Лірник Сашко: «Я вже дожив до України-мрій»

*

Протягом останніх подій найвідоміший український казкар Лірник Сашко проявив себе як справжній поборник української незалежності, справедливості й демократії, хоч зброю мав не вогнепальну, а словесну. Він вистояв на Майдані й не переставав вражати своїми сміливими, різкими й завше емоційними та глибоко чуттєвими висловлюваннями. Йому боліло те, що відбулося, і він цього не приховував. «Тепер моє серце розділене між Україною, Вірменією і Білоруссю», – казав після загибелі найперших героїв Небесної сотні. «Господи, прости мені, що Вони відболіли за мене!.. Щоб я жив далі. Я знаю, для чого мені жити. Цавет танем – віддайте мені свій біль. Я знаю, кому його повернути. І я його їм поверну. Інакше зі мною залишиться сором», – не приховував зневаги до вбивць.

 

Лірник Сашко був серед майданівців а також підбадьорював їх своїми казками. Ці оповідки хоч повертають у давні часи, але є неабияким дзеркалом сучасності. Так, як відображають ці казки нашу вкраїнську ментальність, так відображають вони й наші дні, бо боротьба добра зі злом триває…

 

– А про Майдан казку напишеш? – якось у розпал Майдану поцікавилася в Лірника.

– Казка твориться у нас на очах, – відповів казкар. – Цей героїзм, про який читаємо у казках, зараз перед нашими очима. Настільки вдячний цим людям! І такий малий проти цих хлопців, проти того, що вони роблять… Я не можу так, як вони, але тішуся, що належу до одного народу з ними. Вони підняли нас на таку висоту! Це те, чого я не міг навіть уявити й придумати! Були легенди про колишніх козаків, а будуть – про козаків теперішніх…

 

Тим часом уже в липні матимемо нагоду насолоджуватися новою книжкою «Казок Лірника Сашка», що побачить світ у видавництві «Зелений Пес» Братів Капранових, і яка вже набула неабиякого розголосу завдяки своєму привабливому оформленню та ілюстраціям талановитого художника Інокентія Коршунова.

*

 

Придбати книгу.

 

 

«КНИЖКУ ЧЕКАВ ВСЕ ЖИТТЯ»

– Сашко, ця твоя книжка направду якась несусвітня краса! Як вам це вдалося?   

– Скажу, що художника ми шукали довго, понад рік. А як знайшли, то дуже зраділи, бо то було саме те, що треба. Ми з Інокентієм працювали разом, він – талант і геній! А головне – дослухається до побажань і тонко відчуває дух написаного. Він показував готові ілюстрації й правив їх, якщо були якісь побажання від мене. Та з часом зауважень не стало – ми зрозуміли одне одного й далі було дуже приємно працювати. Ця книжка – велика удача. Чекав її все життя.

 

– Текст, малюнки, шрифти, – все в цій книжці чудове. Мабуть, оформлення й відіграє найбільшу роль при покупці дитячої книги? Чи таки її вміст?

– Ця книжка – якраз абсолютно гармонічне поєднання змісту й оформлення. Як і має бути в книжці казок. Бо часто буває – або ілюстрації хороші, а зміст так собі, або навпаки. Саме тому ми довго підшукували художника, який відчув би тонкощі оповідей автора. Ця книжка буде окрасою домашньої бібліотеки й послужить не тільки дітям, а й батькам, навіть іншим поколінням родини. У мене такою була книжка про Піноккіо. І в теперішніх маленьких читачів-українців має бути книжка казок, яку не соромно прочитати й іншим показати. А головне – вона виховує українських патріотів і культурних людей. Вона поганому не навчить, а лише добру, любові, родинним цінностям і хоробрості. Ну, й гумору в ній чимало.

 

 – Бачила на власні очі, як дорослі вояки Майдану з захопленням слухали твої казки. Цікаво, а дітям ти розповідаєш такі ж казки, як і дорослим?

– Мої казки – той щасливий випадок, коли подобаються і дітям, і дорослим. Я розказую їх – і всі слухають. І тішаться всі. Це жанр, який я сам вигадав, – українська химерна казка, – і в ньому кожен знаходить щось для себе. Хтось – цікаву оповідь, хтось – гумор, хтось – дивовижні пригоди, ще хтось – романтику, або й народний характер і побут.

 

«ВІЙНА ВІЙНОЮ, А ЛЮБОВ НІХТО НЕ ЗАБОРОНИТЬ»

– Знаю, ти не підраховуєш, скільки склав казок…

–  Літературно відредагованих – штук із двадцять. А розказую кілька сотень. І весь час вигадую нові. Дуже люблю розказувати відомі казки в своїй інтерпретації. Від цього вони лише виграють.

Мені найкраще пишеться з раннього ранку, коли тільки прокинувся. Ще в думках сон бродить, душа десь мандрує, а звідти й ідеї приходять. А висновки робить душа… Іноді сам дивуюся, звідки те все береться? Певно, у цьому і є талант письменника-казкаря – знайти діамант серед буденності. Іноді одне слово повертає сюжет зовсім в інший бік, сам чудуюся з того! Це і є та таємниця, яку неможливо пояснити словами…

 

– А хто твій улюблений персонаж, якого мимовільно «поселяєш» ледь не в кожну казку?

– Цей герой – козак. Як образ захисника й уособлення чесності та безкорисності. Як і в народних піснях.

 

– Мабуть, тому кожна твоя казка засіває в дитячі душі патріотизм, який проростає в щось міцне й неминуче?

– Я ріс в українській родині вчителів, сам маю дітей і онуків, тож творю передусім із любов’ю до дітей і до України. Коли пишу казку, то згадую свою родину, батька й маму, старшого брата… Думаю про зустрічі з дітьми по всій Україні… Час для казок завжди є. Навіть тепер. Війна війною, а любов ніхто не заборонить. Днями написав казку про добро душі, навіть якщо навколо панує зло і ненависть. Зло пропаде. Треба лише вірити і не боятися. Ця казка називається «Про дивного хлопця, терновий пищик і Ману, яка з дуба впала».

*

 

Ілюстрація з книжки «Казки Лірника Сашка»

 

« УКРАЇНА – КРАЇНА, ДЕ ТВОРЯТЬСЯ ЧУДЕСА»

– Часто згадую тебе на Майдані, те, як ти відверто ділився думками й відчуттями про наше протистояння… Дійшла висновку, що Сашко Лірник має велике серце. Як тобі живеться з ним у нашому часто безсердечному світі?

– Дуже тяжко. Самому було б якось легше, але душа бере на себе загальну біду й співчуття. Страшенно переживаю за всіх і намагаюся зарадити й допомогти, хто того потребує, – і матеріально, і душевно. Не знаю, чи довго протягну в такому режимі, але треба встигнути щось покращити в цьому світі.

 

Знаю, добро переможе. Бо якби здавна добро не перемагало, то людство давно закінчилося б. Про те й пишу в казках. Навіть коли здається, що все, це вже край, утім раптом знаходиться вихід і стається чудо. Україна – країна, в якій творяться чудеса. Весь час. Бог любить Україну і завжди надсилає порятунок. Треба лише вірити і використовувати свій шанс. А він завжди є.

 

– Ще коли при владі був «Янукович і ко», ти не боячись називав цих людей окупантами, запроданцями, тупими й обмеженими. Ніколи не мав проблем через це?

– Завжди мав. Тому й забороняли мої виступи (із казками!!!) й закривали мої передачі на телебаченні. Але я ніколи ні в кого нічого не просив і тому не залежав ні від влади, ні від грошей. Моє царство не від світу цього (с). Мені нічого не треба для того, щоб розказувати казки: ні глядацького залу, ні мікрофона. А якщо буде зал чи мікрофон – то взагалі чудово! Ще відродити б телепередачу… Але ми не програємо ніколи. Мій улюблений девіз – вшрамся, но не дамся!

 

– На продовження теми: якось ти сказав про Януковича дещо надзвичайно пророче: «А взагалі, дуже влучно сказано про подібну владу – «нацарював сто рублів і втік за границю». Вже давно ця окупаційна влада розглядає Україну не як державу, не як народ, не як Батьківщину, а лише як територію, на якій можна легко «скосити врожай». «Після нас – хоч потоп» і «сором очі не виїсть» – основні принципи цієї влади. Вже давно їхні родини готові до виїзду за кордон із награбованими статками…» Зараз ми бачимо точно таку ситуацію, тільки з маленькою поправкою – вони не самі виїхали, а ми їх, правду кажучи, вигнали з України. Як, на твою думку, розгортатимуться подальші долі цих малодушних людей?

– Я не пророк. Думаю, що проживатимуть награбоване десь у приймах, поки наступний хижак не кине оком на їхні гроші. А воно так завжди – якщо продаєш душу за гроші, то отримаєш тільки гроші і нічого більше – ні радості, ні любові, ні пам’яті. За фараонами хоч піраміди лишалися, а за цими «всевладними» – пустка й прокляття. Якщо чесно – їхній світ мені абсолютно не зрозумілий і пустий. Насправді люди хочуть любові, а вони думають, що гроші і влада насильно цю любов замінять. І історія нічого їх не вчить. Як кажуть, в гробу кишень немає, а вони думають, що є. Пустка вона і є пустка.

 

– Казав ти, було, й таке про наш «братній» народ: «Ми добрі і порядні сусіди і не хочемо чужого. Гадаю, що і росіяни не хочуть нашого». Тепер що про це думаєш, зважаючи на ситуацію у Криму? Що то за брат у нас такий – Каїн по-сучасному?  

– Та то не брат, то гра слів. Як у них кажуть, «насильно мил не будешь». Дуже добре, що в українців нарешті спала полуда з очей і ми побачили, хто є хто. Нам треба було пройти цей шлях, щоб звільнитися від морального полону.

 

– Наостанку, невдовзі стартує фестиваль «Країна мрій». Яка вона Україна-мрій Сашка Лірника? Чи доживемо до неї?

– Доживемо! Вже дожили. Коли я бачив, як іде сотня на барикади Майдану й зупиняється відсалютувати Лірнику Сашку – то я вже дожив до України-мрій. Хоч щось зробив у цьому житті. Покоління патріотів України виросло й на моїх казках, а це вартісніше за всеньке золото світу!

*

 Розмовляла Жанна КУЯВА

  • Саша

    Мрій чого, що кров проливається на Україні