Тарас Прохасько: «Мілош ніколи не намагався писати так, щоби сподобатися більшості»

Тарас Прохасько і Сергій Жадан читали вірші Чеслава Мілоша у власних перекладах українською мовою.  Після заходу мені вдалося поспілкуватися із Тарасом Прохаськом  і, поки враження ще гарячі, обговорити творчість польського Нобелівського лауреата.

– Для початку розкажіть, будь ласка, як Ви вперше натрапили на Чеслава Мілоша, познайомилися із його творчістю.

– Я навіть не добре собі уявляв, що він якийсь поет, тому що він для мене був автором цього великого есею «Поневолений розум», який був страшенно актуальним, бо я був молодим.

– А які це були роки?

То дев’яностий рік. Ну і взагалі сама ситуація була дуже цікава, напружена.  Було страшенно цікаво прочитати цей «Поневолений розум». Далі так поступово прийшла «Родинна Європа». По тому мені дуже сподобався такий спосіб писання. Я навіть колись  казав, що я таке саме хотів би написати. «Придорожній пес» – такі короткі оповідання, есейчики, деякі на кілька речень, і воно є страшенно близьке мені. Дуже сподобалося, що чоловік не боїться робити щось таке, чого не прийнято робити.

У Мілоша велика частина творчості пов’язана із природою,  із метафорами світу природного, безграматичного. У Вашій творчості також багато переплетено із біологічним. Це вірність якійсь спільній ідеї, схожий спосіб мислення, випадковість?

Я думаю, що й справді це є схоже відчуття життя, існування і світу, тому що я дуже розумію, що таке є інше життя.  От рослини, тварини і взагалі світ природи, це ж є доведена до максимуму іншість… Коли постаратися це зрозуміти, то можна власне торкнутися, досягти цього.

Зараз багато заговорили про Мілоша, дуже популяризують його творчість. Гадаєте, може він бути поетом загальним, масовим, чи він є поетом лише для певної групи інтелектуалів чи для окремої еліти?

Він не може бути масовим поетом, принаймні в нашій ситуації. Для того щоби його читати не треба бути інтелектуалом, але треба мати принаймні готовність, якусь звичку до такого типу поезії, до такої роботи думки, до такого способу мислення. І воно не є властиве всім. Я не хочу сказати, що ці люди чимось гірші, але Мілош ніколи не намагався писати так, щоби сподобатися більшості, щоби сподобатися всім, щоби бути зрозумілим всім. Він писав так, як вважав за потрібне. В такому випадку з будь-яким письменником стається так, що він не може розраховувати на загальну популярність.

Поширена думка, що Нобелівська премія є, так би мовити, політкоректною. І якщо взяти до уваги події у Гданську в 1980 році і той факт, що у 1978 році папою було обрано Івана Павла ІІ, людину, яка походила  з соціалістичної країни, чи могло б вручення премії саме Чеславу Мілошу бути солідарним кроком Заходу по відношенню до Польщі?

Я згідний з цією думкою, тому що кожного року, ви знаєте, безсумнівних лауреатів, кандидатів на Нобеля нема. Таких, щоби точно тільки цей цього року. Ясно, що Мілош багато років був уже дуже близько у цьому вузькому колі претендентів і зрозуміло, що всі ці люди за своїм рівнем заслуговували на Нобелівську премію. Але ясно, що події політичні просто нагадали тим всім що от є Польща і є Мілош, і давайте ось так… Це не є ані таємницею, ані,  я вважаю, чимось поганим чи таким, що може применшити роль тої його премії.

А як Ви вважаєте, з українців хтось скоро може отримати цю відзнаку? Чи все ж найближчим часом першої для України Нобелівської премії сподіватися ще не варто?

От я не знаю. Я думаю, що в нас трошки хворобливо до цього ставляться, так нібито відсутність Нобелівського лауреата робить неповноцінною нашу літературу і навпаки, нам здається, що як буде вже той Нобелівський лауреат,тоді всі інші зможуть себе почувати письменниками з країни, яка має Нобелівського лауреата. Мені здається, тому це ставлення трошки таке хворобливе. І серед можливих таких, якщо вже про це говорити, то я собі думав чогось про Олега Лишегу, як про поета, який міг би отримати  Нобелівську премію. Але чи це буде, чи не буде, не можу нічого сказати, але певно що ні, бо треба для цієї премії ще дуже себе популяризувати.

І на завершення, Тарасе, розкажіть над чим Ви зараз працюєте.

Я пишу такий роман, тепер почав вже від кінця літа, який складається з дуже багатьох маленьких автономних історій. Грубо кажучи, це подібно на форму якогось умовного щоденника. І хоч воно нічого спільного немає зі щоденником, але це просто такі короткі оповідання, кожне з яких само по собі може бути, але разом з тим їх можна всіх разом скласти і тоді буде інакше. Тобто воно всьо разом також має сенс. Але можна читати й окремо.

Спілкувався Павло Босий