Ми продовжуємо дегустацію журналу “Сучасність” і пропонуємо вам відповідь Олени Шарговської Інні Долженковій стосовно її критики так званих “двотисячників. З дискусією можна познайомитися у 5 номері “Сучасності за 2009 рік.
За епіграф до цього допису добре б слугувала така цитата зі статті Тараса Федюка: «У тому, що відбувається з поезією, гадаю, є велика частка вини й самих поетів. Либонь всесвітня верлібризація поетичного простору була дуже невдалим вибором.
Читати далі »
“Сучасність” знову стала старим-добрим журналом для інтелектуалів, таким, яким ми звикли його бачити. Але при цьому редакція намагається триматися у річищі сучасних культурних процесів в Україні. Наше видання є партнером культового українського журналу, і повідомляючи про нові випуски, що нарешті регулярно виходять з друкарні, ми будемо передруковувати деякі статті – як своєрідну “дегустацію” – передусім ті, що безпосередньо зачіпають українську літературу, як-от стаття Інни Долженкової, присвячена українському поетичному феномену “двотисячників”. Розуміючи полемічність матеріалу, наступного разу ми дамо слово опонентці Долженкової – а цілком їхню дискусію можна побачити у 5-му номері журналу.
Читати далі »
Купівля книжки – це завжди ризик.
Вибираючи одяг, ми спочатку приміряємо його на себе. Ми можемо спробувати фрукти на базарі. І навіть супермаркети влаштовують дегустації нових товарів. Тільки книжка залишається “котом в мішку” – і справді, не сидіти ж у книгарні годинами, “пробуючи на смак” нових авторів.
Обкладинка сьогодні – більше реклама, ніж орієнтир для читача. Назва давно перетворилася у спосіб продажу. Рецензії у ЗМІ, на жаль, не часте явище, а особливо коли йдеться не просто про згадку назви, не про рекламний анонс, а про думку, на яку читач може покластися у своєму виборі.
Купівля книжки – це лотерея з досить невеличким шансом на виграш.
Чи вигідно це читачеві? Очевидно – ні.
А письменнику? Тим більше. Особливо страждають від такої практики молоді письменники – адже кілька разів “попікшись” на невдалому виборі, читач припиняє експериментувати і купує переважно “брендових” авторів, про яких кричать на всіх кутках, і які гарантують певні споживчі якості тексту. Як у таких умовах пробитися молодому таланту?
Назріла необхідність літературної дегустації – ненав’язливої, спокійного і доступного знайомства з новою книжкою перед тим, як її купувати.
Читати далі »
Хочу літати
Казкова повість
Я підходжу до вікна, розчиняю його – і на хвильку спиняюся. Просто під вікном тонко світиться черемха. В кімнату вливаються солодкі пахощі, я вдихаю їх на повні груди, вистрибую на підвіконня – і сміливо зіскакую вниз, на траву.
На мене рясно сиплеться роса, збита з черемхи, ноги обпікає зволожена трава, але я не звертаю уваги. Саме це мені й треба!..
Я міцно стуляю повіки й шепочу:
Як легкий травневий вітер,
я лечу, лечу над світом,
над розквітлими садами,
поруч з теплими зірками!
І коли я втретє нашіптую ці чарівні слова, повз мене, ледь торкаючись ніг, нечутною тінню проноситься мій Корнелій і, м’яко муркнувши, щезає за черемховим кущем…
Читати далі »
Клаузула* як секретна зброя політтехнолога
Словник політичних рим
* Клаузула — літ. Кінцеві склади віршованого рядка, які слідують за останнім наголошеним складом. (Великий тлумачний словник)
У нашому позбавленому зручностей дитинстві існував доволі радикальний засіб боротьби з ворожим елементом. От, наприклад, коли сусідська бабця надто переймалася нашими набігами на її садок, скаржилася батькам, лупцювала порушників палицею, писала в міліцію тощо, хлопці (не ми) могли запросто кинути такій бабусі до туалету паличку дріжджів. Ефект не можна описати словами – лайно виходило з берегів і текло на подвір’я, випливало на вулицю, на горе вредній бабусі і на втіху поганим хлопцям, тобто не нам.
Минули роки, але сьогодні ми маємо змогу повернутися у дитинство. Дріжджі, що їх у великій кількості кидають у вигрібні ями нашого суспільства різного роду політтехнологи, призвели до того, що політика вийшла з призначених їй берегів і потекла вулицями, дворами, затікає у хати, попри закони фізики долає сходові майданчики, втрапляє до квартир і при цьому дуже смердить. Просто немає куди подітися від цього запаху, і немає куди втупити око чи сховати вухо від нього.
Читати далі »
Темний чоловік сидів на лаві біля виходу з двору. Сашка побачила його, щойно вискочила з під’їзду.
Повернула назад.
Рудий кіт із порваним вухом доїдав сметану із залишеної кимось баночки. Плямкав. Облизувався. Дико дивився на Сашку жовтим оком і знову вилизував посудину.
Сашка стояла, не знаючи, що робити. Повернутись? Іти, ніби нічого не сталося? Психоз…
У під’їзді стемніло. Чоловік у синій кепці стояв біля входу, заступаючи світло.
— Олександро…
Читати далі »
Люб’язна Солоха
В Українській Галактичній Службі не люблять сала.
Вважається, що ми не повинні мати слабкостей. Адже працівникам Служби доводиться працювати у різних країнах, на різних планетах та під різноманітними легендами, а любов до сала може виказати агента у найважливіший момент. Існує навіть спеціальна програма для відучування агентів від шкідливих звичок, але я ще не зустрічав жодного, на кого б вона подіяла.
А я сало люблю. Особливо якщо смалець з часником намастити на житній хліб, присолити та запити пивом. Чесно кажучи, це і є найвищим досягненням цивілізації, вищим за зорельоти, бластери та програвачі лазерних дисків. Чому я так кажу? А тому що хліб зі смальцем уже тисячі років не виходить з моди, і при цьому зовсім не міняється. Чого не скажеш про перелічені вище винаходи. Виходить, що сало є по-справжньому досконалим, чи не так?
Читати далі »
