Сіґуте Ах: «Те, що добре продається, не обов’язково має культурну цінність»

З 12 по 16 жовтня кияни та гості столиці зможуть відвідати Фестиваль української дитячої книги  «Азбукове Королівство Магів і Янголів». На форум «для і про дітей» запрошено чимало цікавих гостей, серед яких є і литовська письменниця та художниця Сіґуте Ах, яка нещодавно видала в Україні свою першу книжку «Амброзій, Мурчик та Янгол» (видавництво «Прудкий Равлик»). У 2002 році ця книжка (литовською вона називається «Амброзій, Пуркіс та Янгол») отримала премію як найгарніша дитяча книжка року Литви. Сама Сіґуте вважає своє письменство аматорством і не претендує на великі тиражі. Однак після прочитання історії про Амброзія та Мурчика стає зрозуміло, що Сіґуте – талановита письменниця, яка знає ціну своїм творам та ілюстраціям. В іншому разі її видавництво «Нічого серйозного» (Nieko Rimto) так довго б не існувало у маленькій Литві – наступного року йому виповниться десять років.

 

У Вашій книзі «Амброзій, Мурчик та Янгол», яка нещодавно вийшла в Україні, головні герої дуже схожі на реальних людей. Ви їх придумали чи вони дійсно існують?

– Важко сказати, мабуть, одне і друге. Таких людей, як Пуркіс та Амброзій я не знаю, але чомусь впевнена, що вони є у кожному з нас, коли ми творимо щось хороше. Але так не буває щодня. Я думаю, у Пуркіса та Амброзія бувають дні, коли вони сваряться, але поки що про це я не написала. І не знаю, чи писатиму. Хоча пройшло десять років з появи цієї історії, і варто подивитися, як вони там живуть. Ця хатинка, цей світ, який я створила, це – оаза душі, в якій я хотіла б жити. Інколи я туди приходжу.

Ви кажете, що цій історії вже 10 років. У яких країнах була видана книжка, окрім України?

– Наступного року казці про Пуркіса та Амброзія буде рівно десять років. Ця книжка видана у Росії та Італії.

Сіґуте, що для Вас ближче: малювання чи література?

– Я думаю, треба визнати, що я – не серйозна письменниця. Недаремно моє видавництво називається «Нічого серйозного», правда, у ньому я – більше муза, ніж працівник. Інколи стається диво, і народжується щось більше, ніж картина. Мої казки, мабуть, не порівняти з казками Туве Янсон про Мумі Тролів, якими я захоплююся. До мене у студію приходять малювати вчителі, медики, бізнесмени, які не знають, що б хотіли намалювати. А я кажу, що малювати може кожний. Можливо, і писати може кожний, але тоді треба знати, що тираж книжки, це – не головне. Тому я намагаюся не піддаватися провокаціям і згодна на видання книжки в одному екземплярі. Якісь казочки у мене виходять, і я дивлюся на них етично.

В Україні дитяча література сприймається «не серйозно», тобто пишуть мало критики, статей. Вона стоїть на узбіччі й немає такого резонансу у суспільстві, як «доросла книжка». Звідки таке сприйняття та чи є воно у Литві?

– Так, ця проблема є у всьому світі, але, звісно, залежить від розміру країни. Ентузіасти формують певне коло людей, які дуже цікавляться дитячою літературою. У Литві, як в Україні, їх небагато, можливо, в Україні, їх навіть більше. Якщо заглянути в стародавню історію, то побачимо: поки дитина не виросла, її не вважали за людину, з якою рахуються. Зараз ситуація інша. Якщо не з’являться сильні потрясіння під час яких суспільству треба буде виживати, світ дитинства буде все більше цікавий для людства. Я роблю цей висновок, спостерігаючи, як розвивається дитяча література у Швеції. Ця країна відрізняється від інших країн тим, що шведи історично не робили перерву в інтересі до дитинства. У шведській культурі дитина з малих років живе книгою. У цій країні держава і суспільство вивчає та розвиває дитячу літературу. Але все починається з ентузіастів, особливо на початку. Зараз світ повертається до дитячої літератури, бо це місце, де можна відпочити душею.

У сільській місцевості діти практично не читають книжки, бібліотек там не існує, а якщо і є, то бібліотечний фонд не поновлюється новинками. У Литві схожа ситуація?

– Я думаю, у селі мало читають через відсутність традиції читання. Комп’ютер і телевізор зупиняють дитину у певні періоди її розвитку. Дитина перестає читати, бо її уява малорозвинена. Тобто, ця проблема не пов’язана з тим, що у сільських дітей немає часу на читання і грошей на книжку. Просто їхні сімейні вечори присвячені телеекранам. Я намагаюся працювати з бібліотеками, пишу проекти з метою придбання книжок для бібліотек. Коли книжки там з’являються, я зі своїми однодумцями розробляємо програми з метою популяризації книжки, приваблюємо читача.

Ви намалювали більше трьох сотень листівок і знаєтеся у дитячій ілюстрації. Якою вона повинна бути, щоб книжка мала успіх?

– Це питання турбує кожного письменника, видавця і художника. Часто та чи інша сторона потрапляє в капкан бізнесу та комерції, бо не обов’язково те, що продається, має культурну цінність. Художник може казати: я можу малювати по-різному, що і як мені намалювати, щоб ви взяли мої ілюстрації? Бо ілюстрації лише тоді ілюстрації, коли їх публікують у книжці. Художник теж хоче жити зі свого таланту, і це – добре. Втім, рецепту успіху немає. Навіть знамениті видавництва піддаються попсовим смакам покупця, я маю на увазі книги, які видають за мотивами мультфільмів, наприклад, кіностудії Warner Brothers. Бо дитина дивиться їхні мультики. Я думаю, завжди буде частина хоробрих видавців, які братимуть до уваги особливі ілюстрації. Творець (художник, письменник чи музикант) повинен залишатися самим собою, у нього має бути своя техніка, не обов’язково отримана в інституті. Це залежить від того, як багато він працює. Я помітила одну тенденцію: якщо художник був визнаний у світі, його одразу наслідують. І це, як вірус. Насправді, треба по-різному малювати, але знайти себе обов’язково, і вас рано чи пізно помітять. Я часто раджу молодим художникам показувати себе світові, не ховатися. Це, мабуть, страшно – зовсім відкритися перед іншими, але таким був мій шлях.

Художник, який малює ілюстрації до дитячої книжки, повинен спеціалізуватися лише на цьому чи бути різножанровим митцем?

– Немає різниці. Я знаю багато художників, прекрасних живописців, і їм часто пропонують проілюструвати якийсь дитячий текст, унаслідок чого вони видають фантастичні ілюстрації! Я, наприклад, роблю кераміку, викладаю для дітей акварельний живопис, малюю на дереві акрилом. Чим багатогранніший художник, тим він цікавіший, тим більше він може розповісти.

Існують тенденції в моді. Які тенденції у дитячій літературі зараз?

– Такі тенденції є, я знаю про це, бо відвідую форуми, конференції на тему дитячої літератури. У Литві з’явилися казки, які умовно можна назвати казковим реалізмом. Чимось це трішки схоже на історію про Гаррі Поттера, хоча ця книжка більше тяжіє до фентезі. Тобто, сюжет відбувається в реалі, але разом з тим, казково, наприклад, тварини розмовляють людською мовою. Я думаю, це хороша тенденція в дитячій літературі.

На яку тему діти люблять читати книжки у Литві?

– Маленькі діти люблять казки, більш дорослі – пригоди. Діти хочуть читати прості тексти з великими буквами, не великі за розміром. Письменник не повинен піддаватися цьому, оскільки трьома словами не розкажеш казку чи якусь історію. Що ж до підлітків, то вони люблять читати про себе.

А Гаррі Поттер – це про себе?

– Гаррі Поттер, я думаю, хороший, але, разом, з тим, і попсовий твір. Це – тимчасове явище у дитячій літературі. Він не вважається дуже хорошою літературою, але вважається хорошою книжкою, бо ця книжка повернула багатьох дітей до читання. Фахівці з дитячої літератури вважають, що хороша література це – тексти, які відкривають дитині світ в усіх його проявах, які розповідають про основні цінності життя, дозволяють увійти в світ дорослих. Гаррі Поттер – пригодницький твір, який відводить від реальності. Хороша книжка запам’ятовується надовго: її сюжет, що було з тобою, коли ти її читав, які емоції переживав. Такий твір залишається з тобою, наче друг, і супроводжує по життю. Гаррі Потер не з тих книжок, якими можна щось зіпсувати, хоча є книжки дуже шкідливі для уяви і душі дитини.

Що це за книжки?

– Я вже розумію, що потрапила у пастку, треба подумати. На рахунок ілюстрації можу сказати: якщо це «зупинена» картинка на основі мультфільмів Уолта Діснея, вона шкідлива. Книжкова ілюстрація знайомить із хорошим мистецтвом або поганим. Оточити дитину попсовими книжками – означає зробити з неї в майбутньому нудну дорослу людину з поганим смаком.

Чи існує масова дитяча література?

– Так, це «попсова» література. Свого часу люди зачитувалися «Віднесені вітром», «Ті, що співають у терені». Хоча автори цих книжок не написали вже потім інших творів. Серед дитячих творів я б назвала мультфільм Уолта Діснея «Русалонька». Однойменна казка Ганса Крістіана Андерсена – великий твір, який має культурну цінність. При цьому існує багато Русалок, які можна назвати масовим чтивом з примітивним сюжетом: жила собі Русалонька, зустріла принца і зажили вони щасливо. При цьому, ілюстрації до цих псевдоісторій намальовані жахливо!

Лялька Барбі теж списана з казки?

– Ні, це американське явище масової культури, яка має на меті створити новий шаблон красивої дівчини. Лялька Барбі якраз такою і є. Але її образ використовували для книжок масового читання.

Що цікавого з Вами відбулося у творчому плані після видання Пуркіса та Мурчика в Україні ?

– Найбільш цікаве – це інтерв’ю з Вами. Бо я не мала контактів з українськими читачами після видання. Не знаю, чи буду восени в Україні на Форумі видавців, лише у вересні знатиму про свої плани (На жаль, Сіґуте не змогла відвідати Львівський форум. Авт.). Але моє перебування в Україні навесні, це – теплі, сердечні спогади. Також мене запрошено на Фестиваль української дитячої книги «Азбукове Королівство Магів і Янголів», що проходитиме у Києві всередині жовтня. Сподіваюся, що мені все-таки пощастить незабаром зустрітися і поспілкуватися з українськими читачами.

 

Спілкувалася Ольга Жила