у вогонь народної критики – бо хто повірить у раптовий сплеск творчих сил у старого, хворого чоловіка, котрий ледве мимрить слова і часом взагалі не розуміє, де він є, і що діється навколо?

.

Мурзін розповідає, що для реалізації проекту було зібрано провідних радянських журналістів, між якими розподілили обов’язки залежно від спеціалізації. Йому самому, спеціалістові з сільськогосподарської тематики, дісталася «Цілина» – оповідь про роки, коли Брежнєв займав посаду голови компартії Казахстану, що співпало з освоєнням цілинних земель – однією з найграндіозніших авантюр у народному хазяйстві СРСР. Незважаючи на те, що формально журналістів просили лише «допомогти» зі збором матеріалу і запевняли, що згодом Брежнєв особисто писатиме або диктуватиме свої спогади, роботу вони виконували самі від початку до кінця, під пильним оком керівників партії.  «Це було нудно, хоч і складно. – згадував Олександр Мурзін. –  Я сам шукав колишніх цілинників, секретарів райкомів, директорів радгоспів, казахстанських міністрів і керівників тієї пори, безліч інших людей включно з льотчиками Брежнєва та офіціанткою, що годувала його під час поїздки цілиною. А пройшли ж роки, нашарувалася плутанина, присмачена похвалами і відвертою брехнею…».

.

Володимир Губарєв

Але цим «мемуари Брежнєва» не обмежилися. «Життя по заводському гудку», «Почуття Батьківщини», «Молдавська весна», «Космічний жовтень», «Слово про комуністів» – це своєрідні продовження, що побачили світ вже після смерті свого «автора» у збірці «Спогади», куди увійшла і знаменита попередня трилогія. Імена їх справжніх творців достеменно не відомі й досі. Виключенням є Володимир Губарєв – справжній автор частини «Спогадів» Брежнєва, що носить назву «Космічний жовтень». На відміну від своїх колег, що відверто підсміювалися над власною роботою, Губарєв підійшов до цієї праці зі щирою зацікавленістю. Йому, знаному науковому журналісту, було довірено написати частину «мемуарів» генсека, присвячену космічним досягненням СРСР та ядерно-космічній гонці двох супердержав: Радянського Союзу та Сполучених Штатів. «Я працював над цим розділом з великим задоволенням. – писав пізніше Губарєв. – Справа в тому, що я зрозумів: з’явилася реальна можливість розповісти про нашу космонавтику і людей, що працюють у цій галузі, правдиво і відкрито… Я думав, що цензура не втручатиметься у текст, над яким стоїть грізне і всесильне «Л. І. Брежнєв»…»

.

Але не так сталося, як гадалося. «Космічний жовтень», публікація котрого планувалася до дня народження Брежнєва, вже було завершено і до Центрального Комітету партії. Автора повідомили, що «верхівка партії» у особі помічників генсека ознайомилася з його творінням, схвалила і дала добро. Губарєв, впевнений у тому, що виконав свою роботу добросовісно, з нетерпінням чекав виходу «Космічного жовтня» у світ, однак всі плани пішли шкереберть після звістки про раптову смерть Брежнєва. Рукопис піддали повторному редагуванню, після чого з нього було виключено усе, що стосувалося оборони країни та діяльності провідних конструкторів і вчених у цій сфері. В такому вигляді цей фрагмент «Спогадів» Брежнєва і побачив світ. «Скорочення було зроблено механічно, з якоюсь навіть злістю… Через це втручання відбулося зміщення часу і подій, утворилося багато неточностей і навіть помилок…» – з сумом згадує Губарєв, якому, після того як імена справжніх творців творів Брежнєва почали розкриватися, довелось вислухати від колег на свою адресу багато образ і насмішок за помилки, яких він сам не припускався.

.

Ленінська премія

Олександр Мурзін не певний, чи генсек взагалі сам читав «свої власні» спогади. Журналіст стверджує також, що Брежнєв ніколи його не бачив і не мав уявлення про те, хто пише за нього «його мемуари». За його словами, напряму з генсеком спілкувалися лише його партійні помічники. Виключення було лише одне – співробітник «Комсомольської правди», чиє ім’я лишилося невідомим,  увесь час знаходився поруч з вождем – супроводжував його, спостерігав. Для чого? Річ у тім, що партійне керівництво не збиралося зупинятися на досягнутому і виношувало плани зі створення наступного тому «мемуарів Брежнєва» під назвою «На посту Генсека». Але смерть вождя, зміна суспільно-політичного ладу і перебудова, привид котрої вже кружляв над країною Рад, стали на заваді їх здійсненню.

.

Якою ж була плата за роботу «літературного негра» при самому Брежнєві? Олександр Мурзін запевняє, що особисто Костянтин Черненко обіцяв їм грошову компенсацію, однак цього ніколи так і не було зроблено. Сам Леонід Брежнєв як офіційний автор трилогії у 1979 році одержав Ленінську премію з літератури. Що ж стосується справжніх авторів, то вони, якщо вірити Мурзіну, за свою клопітку працю не одержали ні грошей, ні привілейованого житла, ні автомобілів – нічого з того, що їм приписували як подяку за успішне «лизоблюдство». Олександра Мурзіна було нагороджено орденом Дружби Народів – «за багаторічну і плідну роботу і у зв’язку з 50-літтям», Аркадій Сахнін отримав орден Жовтневої революції. На думку авторів, ці ордени і були їхньою винагородою, своєрідним гонораром за добре виконану творчу роботу.

Ольга Герасименко