Оскільки дари з чарівного мішка Святого Миколая і Діда Мороза діти отримують лише раз на рік, туди не повинен потрапити подарунок буденний, несерйозний, дріб’язковий. Інакше його подальшим шляхом стане швидке перетворення на непотріб.
Мудро чинять німці, які на новорічні свята дарують одне одному здебільшого книги, незалежно від того, кого вони бажають потішити – дітлахів чи дорослих. Невипадково вважається, що саме ця нація виховує найбільших книголюбів у світі.
А ось щодо інших західних країн, то в них напередодні свят соціологи провели традиційне опитування, результати якого свідчать про спад інтересу дітей до іграшок та солодких дарунків як потенційних під`ялинкових атрибутів. Натомість європейські діти чекають Санту з міхом mp3-плеєрів, ігрових приставок, портативних комп’ютерів, телевізорів та смартфонів. Що тут скажеш, стрімка технологізація – вороття немає. Щоправда, на останньому місці в списку побажань тінейджерів стоїть пристрій для читання книг. Такий вибір дещо кращий, та все ж не бездоганний. Зрозуміло, що англійському Санта Клаусу, італійському Баббо Натале, французькому Пер Ноелю нічого не лишається, як скуповувати все у магазинах електроніки, виконуючи забаганки розпещених європейських дітлахів, бо ж навряд чи альтернатива у вигляді книги задовольнить їхні темпераментні витівки.
Що ж, тепер вибір за батьками: чи бездумно виконати чергову забаганку, виправдовуючись, що буцімто у нас цього не було – нехай хоч дітям перепаде; а чи то заручитися здоровим ґлуздом, проаналізувати, що принесе більше користі, а відтак – насолоди й радощів.
Для тих, хто сумнівається у власній спроможності вибрати гідний книжковий подарунок, «Друг читача» упорядкував такий собі путівничок подарункових видань на всі смаки.
Ну що ж, розпочнемо мандрівку!

Пункт 1. А. Фріс «Відшукай і порахуй» (видавництво «Країна мрій»)

Ця книжечка може стати чудовим доповненням до арсеналу вже накуплених малюкові книжечок-забавлянок, розмальовок, малоформатних картонок. Ельфи-трудівники та феї-помічниці (свита Діда Мороза та бабусі Хурделиці) проведуть майстер-клас із прикрашання «зеленої красуні». Крім того, що дітлахам випаде нагода пофантазувати, ще можна буде закріпити вміння рахувати всіх і все, що зображено на малюнках. Ледь не весь простір видання займають чудові, ніжні ілюстрації з мініатюрними героями та речами. Хоча це й утруднює пошуки конкретних персонажів, проте дозволяє дитині віком 3-4 рочків розвинути увагу, навчитися арифметиці, а також реалізувати творчі задатки.

Пункт 2. «Дванадцять місяців» (видавництво «Грані-Т»)

Зима – чи не найсприятливіша пора для різних див та пригод. Зануритися в них із головою пропонує книга «Дванадцять місяців». Сповнена чудес, вона поєднала три чарівні історії грецького, українського та російського народів: «Дванадцять місяців», «Морозко» та «Снігуронька».
«Справжні чудеса творяться в час, коли міста і села опиняються у сніговій облозі, – тоді казки стають найцікавішими, а сни – найсолодшими», – стверджують упорядники книги. Захопливими історіями мудрих місяців можна розпалити уяву дитини, більше того – вони здатні втримати увагу найбільших пустунів та розбишак. Чарівник Морозко та красуня Снігуронька затягнуть юних читачів у вир неймовірних захопливих сновидінь, а приємним сюрпризом для любителів візуальної естетики стануть чудові ілюстрації.

Пункт 3. «Карнавал казок» («Країна мрій»)

Ох, на скільки ж вечорів їх вистачить – не злічити! Понад триста сторінок, заповнених казками родом із нашого дитинства: тут і «Дюймовочка», і «Кіт у Чоботях», і «Осляча Шкура», і, звісно, «Алі-Баба та сорок розбійників». Найкращі авторські казки світової класики у бездоганному українському перекладі – і перед вами добротний, а головне – бажаний подарунок для дітлахів, які ще не встигли втратити інтерес до казки. Сюжетні ілюстрації виглядають так, наче кожна казкова історія екранізована – і це лише підсилює найкраще враження про книгу, яка, до речі, підготовлена саме як подарункове видання.

Пункт 4. Г.-Х. Андерсен «Нове вбрання для короля» (видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»). Переспів І. Малковича

Цю розкішну, а головне – мудру книжечку святий Микола, мабуть, покладе неслухняним дітям неслухняних батьків. Повчальна історія, яка лишається актуальною вже понад століття, потрапила до серії «Для малят від 2 до 102» і буде корисною як для дітей, так і для дорослих.
Малюки, як ніхто, відчувають несправедливість і помічають абсурдність учинків дорослих. Це й проявляється на сторінках книжки, де хлоп’яті вдалося викрити «сліпоту» натовпу й нікчемність короля лише однією гучною фразою: «А король – голий!», яка згодом стала крилатою. Втім, пихатий король, навіть розуміючи правоту малого, осоромлено, проте гордо ступає далі, демонструючи «обновку»…
Іронічна віршована Маркусом Сейджвіком казка Г.Х.-Андерсена прийдеться до душі кмітливим представникам дитячої аудиторії та батькам із хорошим почуттям гумору.

Пункт 5. Еллісон Мелоні «Ельфи та феї» («Махаон»)

Ця книга вийшла у серії «Таємниці і скарби» й буде найкращим подарунком тим дітлахам, котрі прагнуть знайомства з усім незвичним, дещо дивакуватим, але захопливим до безтями. Одна лиш обкладинка чого варта! Її споглядання гарантовано перетвориться на кількахвилинний ритуал перед тим, як продовжити знайомство з країною див. Майстерно вимальоване вікно у незвіданий казковий світ, населений ельфами, піксі, спрайтами, німфами та іншими мешканцями, вабить читача, а тривимірна побудова зображення допомагає поринути вглиб і ніби по-справжньому побувати у чарівливій країні. Сторінки пересипано пригодами та захопливими історіями, в які потрапляють герої: мешканці лісів, садів, ба навіть наших квартир, – це не дасть дитині відірватися від читання.

Пункт 6. Олекса Росич «Отто, принц Львівський» («Видавництво Старого Лева»)

Справжньою знахідкою може стати надзвичайно захоплива, по-дитячому щира і навіть дещо філософська книга про мандрівку школярів до Отландії (королівства його величності Отто в одній із львівських квартир) із метою розчаклувати загадкового принца. Стільки неймовірних знайомств, чудесних пригод, дивовижних перетворень – усього, що трапляється з героями повісті, – знайдеш далеко не в кожній книзі. Важливо також, що автор порушує доволі серйозні, явно не дитячі проблеми: чи є межа підступності, жорстокості, цинізму в тих, хто вважає себе сильнішими; чому для когось певні речі доступні, тоді як для інших це вершина мрій…
Надзвичайний львівський дух книжки дозволить упізнати старовинне місто у численних дрібницях. Це робить книгу своєрідною пізнавальною подорожжю до колоритного міста, що може задовольнити завзятого шукача пригод. А загалом – чудові ілюстрації, цікавий сюжет та яскраві персонажі не залишать байдужими нікого, кому дістанеться такий презент.

Кінцева зупинка. Джеймс Метью Баррі «Пітер Пен» («Махаон»)

Кращі традиції створення подарункової книжки-іграшки втілені в новому українському виданні казкової історії про Пітера Пена – дивовижного хлопчика з крильми, який товаришував із феями та не хотів дорослішати. Видавництво «Махаон» наповнило свою книгу всім, що тільки може вразити та здивувати читача: тут і об’ємні ілюстрації від Пола Ґессе, і доладний переклад з англійської, і на додачу – сюрприз: кожна розгортка, а їх усього 16, супроводжується живим звуком – дзвоном Біґ-Бену, шумом хвиль, сміхом піратів, чарівною мелодією.
Таке видавниче рішення дозволить читачеві по вуха зануритись у дивовижний світ героя: одягнути крила, як у Пітера, і здійнятися над всипаним новорічними вогнями містом. Хіба не чудеса?!.. Книга направду дивовижна: потрапивши до рук, вона так і вабить своєю небуденністю. А якщо вашому дитяті досі ще не доводилося пускатись у мандри з мрійником із Неверленду Пітером Пеном та його англійськими друзями – дівчам Венді та її братами Джоном і Майклом – то й поготів!

Безумовно, це далеко не все, що підготували до Нового року вітчизняні книгороби. І без того завидний асортимент книжкових магазинів, особливо відділів дитячої літератури, помітно збагатів у передноворічний час. Яскраво-веселкові, блискучі, у найнеочікуваніших формах – книги так і просяться до рук!
Тому жодних вагань: час уже підтвердити собі й усьому світові, що найкращий подарунок – таки книга.

Яна Михайловська

Видавництво «Наш час» спробувало задовольнити мрії читачів більш системно. «Наш час» створив науково-популярний проект «Українська міліарна історія», що складається з низки книжкових серій, різних за обсягом, наповненням та системою подачі матеріалу. Проект розрахований на широке коло шанувальників військової історії, кожен з яких може обрати книжку на цікаву йому тему та ще й таку, що відповідає рівню історичних знань читача: від початківця до людини з «читацьким стажем». Нині проект налічує три серії, в яких уже вийшли книжки, ще в двох видання готуються до друку. Видавництво запросило до співпраці й відомих істориків, і молодих науковців, і шанувальників військово-історичної реконструкції.
Отже, поглянемо на книжки, що вже вийшли друком у різних серіях.
Серію «Стратегікон» відкриває книга одного з провідних фахівців з історії Давньої Русі, члена-кореспондента НАНУ Миколи Котляра (Котляр М. Воєнне мистецтво Давньої Русі. – К.: Наш час, 2010). За інформацією видавництва, у ній відпрацьовано усі «фішки» серії: легкість авторського викладу вкупі з безперечною науковою достовірністю, наявність мальованих реконструкцій комплексів озброєнь давньоруських вояків, своєрідно подані графічні схеми найважливіших битв, виконані спеціально для цього видання фотографії реконструйованих обладунків та зброї і величезна кількість чорно-білих та кольорових ілюстрацій.

«Стратегікон» призначено для тих, хто вже давно цікавиться історією, серія згодиться і студентам гуманітарних, зокрема, історичних, факультетів вишів. Але, зважаючи на ефектну обкладинку, привабливий макет та багатство ілюстративного ряду, цю книгу можна кваліфікувати також і як подарункову.
До серії «Плац Д’арм» входять порівняно невеликі за обсягом, але також надзвичайно багато ілюстровані книжки (авторські реконструкційні малюнки тут також присутні): С. Ольговський. Володарі степу. Військова справа й озброєння скіфів VII cт. до н. е. — ІІІ ст. н. е. – К: «Наш час», 2010; Б. Татаров. Новітні гусити. Чесько-словацькі військові формування у російському війську (серпень 1914 — квітень 1918 рр.). – К: «Наш час», 2010. Охоплення тем у серії, як свідчать заголовки, широке: від популярного викладу особливостей скіфського воєнного мистецтва до практично невідомої широкому загалу історії створення, розвитку та участі в бойових діях під час Першої світової війни чесько-словацьких добровольчих частин у складі російської армії, хоча, між іншим, чехам і словакам судилося відіграти свою роль у намаганнях України здобути незалежність в 1917 — на початку 1918 рр. Книги серії відкриють сторінки історії для новачків і розширять знання фахівців та студентів.
Серія «Жива історія» – ноу-хау «Нашого часу». Таких книжок в Україні, та й в усій Східній Європі ще не було. Видавці та автори вирішили візуалізувати військову історію за допомогою фотографій (наданих учасниками військово-історичного руху) та музейних експонатів і репродукцій мистецьких творів (останні слугують для підтвердження точності відтворення комплексів озброєнь та амуніції сучасними майстрами). Якісна студійна фотозйомка людей в історичних строях, докладно відтвореної зброї та побутових дрібничок українських вояків різних епох дає змогу не тільки роздивитися усі деталі, але й справді робить історію живою, допомагає яскраво уявити зовнішній вигляд наших предків та прийоми ведення війни.
Наразі у серії вийшли друком наступні книжки: Липа К., Руденко О. Військо Богдана Хмельницького. – К: «Наш час», 2010; Кузьмич С., Липа К., Писарєв О., Руденко О. Союзники і супротивники. Армії сусідів України у XVII столітті. – К: «Наш час», 2010; Відейко М. Грюнвальд: хоругви зі сходу. – К.: «Наш час», 2010. За бажання, їх можна кваліфікувати як книжки для сімейного читання, оскільки інформацію подано у спосіб, цікавий і дорослим, і малим.

Тетяна Лампік

На дитячих виданнях зосередило увагу й київське видавництво „Факт”. Класичні дитячі твори – „Пригоди лиса. Казки” Івана Франка та „Лелія” Лесі Українки не потребують зайвої реклами, адже класика завжди залишається класикою. Крім цього, „Факт” видав серію дитячих  народних загадок, примовок та скоромовок, які оформила у народному стилі художниця Юлія Шалімова.

Ужгородський письменник Олександр Гаворш знає, де знаходиться Острів Щастя. Якщо про це хочете дізнатися й ви – шукайте новинку від „Видавництва Старого Лева”, адже саме воно випустило повість «Галуна-Лалуна, або Іван Сила на Острові Щастя». Знаменитий український силач Іван Фірцак був героєм попередньої книги автора „Неймовірні пригоди Івана Сили”, а тепер він мандрує на загадковий Острів. У новій книзі, на відміну від попередньої, небагато біографічних моментів з життя силача, однак вдосталь фантазії та гумору. Книга відкриває нову серію видавництва – «Планета Чудасія».

Продовжує пригодницьку тему, доповнивши її фантастичними елементами, вінницька „Теза”. Книга „Гроза над Славутичем” розповідає про пригоди київських студентів, які натрапили на стародавні артефакти, що дозволяють їм керувати простором і часом. Однак обставини складаються так, що свої унікальні можливості молоді люди змушені використовувати для порятунку Всесвіту. Карколомні пригоди за участю багатьох персонажів, серед яких навіть князь Кий, точно не залишать байдужими юних читачів.

Унікальну книжку пропонує „Навчальна Книга – Богдан”. «Рибне місце» – це перша на теренах України «пластилінова» книга. Оригінальний проект поета Романа Скиби та художниці Ганни Осадко залишить незабутні враження у читачів будь-якого віку. „Пластилін – це осучаснена глина, з якої Бог колись зліпив людей”, – вважає Ганна Осадко, яка, до речі, на минулому Форумі презентувала збірку власної поезії „Та, що перевертає пінгвінів”. На сторінках новинки пінгвінів нема – зате є коти, лисички, риби, борсуки та інші тваринки, виліплені з пластиліну, а потім сфотографовані й перенесені на сторінки книги. Пластилінові ілюстрації та кумедні віршики Романа Скиби гармонійно взаємодоповнюють одне одного, тож маємо прекрасний зразок „красивого й корисного” видання.

Цілу серію для тих дітлахів, які ще тільки починають знайомитися з навколишнім світом, привезло на Форум видавництво «Ранок». Об’єднує серію головний герой – симпатичний котик Мурчик.  Разом із Мурчиком дитина легко й охоче може навчитися рахувати від 1 до 5, познайомитися з порами року, вивчити кольори та навчитися бути чемною. А допоможуть їй у цьому веселі ігрові вірші Ірини Сонечко й чудові ілюстрації Галини Бродської. Ця навчальна серія існує в видавництві вже давно, а до Форуму вона поповнилася новими книжечками: „Мурчикові настрої”, „Хто де живе”, „Ранок, день, вечір, ніч”, „Хто що їсть”. Разом з Мурчиком дітлахам буде набагато цікавіше пізнавати навколишній світ, переконані у видавництві.

Тетяна Самчинська

Бестселер із великої літери пропонує видавництво «Махаон-Україна». «Самотність у мережі» – книга, яка перетворила скромного польського фізика на письменника-улюбленця тисяч жінок в усьому світі. Як натякає назва, роман оповідає історію віртуального кохання. За мотивами книги 2006 року знято однойменний фільм, у якому сам пан Януш знявся в епізодичній ролі. На український переклад цієї книги чекали давно, а її презентація у Львові приємніша вдвічі: адже Януш Леон Вишневський приїхав на Форум у якості спеціального гостя, тож у шанувальників є можливість взяти в улюбленого письменника автограф.

Нове всесвітньо відоме ім’я відкриває читачам видавництво «Країна мрій». «Голодні ігри» Сюзанни Коллінз – роман, перекладений 27 мовами та проданий у світі накладом понад 2 млн. примірників. Події роману розгортаються на території Панему – спільноти, що виникла після занепаду Північної Америки. Захопливі відгуки колег по перу – зокрема, широко відомої вже й у нас Стефані Майер, – та карколомний сюжет, в основі якого жорстоке реаліті-шоу на виживання, забезпечили авторці популярність у світі. Тепер і в українського читача є можливість ближче познайомитися з Сюзанною Коллінз.

Українські митці теж не пасуть задніх. Наприклад, найбільший бешкетник серед письменників – Юрій Винничук – пропонує до уваги шанувальників роман «Груші в тісті», що побачив світ у видавництві «Піраміда». Історії про «шалену каруселю львівського життя 1970-80-тих років» давно вже стали популярними, багато разів передруковувалися та перекладалися, віддавна мандрують Інтернетом, але дотепер жодного разу не виходили книжкою. У «Грушах в тісті» Юрій Винничук знову пірнає в минулі роки і з властивим йому гумором та шокуючою щирістю описує пережите. Крім новинки від Юрія Винничука, «Піраміда» пропонує також «Вирвані сторінки автобіографії» хедлайнера видавництва – незрівнянної Марії Матіос.

Харківське «Фоліо» привезло до Львова новий роман Сергія Жадана «Ворошиловград». Саме таку назву аж двічі надавали Луганську – а потім перейменовували назад. Тож саме в цьому місті, а не у звичному для шанувальників творчості Жадана Харкові, відбувається дія твору. А ще у книзі йдеться про джаз. А саме – про його розвиток і функціонування на Сході та Півдні України, ба, навіть, як йдеться на одному з літературних сайтів, роман «показує Донбас як батьківщину українського джазу та соулу в контексті духовного становлення неповторної донбаської ідентичності».

Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», окрім інших видань, привезло на Форум дві новинки від монстрів сучукрліту: роман «гранд-коронованого» Володимира Лиса «Століття Якова» та новинку від «найтиражованішої» письменниці Люко Дашвар – чергову епопею про нелегку долю українських жінок під назвою «Мати все». «Історія професорської доньки, в якої було все: турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира, вдосталь грошей – словом, ідеальне життя. Але як всі прекрасно знають – багаті теж плачуть. Підступ і брехня – ось на чому авторитарна мати побудувала родинну ідилію. Назва «Мати все», як і назви усіх книжок Дашвар, що побудовані на грі слів, має неперевершену властивість із ювелірною точністю передавати захований у сюжетних лініях зміст. В основу роману письменниця поклала реальну життєву історію, свідком якої сама колись стала на одеському пляжі і в якій, переконана письменниця, багато людей упізнають своє власне невигадане життя», – так розповіли у видавництві про новинку.

«Свіжа кров» української літератури Максим Кідрук встигає не лише мандрувати світ за очі, але й емоційно та кумедно описувати свої подорожні пригоди. Нещодавно Максим провернувся з острову Пасхи, який ще називають Пупом Землі. Цей крихітний острівець, загублений у південній частині Тихого океану, попри нікчемні розміри та повну ізоляцію від решти світу колись давно став домівкою для однієї з найбільш загадкових цивілізацій в історії людства. Захопливий і веселий, як і «Мексиканські хроніки», роман «Подорож на Пуп Землі» привезло на Форум видавництво «Нора-друк».

Видавництво «Ярославів вал» пропонує шанувальникам української літератури збірку «Одкровення в кафе «Пегас» – яскравий експеримент укладача книги Михайла Слабошпицького та більш ніж 80 письменників, серед яких: Юрій Мушкетик, Анатолій Дімаров, Катерина Мотрич, Василь Шкляр, Любов Голота, Андрій Курков, Ігор Качуровський, Іван Драч, Василь Герасим’юк, Галина Тарасюк та багато інших. Письменницькі історії, анекдоти, а також кулінарні рецепти та автографи, зібрані в одній книзі, не залишать байдужими ні шанувальників гострого слова, ні любителів смачно поїсти, ані тих, хто просто хоче поповнити книжкову колекцію якісним та цікавим виданням.

Альтернативу мейнстріму пропонує видавництво «Книги ХХІ». До вашої уваги – третя книжка молодої чернівецької письменниці Лесі Воронюк «Записки на зап’ястях». Видавці називають її прозу «філософією першого покоління свободи». «Реінкарнація розкішного національного жанру, який час від часу зринав у свідомості нації і який затоптувався черговими наскоками політичних міжусобиць, революцій і глобалізацій. Вони залишали глибокі вирви у свідомості, невигойні нічим, лише найдревнішими методами – забілюванням борошном з рідної землі. «Записки на зап’ястях» – розмова з людиною і Всесвітом, які так потребують відвертості і любові», – розповіли нам у видавництві.

А видавництво «Смолоскип» і надалі відкриває читачам забуті імена української літератури. Цього разу йдеться про Аркадія Казку – представника «Розстріляного відродження» 1920-х рр. в українській літературі. Аркадія Казку називають ідейним побратимом Павла Тичини. Він був членом організації «Плуг» та автором одного з перших українських вінків сонетів. До наших днів невідомо, чи поет сам вкоротив собі віку у в’язниці, чи був убитий енкаведистами. Книга «Крапля сонця у морі блакиту» містить два розділи: документальну повість про життєвий і творчий шлях Казки та вибрані поезії, переклади, статті. Видання присвячене 120 річниці з дня народження поета й розраховане на широке коло читачів.

Тетяна Самчинська

Шановні туристи, серпень вже дихає в обличчя! І цей місяць зовсім не знаменує завершення сезону відпусток. Навпаки – починається найбільш спекотний та насичений сезон відпочинку. А відповідно, ви маєте можливість зробити те, на що не вистачило часу протягом усього року – спокійно почитати. ДЧ пропонує Топ

Агата Кристі. Забуте вбивство (Клуб Сімейного Дозвілля)

 Яка перша асоціація з читанням на пляжі? Правильно! Детектив. Ніщо так не відволікає від власних проблем, як переключення на чужі. Тож у літній бібліотечці детектив повинен бути обов’язково. Не ігноруйте “королеву детективів” – Агату Кристі. Чоловіча впевненість та жіноча проникливість авторки переноситься на характер головної героїні – незрівнянної міс Марпл. У детективі їй випадає розслідувати вбивство… якого ще не сталося, але примару якого вже бачила жінка (чи то ясновидиця, чи то фантазерка). Що ж трапилось насправді?

Андрій Кокотюха. Чужі скелети (Країна мрій)

Детектив «Чужі скелети» Андрія Кокотюхи – більш «чоловічий», але це не означає, що він буде нецікавий жінкам. Книга розповідає про дауншифтера – тобто про успішного чоловіка, який вирішив проміняти гучну столицю на тиху Черкащину. Тут-то й здійсниться його мрія жити по-іншому, проте зовсім не про такі зміни мріяв головний герой. Тіло, знайдене в підвалі, переверне життя головного героя з ніг на голову. Розгадати загадку книги – ось що стане основною метою вашої відпустки.

Галина Вдовиченко. Тамдевін (Нора-Друк)

Панянкам, які безупину працювали все літо в розгараячілому мегаполісі, а наразі збираються насолодитися тишею у безлюдній місцевості, пропонуємо роман про… них самих. Історія про карє’ристку, що потрапила в чарівні Карпати і зустріла чоловіка – абсолютну протилежність собі – не залишить байдужими поціновувачок любовно-містичних історій. Про якість книги говорить її перемога на «Коронації слова – 2009», а також те, що книгу львівської письменниці розбирають з полиць з неймовірною швидкістю.

Ірина Вільде. Повнолітні діти (Зелений пес)

Якщо ви – прихильниця класики й хочете чогось «для душі» – прочитайте (перечитайте) роман, яким точно захоплювалися у підлітковому віці якщо не ви, то ваші мами а то й бабусі. Одна з найромантичніших історій української классики розповідає про перше кохання та дорослішання головної героїні Дарки, і дає вам змогу пригадати це прекраснее почуття. Можливо, книга надихне вас на куротний флірт, а може, допоможе розгледіти кохання усього життя.

Марина та Сергій Дяченки. Мідний король (Фоліо)

Ще один популярний «відпочинковий» жанр – фентезі – перенесе вас в абсолютно інший світ. Звісно, надавати перевагу варто найкращим – тому радимо вам метрів вітчизняного фентезі Марину та Сергія Дяченків. Суміш магії, кохання та пригод, майстерно виписана письменницьким дуетом, допоможе вам повірити в диво і побачити світ навколо в незвичних тонах.

Валерій Петущак. Ходіння за три океани (Зелений пес)

Для любителів активного відпочинку пропонуємо кнгу про навколосвітню подорож. Автор, киянин Валерій Петущак, разом із коханою дружиною обійшов довкола світу на яхті за 4 роки (ох і затягнулася відпустка пана Валерія). В результаті читацька аудиторія отримала прекрасний зразок подорожніх нотаток, що водночас є гідним путівником 18-ма країнами. Книгу написано з гумором і легкістю, вона зацікавить описом стилю життя яхтсменів та спонукає якщо не до навколосвітньої подорожі, то принаймні до прогулянки під вітрилами.

Володимир Єшкілєв. Богиня і консульант (Клуб Сімейного Дозвілля)

У разі, якщо ви не звикли давати мізкам спочинок навіть влітку, почитайте Володимира Єшкілєва. Тільки на перший погляд здається, що його «Богиня і консультант» – «легке чтиво». Насправді, маскуючись за зовнішніми ознаками «легкого жанру», він вкладає у привабливу форму серйозні, в певному сенсі революційні думки. Тож якщо ви хочете працювати звивинами й на відпочинку – ця книжка для вас.

Всеволод Нестайко. Незвичайні пригоди в лісовій школі (Школа)

Дітям на канікулах читати не завадить. Наприклад, кнги Всеволода Нестайка – фаворита серед творців української дитячої літератури. Повість-казка “Незвичайні пригоди в лісовій школі” зробить відпочинок вашого малюка захопливим і до того ж повчальним. Зайчик Кося Вухань та їжачок Колька Колючка були справжніми боягузами, та після того, як батьки записали їх до лісової школи, їхнє життя змінилося. Вони перемагають справжнього дорослого злодія та визволяють однокласників – Вовчика Вовченка, Раїску Мняу, Рудика Лісовенка – від чаклунського сну Ледарила Дурандаса. Ця книжка вчить чесності, сміливості й мужності

Льюїс Керролл. Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА)

Мрійникам сподобається стара, давня казка про Алісу в Країні Чудес. Тільки тепер наша Аліса – у ще барвистішому та веселішому місці, адже ілюстрував книгу знаний метр Владислав Єрко. До видання увійшло й продовження історії про дівчинку, яка впала до кролячої нории – «Аліса в Задзеркаллі». Класика, перевірена часом та мультстудіями. Чарівна, абсолютно ненав’язлива книжка. Читати дорослиі і дітям.

Фей Престо. Магічні Трюки. Дивовижні фокуси для дітей (Країна мрій)

Ця книга стане у нагоді тим батькам, чиї діти – невгамовні непосиди. ЇЇ авторка – Фей Престо – одна з найвідоміших фокусниць у світі. Вона виступала для Мадонни, Стінга, Елтона Джона, Пола Маккартні, Дастіна Хоффмана. А на сторінках книги відкриває секрети своїх неперевершених трюків, дає поради щодо костюму, реквізитів та образу, як мусить собі вигадати кожен пристойний маг. Візьміть таку книжку із собою на відпочинок і, якщо ваш малюк не перевершить самого Гуддіні то, як мінімум, матиме занятя не на одну годину, а ви – можливість спокійно позасмагати.

Зорина Литвин

Найкраще для розуміння найщиріших проявів української душі придасться пісня. Тому беремо до рук огрядний томик за назвою «Пісенний вінок» (Українські народні пісні з нотами. — К.: Криниця, 2009.  — 688 с.) і пишаємося: наспівністю мови, широтою мотивів, глибиною сюжетів. І народом, що зберіг таке багатство. Хоча видання не претендує на науковість або фольклористичну цінність, а проте 582 пісні з нотними записами мелодій, розміщені за алфавітом, викликають бажання вивчити щось нове, пригадати напівзабуте, заспівати улюблене. Що ж тут скажеш: справжній українець любить співати — і йому для цього не обов’язково бути вченим-фольклористом.
Важко сказати, чим саме смакує нашій нації наївне малярство Катерини Білокур. Той, кому до душі філософія Сковороди, може триматися думки про те, що малювала вона начебто серцем, — а тому й полюбилася кордоцентричному народові. Пейзажі й натюрморти, ескізи, фрагменти незакінчених картин, репродукції цілих полотен і акцентування окремих деталей — все пронизане щирістю, невимушеністю чогось дуже рідного (альбом Катерина Білокур. Малярство і проза. — К.: Родовід — Оранта, 2009. — 108 с.). Ось околиця села, де розлилася зелена вільгість луків; віддалік туманіє мряка; а тут височіє дуб, під ним двійко дітлахів – з мотузкою в руках, наче з ниткою Долі, — і мальви, і вечір. Поетичні полотна доповнено прозою малярки («В селі Богданівці»). Наприкінці видання для тих, кому забагнеться дізнатися більше, — перелік творів Катерини Білокур із колекції Яготинської картинної галереї.
Обрядова тематика зачепить за живе швидше українок, ніж українців. Саме теперішнім і майбутнім берегиням роду буде до смаку погортати ошатну книгу, прикрашену фотографіями молодят у весільних строях (Зеновія Шульга. До вінця: українська весільна обрядодія. — Л.: Апріорі, 2009. — 168 с.). Світлини різних років та різних родин, інколи еклектично поєднані, але від того ще більше щемкі, доповнено розповіддю про традиційне українське весілля. Вінчальна тематика розгортається у щось глобальніше — річне коло традиційного українського побуту, цикл життя від народження до скону, відновлюваність родини. «Усе в світі відбувається по колу. Народження — одруження — смерть — ось тріада найважливіших подій у житті кожної людини». Судячи з усього, справжнім українцям не набиває оскомину поєднання християнських обрядів і народних вірувань, що коріняться ще з язичництва. Тут і весільні рушники зі Світовим Древом та поєднаними сімейними деревами, й орнамент, що є заклинанням, свідомо обраним дівчиною, аби таким чином прикликати добру долю своїй майбутній сім’ї, і водночас — благословення іконами. Втім, в Україні й досі сильна пам’ять роду, сила впливу минулих поколінь на прийдешні — тож, певно, варто вірити в те, що так мусить бути — адже саме так робили колись.
Будьмо певні: не менше, ніж свій рід, справжній українець любить героїзм свого народу. Однією з книг, які пронизані гордістю за минуле, є дослідження Тараса Каляндрука «Таємниці бойових мистецтв України» (Л.: ЛА «Піраміда», 2007. — 304 с.). Це книжка неоднозначна — десь хочеться посперечатися, десь докинути, що то не вся правда, а десь треба й зовсім не погодитися. Але давно вже не потрапляло до рук видання, яке настільки приємно читати! Книжка інфікує романтизмом і пафосом. Хочеться вивчити напам’ять цитати, які описують, наскільки хоробрими, вмілими, безстрашними, відчайдушними й благородними були українські воїни найщирішого гарту. Справжнім нащадкам тих лицарів просто мусить кортіти дізнатися, наприклад, про козацьку систему володіння холодною зброєю (із мало відомими для жіночого вуха словами на кшталт «ширмування на шаблях» або «загвинтити одмах»). Утім, на думку Каляндрука, нашому жіноцтву від звитяжної слави теж гріх відлинювати — у «Таємницях бойових мистецтв» цілий розділ відведено розвідці про українських жінок-воїнів, до того ж відлік їхнього існування ведеться від героїнь грецьких міфів, амазонок. Такий реверанс у бік прекрасної статі сприймемо, як мінімум, за ствердження: справжні українці люблять жінок.
Картина уподобань української нації буде неповною, якщо не згадати про любов до загадок і суперечок. Ламати списи над найдавнішим і найсвіжішим минулим, доводячи собі та іншим, наскільки давній і талановитий наш народ, — певно, в цьому є щось на кшталт ліків від комплексу меншовартості, що прищеплювався нації віками. Чудовим ковтком історичного оптимізму є книга М. Відейка «Трипільська цивілізація» (К.: Наш час, 2008. — 160 с.). Археологія — це наука, всуціль зіткана із загадок, але все ж наука. Тому вірити археологам, які доводять, що впродовж майже двох із половиною тисяч років на землях України, від Карпат до Дніпра, жили люди, які створили одну з найдавніших аграрних цивілізацій Європи, доводиться. А от на інші питання: чи була в них піктографічна писемність, чи існували насправді величезні, як на той час, протоміста, і чи були трипільці праукраїнцями, — відповіді шукати доведеться довго, і хтозна, чи колись вони таки знайдуться. Втім, процес інколи буває важливішим, ніж результат.
По-іншому думає автор книги «Країна Моксель, або Московія» Володимир Білінський (Історичне дослідження. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2010. — Книга третя. — 320 с.) і його прихильники. Для них найважливіший результат — довести, що історія Росії (Московії) фальсифікувалася з метою вивищення великороського народу й применшення ролі інших націй, зокрема й нашої. Дослідження, яке до цього часу вийшло в трьох книгах, переконує, що багато років відбувалася методична зачистка старовинного історичного матеріалу: «Уся російська і навіть європейська історичні науки сповідують думку про «незалежний розвиток Московії» в Золотій Орді. Однак це – московська брехня… Це був звичайний улус єдиної держави…» В. Білінський аналізує джерела, зіставляє історичні факти, щоби довести, що росіяни протягом віків були підданцями золотоординців, жили за їхніми законами й зазнали змішування крові та звичаїв. Суперечливо? Звісно. Але таке прагнення переоцінки минулого цілком закономірне.
Може, цей перелік напрямків і тем не є вичерпним — певно, кожен зможе додати до списку ще одну-дві книжки, які йому особисто асоціюються зі справжнім проявом української душі. І в тому є сенс — дійсно, кожна книжка українською мовою несе в собі частинку унікальності нашої нації.

Віта Левицька

Стоп. У цій схемі бракує наріжного каменю. Адже першим кроком будь-якого мандрівника є визначення маршруту. І хоча з утіленням накресленого шляху трапляються казуси — згадаймо хоч би Колумба — але навряд чи мандрівка розпочнеться, якщо просто лежати на дивані й вагатися: куди б його податися?

Мандрівники, що найбільш віддані традиції, обраний маршрут зможуть пройти, керуючись виключно компасом або ж розташуванням небесних світил. Але такий спосіб торування шляху сьогодні привабить тільки романтиків від маківки до п’ят. Приземленіші мандрівники придбають карту чи атлас шляхів тієї місцевості, яку збираються відвідати. Та й цього буває замало. Не хочеться гайнувати подорож на дрібниці — краще вільно смакувати задоволення від нових вражень. Де заночувати, як підкріпитися і, зрештою, що дивитися? Що це за дивовижна пам’ятка, яка трапилася на шляху? Відповіді на подібні запитання найліпше шукати в одному з численних путівників.

Для тих, кому достатньо стислих відомостей, існують путівнички, які буквально «виросли» з карт: це стислі нотатки про пам’ятки із фотографіями й даними на звороті мапи (Карта паломника. Одноденний маршрут святинями Києва. — К.: Світ успіху, 2006) або довідник адрес, фактів, цікавих місць — знову ж таки, із детальною картою, прикріпленою до книжки (Переяслав-Хмельницький. Путівник-довідник-записник (з картою). — К.: Видавець Якубець А.В., 2008). Мінімалістичний стиль, кишеньковий формат, чіткість даних дозволяють сміливо включити схожі видання до списку необхідних речей у дорозі: вийняв, погортав, знайшов потрібну інформацію. Ані розкішних ілюстрацій, ні художніх описів чекати від таких путівників не варто. І ще шкода: через це вони знадобляться хіба на одну мандрівку. Звісно, Музей народної архітектури і побуту в Переяславі-Хмельницькому за кілька років нікуди не подінеться, але графік роботи, контактні телефони багатьох закладів швидко втрачають актуальність.

Якщо ж таку брошурку ви відкладете, погортавши, — мовляв, цього мало, — тоді зверніть увагу на серії від видавництв «Картографія» та «Богдана». Перше пропонує путівники по регіонах: «Центр», «Північ», «Захід». Друге видавництво випустило книги, присвячені областям. Такі видання призначені для любителів самотужки креслити туристичні маршрути. Або, наприклад, зупинившись у обласному центрі, методично об’їжджати ближні й дальші околиці в пошуках цікавинок. Зокрема, путівник «Чернігівська область» (К.: Богдана, 2009) містить відомості про історію, архітектуру, флору та фауну краю. З книги, крім адрес і телефонів стратегічних пунктів та підказок про транспорт, можна дізнатися чимало цікавого — наприклад, що в Чернігові до наших днів зберігся найдавніший храм Київської Русі – Спаський собор (побудований на початку ІХ ст.). Видання має формат, зручний для того, щоб узяти путівник із собою в дорогу, але при тому виконане на якісному папері й оздоблене безліччю ілюстрацій. Особливо ефектно  зображення виглядають у розділі, який зіставляє події Чернігівської хроніки з подіями всесвітньої історії.

Тим, хто воліє довірити прокладання екскурсійного маршруту фахівцям, радимо звернути увагу на видання «Автомобільна прогулянка Україною» (К.: Балтія-Друк, 2008) або цілу серію путівників від видавництва «Грані-Т», назви котрих говорять самі за себе: «7 мандрівок Полтавщиною», «10 маршрутів вихідного дня навколо Києва», «44 дерев’яних храми Львівщини». Путівник від видавництва «Балтія-Друк» уже встиг стати «класикою жанру» — він полюбився читачам високою якістю і вдалим виконанням. Щоправда, яка якість, така й ціна — тож це видання мігрувало до категорії подарункових. А охочим придбати путівник за демократичною ціною краще обирати серію від «Грані-Т». До прикладу, візьмемо видання «2 береги Збруча» (К.: Грані-Т, 2008). Ця книжка вирізняється дуже приємним стилем викладу інформації, який дає навіть суто літературне задоволення (незвичне явище як на путівник), а ще — увагою до кожної деталі, яка трапляється на шляху. І факти історії, й народні перекази, і цікаві культурологічні висновки, — все, чим живе допитливий мандрівник, прямуючи від витоків Збруча, до його гирла, «де колись «когут піял на три держави» на стику кордонів Польщі, Румунії та УРСР-СРСР». До переваг путівника належать також історичні карти й хороші світлини.

Якщо й це для вас надто просто, то прошу долучитися до категорії особливо “просунутих” туристів, ба більше — майже краєзнавців. Для таких фанатиків українські книгарні пропонують три варіанти путівників. Перший радимо тим, хто притримується правила «краще один раз побачити», — це розкішні альбоми зі світлинами. Одному з найпривабливіших міст України присвячена книга Юрія Николишина «Загадковий Львів» (Л.: Апріорі, 2008). Збірник мистецьких фото у супроводі коментарів чотирма мовами передає атмосферу й показує більше, ніж здатне вловити око навіть найпильнішого туриста. Крупний план і панорамна зйомка згори, деталі оформлення будівель та інтер’єри, різні пори року та настрої… Розкішні фотографії розповідають про Львів значно красномовніше, ніж лаконічні нотатки на берегах. Другий варіант «спеціалізованих» путівників найбільше припаде до душі небайдужим до історії. Йдеться про географію в персоналіях — так, для того, щоб заглибитися в атмосферу пам’яток, автор книги «Львів. Місто наших героїв» (Л.: ЛА «Піраміда», 2009) пройшов кількома маршрутами, тісно пов’язаними з націоналістичним рухом першої третини ХХ ст. Третій різновид путівників для фахівців радимо тим, кому більше за все важить епоха, кому цікаво повернутися назад на кілька десятиліть чи навіть століть і подивитися, хто ходив вулицями знайомих міст, де й як жив, чому й навіщо будував споруди. Це теж історія, але в культурологічному ракурсі. Саме такі книги зараз з’являються рідко. Тим більш приємні окремі здобутки — наприклад, «Прибуткові будинки Києва» авторства науковця Дмитра Малакова (К.: Кий, 2009).

І наостанок ще одна реінкарнація путівника — книга, яку хотілося б мати на поличці для того, аби гортати вечорами, примовляючи: «Тут я був… І тут я був… А сюди ще поїду…» Такий альбом не те що в кишеню не покладеш — навіть у найбільшій валізі навряд чи йому знайдеться місце (Україна. 100 визначних місць. — К.: Ваклер, 2009). Натомість книгу, в якій описано та показано безліч мальовничих куточків нашої батьківщини, можна подарувати: іноземцю як презент на згадку про Україну, другові-емігранту, щоб пробудити ностальгію, або самому собі — на згадку про захопливі подорожі.

У рубриці «Путівники» на сьогодні налічується близько сотні видань. Навіть якщо розширити її тими книгами, які на додачу є ще й художніми альбомами чи історичними розвідками, із пропозиції українських видавництв не вдасться нашкребти дві сотні видань для мандрівників. А треба, щоби було значно, значно більше. В уяві постає спеціалізована книгарня, де на полицях є брошури й листівки, каталоги цікавих місць і дотепно описані маршрути, проспекти про кожнісіньке містечко, селище чи хутір, де є що подивитися. Бо не описане в книжках, не сфотографоване, невідоме багатство України в сотні разів більше за те, про яке оповідають усі перераховані путівники.

Віта Левицька

Всеволод Нестайко. «Пригода в кукурудзі». (Видавництво «Країна Мрій»)

Збірка оповідань одного з найкращих дитячих письменників, Всеволода Нестайка, – ось що влітку має бути під рукою у маленьких бешкетників. Це своєрідний путівник по захопливому світу пригод. Разом з героями оповідань юний читач не лише розважиться, а й навчиться розрізняти правду й брехню, добро і зло. Саме з цією книжкою ваша дитина з головою шубовсне у світ веселощів, дружби та літнього позитивного настрою. І саме з цієї книжки, цілком можливо, розпочнеться її любов до української літератури.

Міхаель Енде. «Нескінченна історія». (Видавництво Старого Лева)

Думаєте, не буває нескінченних історій? А от і помиляєтесь! Міхаель Енде створив таку. Нині це “золота класика” дитячої літератури, тому не проґавте момент і зробіть незабутній сюрприз вашій дитині (навіть якщо оцінки в табелі залишають бажати кращого). І справа не у тому, що мова казки надзвичайно яскрава та смачна; і не втому, що багато хто назавжди полюбив фільм, знятий по книзі; а у тому, що по прочитанні такої історії в голові залишається купа зовсім не дитячих думок, а сіра буденність розцвітає садом яскравих мрій та фантазій. Діти обов’язково впізнають у персонажах книги себе, а ще – сповняться поваги до зарубіжних письменників. Погодьтеся, на уроках світової літератури ця якість стане у нагоді.

Ніна Воскресенська про Олександра Македонського, Клеопатру, Івана Котляревського, Гаррі Гудіні, Фрітьофа Нансена.
(Видавництво «Грані-Т»)

Українська письменниця Ніна Воскресенська розкаже, ким був Олександр Македонський до того, як став легендарним завойовником. Якою в дитинстві була Клеопатра до того, як заробила славу найвеличнішої цариці Єгипту. З ким грався Іван Котляревський до того, як написав неперевершену «Енеїду». В які пригоди потрапляв Гаррі Гудіні до того, як став найзагадковішим ілюзіоністом. Та чим в дитинстві захоплювався Фрітьоф Нансен до того, як отримав Нобелівську премію миру. Можливо, усвідомлення того, що найвидатніші постаті теж колись були дітьми, спонукає юного читача замислитись над власним майбутнім. Або принаймні доведе, що біографії видатних культурних та громадських діячів, які доводиться вивчати у школі, можуть бути цікавішими навіть за пригодницький роман.

Середньовічні замки Європи. (Видавництво «Мікко Сервіс»)

Ця книжка допоможе дізнатися більше про оповиті міфами та легендами споруди тим дітлахам, які полюбляють мандрувати, а також тим мрійникам, які марять про власний замок з високими мурами. Німі вартові, що охороняють столітні таємниці, привідкриють завісу загадковості і дозволять читачам прогулятися власними залами й коридорами. На вашого школяра чекає захоплива подорож сторінками яскравої книги з великою кількістю ілюстрацій. Крім того, це видання ненав’язливо поповнить знання дитини з географії.

Енциклопедія історії мистецтва. (Видавництво «Махаон»)

Для тих, хто хоче змусити душу дитини співати, а руки творити – енциклопедія історії мистецтва. Книжка оповість про мистецтво від його зародження (у виданні зібрані відомості про перші наскельні малюнки, єгипетські піраміди, античні статуї) до сучасності. А кольорові ілюстрації точно не залишать дитину байдужою до живопису і змусять спробувати власні сили у цій благородній справі. Вчитель образотворчого мистецтва буде вам вдячний.

М’які іграшки своїми руками. (Видавництво «Талант»)

Для того, щоб виготовити щось своїми руками, потрібні посидючість і терплячість. Ці якості, такі корисні під час виконання домашніх завдань, влітку допоможе підтримати книжка „М’які іграшки своїми руками”. Адже це так цікаво і корисно – зробити іграшку власноруч! Різноманіття моделей задовольнить найбагатшу уяву: тут і мавпочка, і ведмедик, й мишенятко, слоненятко, жираф, папуга та багато інших звіряток. За літні канікули можна встигнути перетворити власну кімнату на справжні джунглі.

Енциклопедія “Футбол”. (Видавництво “Фактор”)

Навіть не заводьте мову про те, що футбол – це суто хлопчача гра. Адже останнім часом кількість шанувальниць цього виду спорту нестримно зростає. Тож і хлопчикам, і дівчаткам ця книжка стане у пригоді – тим більше напередодні Чемпіонату світу, який розпочнеться уже ось-ось. Хочете, щоб ваша дитина була „у контексті”, а паралельно дізналася про історію  зародження футболу, про найвидатніших гравців, тренерів та їх досягнення і рекорди? Тоді ця книжка для вас. Упевнені: охоплені футбольною лихоманкою, яка скоро запанує у світі, до цієї книги не раз заглянете і ви.

Секрети поведінки в школі. (Видавництво “Талант”)

Ця книга є своєрідним психологічним посібником зі спілкування з однокласниками та вчителями. У ненав’язливій формі юним читачам відкриються секрети “дорослої” поведінки. Учні лісової школи пояснять, чому не можна просипати уроки, як берегти шкільне приладдя, навіщо завжди ділитися і що робити, аби щоденник показувати батькам було приємно. Дитина навчиться шкільним премудрощам і буде повністю готовою до першого вересня.

ВухоЛапоХвіст. (Видавництво ВД “Школа”)

Для тих малюків, які збираються перший раз у перший клас, пропонуємо збірку віршиків, лічилок та загадок про братів наших менших: котиків та песиків. Граючись, ваше дошкільнятко дізнається багато чого цікавого й корисного, перш за все – про що ж все-таки базікають домашні улюбленці, коли їх не чують господарі? Легкі для запам’ятовування віршики можна вчити – щоб розвинути пам’ять, а можна просто читати – корисно для розвитку уяви.

Азбука дитячого дозвілля. (Видавництво «Фактор»)

Правильно організувати дозвілля – справа не з легких. Адже це справжнє мистецтво – провести час цікаво і з користю. Тож „Азбука дозвілля”  стане незамінним помічником для батьків, допоможе спланувати та організувати свято кожен день. Все-таки, канікули є канікули, і як не крути, а влітку треба відпочивати.

Віка Тищук

Якби не було літературних премій та конкурсів, навряд чи існувало б поняття «відомий письменник». Чим більше титулів та нагород отримує літератор, тим охочіше його книжки друкують, читають та розкуповують. Тож премії – один зі шляхів «вийти в люди» для письменників, невідомих широкому загалу, та утвердитися і «примножити славу» для вже знаних.

В Україні щорічно вручається близько двох десятків премій, так чи інакше пов’язаних з літературною та письменницькою діяльністю. Не випадково більшість із них носять імена найвідоміших українських письменників – Тараса Шевченка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, Володимира Сосюри, Василя Стефаника. Крім них, існують також щорічні літературні конкурси, на яких відбувається нагородження найкращих творів та творців. Отож – «куди податися» письменнику?

«Дебют року» від «Друга читача»

Премія вручається у Всесвітній день книжки та авторського права – 23 квітня. Експерти газети «Друг читача» присуджують нагороду письменникам-початківцям, дебютні книжки яких стали помітним явищем у літературному процесі та здобули популярність серед читачів. Це єдина в Україні премія, яка вручається письменникам-дебютантам. Нагорода зовсім молода – вперше її вручили 2008 року письменниці Люко Дашвар за роман «Село не люди». 2009 року премію «Дебют року» отримав Антон Санченко за збірку «Баркароли». Лауреатом премії «Дебют року-2010» став Юрій Камаєв зі збіркою «Мед з дікалоном». Традиційну нагороду – пляшку молодого вина, розлитого у рік виходу дебютної книги та скарбничку для майбутніх гонорарів – письменнику вручили під час урочистого письменницького автопробігу до Всесвітнього дня книжки у Києві.

«Книжка року»

Як можна здогадатися з назви, це рейтинг книжок. Започатковано його було у 2000 році Центром рейтингових досліджень «Еліт-Профі» як благодійну акцію для просування українського книговидання. Тоді «Еліт-Профі» зробив перше експертне опитування щодо найпопулярніших секторів книжкового ринку. Експерти розподілили 235 кращих книжок, виданих в Україні, за 14-ма номінаціями, а результати рейтингу потрапили у пресу.

Наразі нагороду «Книжка року» вручають за 7-ма номінаціями: «Обрії» (Науково-популярна література та публіцистика), «Красне письменство» (Проза, поезія, драматургія), «Софія» (Гуманітаристика), «Минувшина» (Мемуари, біографії), «Дитяче свято» (Твори для дітей), «Візитівка» (Етнографія, фольклор) та «Хрестоматія» (Класика, літературознавство). Декілька років тому з’явилися номінації «Видавничий імідж року» та «Книжкова серія», а цього року організатори вирішили відзначати ще й авторів, чиї книжки увійшли до короткого списку два або більше разів. Найкраща книга серед усіх, які взяли участь у рейтингу, здобуває Гран-прі конкурсу. Переможці номінацій отримують дипломи.

Конкурс «Найкраща українська книга» від журналу «Кореспондент»

Впливовий український журнал «Кореспондент» у 2006 році почав відбирати ті книжки, видані в Україні протягом року, які здобули найбільше позитивних відгуків серед читачів. Відбір здійснюється на основі Інтернет-голосування читачів, а також думки журі конкурсу, в яке входять літературознавці, видавці, письменники, журналісти та інші експерти. Нагороди вручають у номінаціях «Документалістика» та «Белетристика», а лауреати, залежно від місця, отримують від 5000 до 1500 грн.

Премія «Книга року Бі-Бі-Сі»

Українська служба Бі-Бі-Сі також щорічно влаштовує нагородження авторів найцікавіших нових українських книг. Премія існує вже 5 років. У перші два роки найдостойніших, разом із журі, обирали відвідувачі сайту. Згодом, зі зростанням популярності премії, правила були наближені до Букерівської премії: так, зараз книги номінують самі видавництва. Лауреати отримують грошовий еквівалент 1000 британських фунтів, а нагороду, за традицією, вручає посол Великобританії в Україні. 2009 року найкращою, за думкою BBC, стала збірка «Таке» Юрка Іздрика, а раніше премію отримували такі відомі сьогодні автори, як Сергій Жадан, Володимир Винничук та Володимир Діброва.

«Коронація слова»

«Коронація слова» – це всеукраїнський конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики про кохання, заснований у 1999 році компанією «Крафт Фудз Україна» як конкурс рукописів романів та кіносценаріїв. З 2005 року конкурс почав приймати п’єси, а з 2008 – лірику. Конкурс став дуже популярним серед письменницької братії – у 2000 році журі отримало 758 романів і 426 кіносценаріїв, а у 2003 – вже 923 романи і 604 кіносценарії. Пояснити це можна, зокрема, і тим, що для участі в конкурсі не обов’язково бути відомим письменником – твори новачків приймаються нарівні з професійними доробками. Однак головною вимогою є те, що твір, поданий на конкурс,  не повинен раніше публікувактися.

Свого часу конкурс відкрив для широкого загалу таких відомих сьогодні письменників, як Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, Василь Шкляр та інші.

До речі, цьогорічний конкурс – 10-й, ювілейний. Преміальний фонд становить 120 тисяч гривень – дипломанти отримують по тисячі, а переможець номінації «Романи», він же власник Гран-прі, – 20 тисяч гривень.

Гоголівська премія

Цією премією Національна спілка письменників нагороджує митців, які пишуть російською мовою. Спілка пояснює, що премію було засновано, щоб не лишити поза увагою талановитих українських російськомовних письменників, яких лише в Спілці 400 осіб. Лауреати отримують медаль із профілем Миколи Гоголя та грошову винагороду в 2 тис. доларів.

Премія видавництва «Смолоскип»

Видавництво «Смолоскип» нагороджує молодих науковців та літераторів, які спеціалізуються на культурних проблемах у ХХ сторіччі, дослідженні рухів опору проти тоталітаризму та імперського шовінізму, ролі молоді у цих процесах. Обмеження – автор не має бути одним із попередніх лауреатів «Смолоскипу». Крім того, що лауреати отримують невелике грошове заохочення (від 150 до 1 тис. грн.), вони також мають нагоду побачити свої праці надрукованими у видавництві окремими книжками або в антологіях та збірках.

Фестиваль поезії «Молоде вино»

Фестиваль поезії «Молоде вино» відбувається в Києві щороку, починаючи з 1997-го. Організатор – «Творча Асоціація 500». В програмі фестивалю – конкурс поетів-початківців. При оцінюванні велике значення має рівень декламації та артистичні здібності. Журі фестивалю, що складається з відомих літераторів, журналістів, критиків, визначає переможців за виступами конкурсантів (охочі можуть подати тексти своїх поезій у письмовому вигляді, але при визначенні лауреатів ці матеріали є лише допоміжними). Переможці конкурсу отримують статуетки глиняних жаб, адже на момент заснування конкурсу літературний процес в Україні асоціювався в організаторів із болотом.

«Гранослов»

«Гранослов» – щорічний міжнародний літературний конкурс, на який приймаються твори будь-якого жанру українською мовою, що не друкувалися раніше. Автор має бути не старший 30 років. Конкурс започатковано 1991 року Держкомітетом у справах сім’ї та молоді та Спілкою письменників. Нагорода переможцю – видана книжка.

Літературна премія імені Лесі Українки

Ця премія була заснована ще за радянських часів – у 1971 році, на честь відзначення 100-річчя з дня народження Лесі Українки. Премію Лесі Українки отримують дитячі твори. Так, свого часу нею були нагороджені такі відомі нам із дитинства письменники, як Наталя Забіла, Юрій Збанацький, Платон Воронько, Григір Тютюнник, Всеволод Нестайко, Микола Сингаївський та багато інших. Крім письменників, премію Лесі Українки отримують художники, які оформляють дитячі книжки та кінематографісти й аніматори. Цього року лауреатом став класик Дмитро Чередниченко за книжку «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка», а також режисерка Ярослава Руденко-Шведова за мультфільм «Пригоди Котигорошка та його друзів. Чарівний горох». Переможці отримують по 10 тис. грн, а також дипломи.

«Золотий лелека»

Це ще одна «дитяча» премія, якою нагороджуються твори, що написані українською мовою й раніше не друкувалися. Обмеження – твори не мають бути відзначені преміями інших конкурсів, а також премією «Золотий лелека» попередніх років. Ще одне цікаве правило – твори мають бути підписані псевдонімами, хоча автори мають окремо надавати і справжню інформацію про себе. Премія присуджується лише у двох номінаціях – «Літературна казка» та «Пригодницька повість». Грошовий еквівалент – 7 тис. та 5 тис. грн. за перше та друге місце відповідно.

«ЛітАкцент року»

Премія, заснована порталом «ЛітАкцент» спільно з книгарнею «Є», якою відзначаються дві найкращі книжки, написані українською мовою та видані поточного року в Україні або за кордоном. «ЛітАкцент» преміює книжки за номінаціями «Художня література» (твори сучасних авторів) та «Літературознавство» (літературознавчі дослідження). Лауреат кожної номінації отримує по 5 тис. грн. Крім цього, експерти вручають єдину в Україні книжкову антипремію – «Золота булька».

Літературна премія імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя»

Поетична премія імені Антонича заснована ще у 1994 році заради стимулювання талановитої письменницької молоді, а також для пропагування високої поетичної майстерності. Присуджується вона молодим авторам, які пишуть українською мовою, за поетичні збірки, позначені високим художнім рівнем, а також утвердженням ідей патріотизму. Згідно з правилами вручення премії, твори оцінюються лише за трьома критеріями – змістовність, майстерність, оригінальність. Вік учасників не може перевищувати 28 років – тобто лауреат не може бути старшим за Антонича. А в якості нагороди переможець отримує видану книжку.

Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені Степана Руданського

Щорічна премія, названа іменем славетного українського поета-гумориста, відповідно, і вручається за гумористично-сатиричні твори. Спочатку премія Руданського мала статус Вінницької обласної премії, але згодом виросла до всеукраїнської. Лауреат премії отримує 5 тис. гривень.

Літературна премія імені Василя Мисика

Літературна премія, заснована 1995 року, присуджується за поетичні книги та переклади поетичних творів з інших мов. Названа на честь поета Василя Мисика, який також був відомий завдяки своїм перекладам Байрона, Бернса, Гете, Омара Хайяма. Премію у розмірі 1000 гривень вручає Національна спілка письменників України.

Премія фундації Антоновичів

Щорічна премія, яка надається Фундацією Омеляна та Тетяни Антоновичів за літературні твори українською мовою та українознавчі наукові дослідження. Розмір премії складає 5000 доларів США. Премія надається за літературну цінність творів, не враховуючи місце проживання автора.

Національна премія України імені Тараса Шевченка

Ця премія вважається найвищою відзнакою не лише за твори літератури, але й мистецтва загалом. Премію засновано ще в 1961 році – тоді нею нагороджували видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії.

Першими письменниками, які отримали Національну премію імені Тараса Шевченка, стали Павло Тичина та Олесь Гончар. З того часу Шевченківською премією було нагороджено більше 500 осіб та колективів.

Окремими номінаціями премії є «Художня література», яка включає прозу, поезію, драматургію, та «Документальна та науково-критична література», в яку входять есеїстка, критика, бібліографії, мемуари, журналістика тощо.

Розмір Шевченківської премії, згідно останнього указу Президента, складає 130 тис. грн. (хоча ще рік тому вона була 170 тис. – зменшення пояснили фінансовою кризою), а в радянські часи вона складала 2500 карбованців. Крім грошової винагороди, лауреат отримує диплом і почесну медаль лауреата. Ця премія вважається найпрестижнішою державною відзнакою в Україні.

Олег Маслов

На жаль, відомий вислів про те, що “рукописи не горять”, не відповідає дійсності. Горять рукописи, книжки й цілі книгозбірні. Так уже склалося, що книга є одночасно і надійним, і хистким витвором людської культури. І завжди знаходилися ті, хто докладав зусиль до її знищення.

Коли говорять гармати…
Перші бібліотеки почали з’являтися на Стародавньому Сході. Найзначнішими були Пергамська та Александрійська бібліотеки, причому ходять чутки, що 200 000 томів із першої вкрав Марк Антоній, аби подарувати Клеопатрі. Александрійська бібліотека, заснована на початку III століття до н.е., була водночас університетом і дослідницьким інститутом, де розташовувалися факультети медицини, математики, астрономії, літератури. Її було спалено під час єгипетського походу Юлія Цезаря – у вогні зникло 700 000 безцінних сувоїв. Існує також переказ, що халіф Омар ібн Хаттаб звелів полководцеві Амру спалити Александрійську бібліотеку зі словами: «Якщо в цих книгах мовиться те, що є в Корані, то вони даремні. Якщо ж в них мовиться що-небудь інше, то вони шкідливі. Тому і в тому, і в іншому випадку їх треба спалити».
Підім’яти під себе народ можна, позбавивши його минулого, стерши пам’ять, яка закарбована в рукописах. Власне, це й стало однією з головних причин, через яку величезні старовинні книгосховища спалювали «мудрі» воєначальники при підкоренні нових територій.
Завойовуючи народи, давні римляни знищили тисячі сувоїв, які зберігалися в друїдській школі Вібратікс (тепер – м. Отон у Франції). Не сподобалися римлянам і бібліотеки та архіви Карфагена (понад 500 000 рукописів і книжок). Вцілів лише один перекладений латинською мовою твір Магона, присвячений сільському господарству.
У нелюбові до книг відзначилися й перси, нещадно знищуючи єгипетські та фінікійські бібліотеки, і мусульманські завойовники, коли під час взяття Константинополя викидали в море книги, що зберігалися в церквах і міській бібліотеці (120 тисяч рукописів), і англійський король Едуард І, який у 1298 році, завоювавши Шотландію, найперше наказав спалити всі рукописи і книги шотландців, що зберігалися в їхній славетній бібліотеці, і китайський імператор Цинь, який проводив «ревізію» серед книгосховищ 213 року до н.е.

До чого доводить релігійний фанатизм
Знищувалися бібліотеки часто і з приходом нових релігій. Принцип заперечення минулого й утвердження нової влади спрацьовував і тут. Книги страждали від релігійних фанатиків не менше, ніж від полководців.
Із приходом християнства зникло найповніше зібрання сувоїв із магії та чаклунства (храм Амона у Фівах). Спалювалися безцінні збірки книг Ієрусалимського храму, бібліотеки фараона Хеопса й Птолемея. Навіть важко уявити, яку кількість книг було спалено інквізицією в епоху Середньовіччя.
У 1549 році чернець Дієго де Ланда відшукав у Мексиці бібліотеку кодексів майя і спалив її, пояснюючи, що «там не було нічого, крім марновірств і підступу диявола». Цікаво, що й сьогодні три збережені рукописи майя поки що залишаються нерозшифрованими. Існує легенда, що 52 золоті таблички, які зберігалися в храмі і містили всю історію Центральної Америки, були надійно заховані ацтекськими жерцями до того, як конкістадори дісталися в Теночтитлан.

Буремне ХХ століття
На наших теренах книгоспалення, на жаль, теж не було рідкістю. За Петра І знищили книгозбірню Києво-Печерської лаври (1718), за Катерини II – бібліотеку Києво-Могилянської академії (1780).
Новий етап почався вже у двадцятому столітті. Дуже багато наших бібліотек постраждало під час Другої світової війни. Фашисти не тільки спалювали їх, як це масово відбувалося в Києві, Запоріжжі, Вінниці, Ніжині та інших містах, але й вивозили до Німеччини найцінніші наукові видання. Так, наприклад, із Національної парламентської бібліотеки України було вивезено понад 51 тисячу книг. Решту (фонд налічував 271 660 книжок), як і саме приміщення бібліотеки, було повністю спалено за лічені дні до визволення Києва.
У Німеччині знищували і свої книжки. Найвідоміший випадок масового спалювання книг, “неугодних” режиму, стався 10 травня 1933 року. Акцію спланували в міністерстві пропаганди й називали її “святом вогнища”. Лише в Берліні тієї ночі було знищено близько 20 тисяч книг: Т. Манна, С. Цвейга, Е. Кестнера, З. Фройда, А. Ейнштейна, К. Маркса… Після цього в Німеччині розпочався етап тотальної цензури, а з 1947 року німці 10 травня щорічно відзначають День книги. На тій самій площі Бебельплатц тепер стоїть пам’ятник “Потонулій бібліотеці”. В центрі, під товстим шаром скла, знаходиться біла кімната з порожніми книжковими полицями.
Відомо також і про навмисні підпали бібліотек за радянських часів самою владою. 24 травня 1964 року згоріла київська Публічна бібліотека Академії наук УРСР. Пожежу ліквідували тільки на третій день, коли вже дощенту вигоріла вся україніка: стародруки, рідкісні книжки, рукописи, архіви (наприклад, архіви Б. Грінченка, “Киевской старины”, Центральної Ради).
Продовжували комуністичні традиції і в Китаї, спершу спалюючи книжкові збори монастирів Тибету, а потім і свої бібліотеки. У них це називалося “культурною революцією”.
Про масові погроми бібліотек відомо і в Югославії, коли в часи громадянської війни сербські вояки палили сараєвські книгосховища, і в Афганістані, де таліби протягом військових заворушень знищили 50 000 книг…
Як би там не було, але про долю всіх цих бібліотек ми хоча б знаємо. А скільки книг втрачено й загублено – невідомо, чи вони ще є на світі, чи їх ще можливо віднайти. Згадаймо хоча би славнозвісну бібліотеку Ярослава Мудрого. Чутки й легенди про її місцезнаходження ходять і досі. Найпоширеніша серед них оповідає, що книги з Ярославової бібліотеки можуть зберігатися в київських підземеллях, які ведуть від Софійського собору. Час покаже, адже ґрунтовні розкопки підземних ходів дійсно не проводилися. Цікаво також, що про цю легендарну бібліотеку народ навіть склав анекдот: «Знайдено бібліотеку Ярослава Мудрого. Тепер залишається тільки знайти відвідувачів-боржників».
З одного боку, дуже хочеться вірити в те, що ми колись віднайдемо ці книги. А з іншого, розуміючи, як людство вміє нищити такі цінності за лічені хвилини, інколи думаєш, що, можливо, хай краще вони й лишаються у сховах. Принаймні так їх не знищать новоявлені герострати.
Дар’я Анцибор