Всеволод НЕСТАЙКО: «Було, наснився сонячний зайчик, який сидів у мене на носі і чарівним пензликом розмальовував на обличчі веснянки»

Українська дитяча книга втратила видатного митця і великого мрійника, чиї твори дарували і будуть дарувати тепло, світло і любов юним читачам. Друг Читача подає сьогодні одне з найулюбленіших інтерв`ю – з класиком української дитячої літератури. Вічна пам`ять.

…Перше оповідання улюбленця української дітвори Всеволода Нестайка про друзів Яву та Павлушу «Пригоди в кукурудзі» вийшло у світ 1963 року. Минуло майже півсотні літ, а історію про двох хлопчаків, які заблукали у кукурудзяному полі і вибралися звідти лише після того, як на сільському стовпі «заговорив» гучномовець, із великим захопленням читаємо дотепер. Згодом це оповідання увійшло до трилогії «Тореадори з Васюківки», яку 1979-го відзначили на світовому рівні: вона поповнила Особливий почесний список Ганса Крістіана Андерсена найвидатніших творів світової дитячої літератури. На щастя, в Україні ці твори теж не оминули увагою, як то часто буває, бо за результатами читацько-експертного опитування «Книжки незалежного 15-річчя, що вплинули на український світ» роман «Тореадори з Васюківки» посів перше місце серед сучасної прози для дітей.

…Особисто я невимовно тішуся, що живу у час активної творчої діяльності патріарха сучасної дитячої літератури Всеволода Нестайка. А ще більше радію з того, що маю змогу з ним поспілкуватися, запитати про головне. І те, яким чином це відбулося, не забуду, напевне, ніколи. За свої вісім років у журналістиці ТАК інтерв’ю іще не проводила. Нині пан Нестайко, на превеликий жаль, нездужає, тож прийняти вдома «настирливу» журналістку не зміг. Однак його премудра дружина, привітна Світлана Пилипівна, знайшла вихід із цієї ситуації, порадила зробити інтерв’ю… листуючись! Не за допомогою комп’ютера, а за допомогою… поштового зв’язку!


Я радо надіслала конверт із запитаннями на вулицю Шовковичну, що у Києві, і вже за кілька днів отримала товстенький паперовий «подарунок». Тепер маю на пам’ять шість альбомних аркушів, з яких чорними літерами підморгує до мене почерк найпершої помічниці Всеволода Зіновійовича пані Світлани, що власноруч занотувала відповіді свого талановитого чоловіка…


 

– Всеволоде Зіновійовичу, коли промовляєш Ваше прізвище-ім’я, то на думку спадає, що таке гармонійне поєднання – ніщо інше, як продуманий письменницький псевдонім! Що означає Ваше прізвище, і чому батько назвав Вас Всеволодом попри те, що матері це ім’я не подобалося?

– Звісно, це не псевдонім. Нестайко – з давніх козацьких прізвищ. Мої прадіди по батькові були козацького роду. Коли Катерина ІІ ліквідувала Запорізьку Січ, один із козаків не поїхав за Дунай, а осів у Бучачі на Тернопільщині. Він і започаткував наш рід, у якому було багато священиків та інших цікавих людей. Зокрема мій дід, отець Діонізій Нестайко служив деканом кількох парафій на Тернопільщині, парохом церкви Святого Миколая у місті Бучач. Він багато уваги приділяв вихованню молоді. Це, мабуть, від нього у мене постійний інтерес до всіляких морально-етичних проблем, пов’язаних з дитинством та юнацтвом… А от дід по материній лінії – Іван Довганюк – походив з селян-кріпаків Житомирщини, був успішним будівельником, все умів робити. І вельми дотепним чоловіком був! Саме від нього, вважаю, я успадкував отой талант до гумору, що його використовую у весело-сміховій стихії своїх книжок.

 

Щодо імені Всеволод, то направду так записав мене батько. Мамі не подобалося скорочення цього імені – Сева, тому вона кликала мене пестливо Вадик. У школі та університеті мене зазвичай називали Вадимом, а як письменник уже утвердився зі своїм повним ім’ям Всеволод Нестайко.

 

– Цікаво, чи ставали героями Ваших казок донька, онуки?

У мене хороша дружня родина. Донька – спеціаліст з іноземних мов, викладач у виші. Зять працює у галузі машинобудування. Старший онук «підкорює» піар-технології, у нього вже є своя сім’я і недавно вони з дружиною подарували нам правнучку! А молодший онук має юридичну освіту і наразі тільки-но починає свою професійну діяльність. Не можу сказати, що писав спеціально для доньки та онуків, чи описував саме їх. Щоправда, на створення повісті «В країні сонячних зайчиків» мене свого часу надихнула таки донька. І лише тепер, коли вийшов перший том моїх «Казок» із цією повістю, я зробив присвяту дочці… Щодо онуків, то, звісно дещо з їхнього шкільного життя потрапило передусім у мої пригодницькі повісті. Але я ніколи не творив спеціально для них.

 

– Хтось із нащадків вдався у татка-дідуся-літератора?

– Певно, онуки щось успадкували від мене у своїх характерах та вподобаннях. Але це вже молодь ХХІ століття, у них формуються власні орієнтири у сучасному глобалізованому світі, інформаційному просторі. Тому багато в чому дуже різняться від мого покоління і героїв моїх казок.

 

– На продовження теми подекуди провокаційне запитання: на Вашу думку, яким українським дітям пощастило більше: тим, про яких писали Ви, чи сучасним?

– Усі діти у чомусь здібні, талановиті, вони завжди різні і чим дуже цікаві. Але, як на мене, є недолюблені, ті, яким не додали уваги у дитинстві. А саме від дорослих залежить, кого вони виростять, і чи будуть їхні діти успішними та щасливими. Кожен історичний час народжує своє покоління дітей. Мені видаються напрочуд цікавими особистостями герої моїх книжок часів «Тореадорів з Васюківки», але і тепер, коли одержую десятки, сотні листів від моїх читачів-школярів, то бачу, що народжується нове чудове покоління дітей такої собі комп’ютерної епохи. Ці діти хороші, розумні, хоча іноді з незвичними для нас інтересами, смаками та мріями.

 

– А яким із них більше поталанило з книжками, як гадаєте?

– Українські школярі мали і мають з чого вибирати, їм є що читати і в українській, і світовій літературі для дітей. У попередні десятиліття цей попит успішно задовольняли такі державні видавництва, як «Веселка» в Україні, «Детская литература» в Росії. Завдяки першокласним перекладам і редакторам діти мали змогу ознайомитися і з світовою класикою, і з сучасними творами різних жанрів… У 1990-х роках кількість видань, рівень і культура книговидання різко знизилися. Але вже у першому десятилітті 2000-х індустрія видань дитячої книги знову зросла. З’явилося багато приватних видавництв, які випускають у світ чудові книжки на високому поліграфічному рівні, з прекрасними ілюстраціями. Мені це відомо, бо й нині виходять у світ мої книжки, а також поповнюють домашню бібліотеку твори інших авторів. Тож мене тішить, що й нині видавництва випускають доробки дитячих письменників попередніх десятиліть: Віктора Близнеця, Анатолія Костецького, Наталії Забіли, Євгена Гуцало, Ярослава Стельмаха, Григора Тютюнника та інших…

 

– А як щодо сучасних дитячих авторів? Вам подобається їхня творчість?

– На жаль, я погано бачу, тому не можу, як раніше, слідкувати за новинками сучасної дитячої літератури, хоч і в курсі основних тенденцій її розвитку. Я радію творчим успіхам Лесі Ворониної, Івана Андрусяка, Володимира Рутківського, Зірки Мензатюк, Ганни Чубач, Марини і Сергія Дяченків та інших. Про всіх їх дізнаюся передусім із різних періодичних видань, про які мені постійно розповідає дружина.

 

Однак постає питання відбору дитячих книжок для читання через велику кількість графоманської літератури, яку видають саме у приватних видавництвах. Постає питання щодо співвідношення телевізійної та художньої продукції, яку просувають у дитячі кола. Крім цього, є певні загрози для сучасної художньої книжки для дітей з боку електронних видань, кількість яких дедалі збільшується… Отже, на батьків, вчителів, бібліотекарів і, звісно ж, на дитячих письменників чатує попереду багато роботи. Талановита книжка з чудовими ілюстраціями повинна залишитися одним із головних вихователів дитини.

 

Наостанку дозвольте запитати Вас про сни. Вони у Вашому житті відіграли велику роль, адже стали основою багатьох творів… Скажіть, а які сни Ви бачите тепер? До написання яких книжок вони спонукають?

Так, колись мені багато всього снилося. Було, наснився сонячний зайчик, який сидів у мене на носі і чарівним пензликом розмальовував на обличчі веснянки… Іншого разу наснилися казкові ковалі щастя, що золотими молоточками у новорічну ніч кували дітям «хвилинки-щастинки» на подарунки… Ці сни лягли в основу сюжетів казкових повістей «В країні сонячних зайчиків» та «Ковалі щастя». На жаль, нині таких чудових снів я не бачу. Однак творити не перестаю. За останні роки були видані мої нові повісті «Супер «Б» з фрикадельками», як продовження двох попередніх повістей із шкільного життя «Одиниця з обманом» та «П’ятірка з хвостиком», казкова повість «Найновіші пригоди їжачка Колька Колючки та зайчика Косі Вуханя» теж як продовження відомого казкового детективу «Дивовижні пригоди в лісовій школі», казка «Незвичайні пригоди дивовижної принцеси»… Наразі виходить другий том моїх «Казок» у видавництві «Країна мрій», де вперше опублікують деякі казки і повісті. Багато часу також приділяю новим редакціям моїх попередніх творів, що їх перевидають. І в усьому цьому мені завше допомагає дружина-філолог. Сподіваємося, що нарешті вийде і збірка п’єс для дітей, написаних як за мотивами народних казок, так і за власними сюжетами. Їх успішно ставлять лялькові театри, театри для дітей та юнацтва…

Спілкувалася Жанна Куява

Придбати книги Всесволода Нестайка.

  • Heledana

    Прекрасний дитячий автор! Мій 8-річний син із задоволенням перечитує всі пригоди Колька Колючки і Косі Вуханя! 

  • Анна Малiгон

    Мiй Богданчик дуже любить “Лiсову школу”, вiтання автору!

  • На його творах я виросла)) Пам’ятаю, як колись мені на день народження подарували товсту книгу з його творами — без малюнків і дрібним шрифтом –, але я була в захваті! Із задоволенням читала “В країні сонячних зайчиків” та “Пригоди в лісовій школі”. Зараз моя молодша сестричка теж підчитує ці надзвичайні твори=)) 

  • NataLi

    Найповніші відомості про життя й творчість В. Нестайка див. у біобібліографічному нарисі:
    http://chl.kiev.ua/default.aspx?id=5916

  • Кетрін

    Мені дуже подобається твір Всеволода Нестайка “В країні Сонячних Зайчиків” він просто дивовижний і захоплюючий.