«Доторкнутися до слова»

Луї Брайль народився в 1809 році в сім‘ї ремісника в маленькому містечку поблизу Парижа. У трирічному віці з хлопчиком трапився нещасний випадок, який призвів до поступової втрати зору. Родина вирішила боротися зі складним недугом: батько змайстрував для Луї дощечки зі спеціальним рельєфом, за якими він вчив абетку. Згодом хлопчик навчився писати, а в семилітньому віці навіть зміг піти до школи. Прекрасні здібності та колосальна працездатність маленького Луї дали результат – батьки віддали сина до Королівського Інституту для сліпих дітей. Навчання там провадилося шляхом прослуховування матеріалу та запам’ятовування, письмо практично було відсутнє. Кількість спеціалізованих книг у бібліотеці Королівського Інституту, надрукованих за провідною тоді методою Валентина Гаюї, була мізерною. До того ж книги, написані цим шрифтом, були занадто важкі та немалі за обсягом, отже часу та фізичних зусиль на читання доводилося витрачати чимало. І тоді дванадцятирічний Луї Брайль починав експерименти зі шрифтом. У п’ятнадцять років юнак вже створив власний алфавіт для незрячих, йому вдалося також адаптувати під цю систему нотну грамоту. У 1829 році Брайль випустив першу книжку, в якій оповідалося про можливості придуманого ним рельєфно-крапкового шрифту. Новий метод із великим захопленням сприйняли учні Інституту для сліпих, однак професура та чиновники не поспішали втілювати його. І лише у 1854 році метод Брайля був офіційно визнаний у Франції, а згодом і в інших європейських країнах. А в 1878 році на всесвітньому конґресі у Римі шрифт Брайля був затверджений як найбільш зручний метод читання та письма для незрячих.

У методі письма та читання для незрячих є нагальна потреба і нині, – незважаючи на модерні технології, які дозволяють відтворювати текст шляхом звукового запису й подальшого прослуховування. Про незвичайний проект «Доторкнутися до слова», в рамках якого побачили світ уже п’ять дитячих книжок, виданих шрифтом Брайля, розповідає головний редактор видавництва «Грані-Т» Олена Мовчан:

– Соціальний проект «Доторкнутися до слова», організатором та ініціатором якого є видавництво «Грані-Т», не має аналогів в Україні. Він проходить у три етапи: перший – друк книг сучасних українських письменників шрифтом Брайля; другий – безкоштовне передання цих книг до спеціалізованих бібліотек для сліпих та шкіл-інтернатів, де навчаються сліпі діти та діти зі слабким зором; третій – організація і проведення зустрічей вихованців шкіл-інтернатів з письменниками. Проект покликаний не тільки дати можливість незрячим дітям читати ті ж книги, які читають їхні ровесники, але й привернути увагу загалом до проблем дітей та дорослих із вадами зору.

– Познайомившись із життєписом Луї Брайля, я була вражена тим непростим шляхом, який довелося здолати великому винахідникові. Складно зробити відкриття – але ще складніше втілити його в життя, а тим паче людині незрячій. Якщо вести мову про світ сучасних технологій, то може скластися враження, що сприймання на слух інформації нині є набагато комфортнішим, ніж колись, адже та кількість аудіо-книг, які із задоволенням слухають зрячі люди, цілком може вирішити проблему. Олено, а чи справді сучасні технології можуть замінити шрифт Брайля, і в чому специфіка книг, що надруковані цим шрифтом?

– У суспільстві панує хибна думка, що немає гострої потреби в друкованих книгах шрифтом Брайля, оскільки існують аудіо-книги, які значно дешевше записати, вони компактні та зручні у використанні. Однак книжка для незрячої людини так само важлива, як і для зрячої, оскільки без шрифту Брайля людина з вадами зору не може бути грамотною. Прочитати книжку і прослухати її – це два кардинально різні способи сприйняття, і кожна здорова людина самостійно може відчути переваги друкованого слова. Незрячі діти мають таке ж право на навчання і розвиток за допомогою книг, як і зрячі.

Книги, надруковані шрифтом Брайля, відрізняються від звичайних (незрячі люди використовують термін «пласкі книги»), які ми звикли гортати та читати. Звичайна книга, видана шрифтом Брайля, збільшується майже вдвічі й за форматом має бути 250 х 300 мм. На жаль, в Україні, немає обладнання для відображення об’ємних ілюстрацій для сліпих людей. Та й спеціальний папір для друку Брайлем відсутній – у нашій країні він не виробляється і не завозиться з-за кордону. Наразі єдине підприємство в Україні, яке має можливість друкувати Брайлем, – це Республіканський будинок звукозапису та друку УТОС. Для виготовлення журналів, газет і книг шрифтом Брайля підприємство використовує картон Київського картонно-паперового комбінату (м. Обухів). Порівняно з книжками, що створені зі спеціального паперу для друку за Брайлем, картон має меншу здатність зберігати відтиснені крапки, і, відповідно, у книги коротший життєвий цикл. Але наразі це єдиний матеріал в Україні, який пристосували для виготовлення книг для сліпих. Кожен примірник збирають вручну, зшиваючи великоформатні сторінки з рельєфно-крапковим текстом.

– Що стало поштовхом до виникнення цього проекту?

– Видавництво «Грані-Т» упродовж усього часу своєї діяльності було соціально активним, за що й отримало у 2009 році відзнаку «Благодійник року». Тому цей проект є для нас логічним продовженням одного з напрямків нашої діяльності.

Тим паче, ми мали певний досвід благодійної діяльності в рамках Всеукраїнського благодійного проекту «З книгою – до дітей!», організованого видавництвом 2008 року. Ми популяризували читання серед дітей та підлітків і поповнювали новими сучасними книжками фонди бібліотек в інтернатах та сиротинцях України. Вже тоді ми звернули увагу на школи-інтернати для незрячих дітей. Видавництво співпрацює з бібліотеками по всій Україні, і, звісно, ми не могли не звернути увагу на спеціалізовані бібліотеки для сліпих. Але на той час ми не мали змоги допомогти – спершу треба було вивчити проблему: з’ясувати, якою є потреба в книгах Брайлем для дітей, знайти типографію, яка могла б перевести звичайний текст у шрифт Брайля й надрукувати книжки, зрозуміти технологію виготовлення таких книжок та ситуацію з наявністю витратних матеріалів для їх виготовлення.

– Олено, чи існує статистика: скільки спеціалізованих навчальних закладів для сліпих є в Україні, яку кількість книг сучасні видавництва друкують шрифтом Брайля і що для незрячих діток видавалося раніше?

– Наразі в Україні діють 6 шкіл-інтернатів для сліпих дітей – у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Слов’янську та в селі Крупа; і 79 спеціалізованих бібліотек для сліпих. Востаннє дітки мали змогу прочитати новинку 8 років тому, це була збірка народних казок. Решта наявної художньої літератури друкувалася шрифтом Брайля ще за Радянського Союзу, тож уже майже 20 років нічого нового не видавалося. За словами директора Центральної бібліотеки для сліпих ім. Островського Юрія Миколайовича Вишнякова, сліпі читачі читають значно більше, ніж зрячі. За підрахунками, в середньому українець прочитує 12 книжок за рік, а типовий читач бібліотеки ім. М. Островського – 50-52 книжки. Держава ж в останні роки якщо й виділяла кошти на друк книг шрифтом Брайля, то їх вистачало на 14-15 назв на рік, серед яких могло бути 2 художні книги для дорослих читачів.

Чи має Ваш проект фінансову підтримку від держави?

– На державну підтримку й допомогу годі було сподіватися, оскільки держава вже два роки поспіль узагалі не виділяє кошти з бюджету як на брайлівські книжки, так і на аудіо-книжки. Тому було вирішено власними силами й коштом видати книги шрифтом Брайля і започаткувати масштабний благодійний проект.

Чи планує видавництво «Грані-Т» і в подальшому видавати книги для незрячих дітей?

– Ми не можемо чітко й однозначно запланувати кількість книг шрифтом Брайля на перспективу, зважаючи на фінансові питання. Однак у міру своїх можливостей ми неодмінно продовжимо роботу над виданнях таких книг.

Олено, яку кількість книг видавництво видало і до скількох закладів ці книги надійшли?

– Проект «Доторкнутися до слова» стартував на початку 2011 року, і наразі вже надруковано 5 книг шрифтом Брайля: дві з серії «Сучасна дитяча проза» – «Прибулець із країни Нямликів» Лесі Ворониної і «Таємниця старої обсерваторії» Олеся Ільченка; книга з серії «Життя видатних дітей» – «Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Катрусю Білокур, Ганса Андерсена, Чарлі Чапліна»; збірка з шістьох книг серії «Сучасна дитяча поезія», до якої увійшли книжки Івана Андрусяка «М’яке і пухнасте», Юрія Бедрика «Тьотя Бегемотя», Василя Голобородька «Віршів повна рукавичка», Михайла Григоріва «Зелена квітка тиші», Лесі Мовчун «Усе підростає» та Сергія Пантюка «Неслухняники». Також щойно побачила світ збірка казок Володимира Свідзінського «Чудесна тростка».

Наклад кожної книги складає двісті примірників. Книги безкоштовно були передані до сімдесяти дев‘яти спеціалізованих бібліотек та шести шкіл-інтернатів для сліпих.

Дякую, Олено, за вичерпні відповіді й за те, що і нам, зрячим, дозволили «доторкнутися» до справжньої‚ не побоюся сказати, безцінної значимості слова.

А на завершення процитую письменника Олеся Ільченка: «Для мене поява книги «Таємниця старої обсерваторії», виданої шрифтом Брайля, можливо, найбільш зворушлива і значуща подія в моїй письменницькій діяльності. Проблеми дітей із особливими запитами близькі й зрозумілі мені. Моя бабуся, чудовий педагог, усе життя пропрацювала в школі-інтернаті для сліпих дітей. Я іще школярем бував на роботі в бабусі, заходив до цієї школи й навіть іноді спілкувався із вихованцями інтернату. Чи сподобається новим читачам моя книга? Сподіваюся на це. А їм усім зичу зустріти в житті добрих людей».

Спілкувалася Тетяна Мельник, Бонн