Інший Яневський: вдумливий і спокійний

*

 

Влітку − скандальне звільнення з ТБ, восени − раптова поява у якості книжкового консультанта. Cultprostir дізнавався, що ж за цим всім криється насправді.

Побачити душу у публічній людині надто важко. Про що я думала, йдучи на інтерв’ю до Данила Яневського? Звісно, про скандальні ефіри, про критику проекту, який не справдив надій громадськості. Але все склалося за іншим сценарієм − людяним, трохи грайливим, місцями проникливим. Слухати The Beatles, пити каву, спілкуватись − легко, якщо бути по-справжньому відкритими. 

 

Про захист моралі

Обговорення Комісії із захисту суспільної моралі, то все дурне, інспіроване ззовні. Мене там немає вже чотири роки. То чому я мушу про це говорити? Якщо я і маю заслуги перед українським суспільством на цьому герці, то полягають вони у забороні трансляції каналів Hustler (американський порно-канал − прим. ред.). У них там була ціла простиня з інформацією про програмні продукти… Але я тоді сказав, що ми мусимо дотримуватись закону, за яким канал має забезпечити переклад українською і сурдопереклад. Якщо їм вдасться це зробити для свого контенту − будь ласка. На тому історія і закінчилась. Закон. А я перед ним млєю, як персонаж Гоголя. Якщо ж говорити серйозно, то в інформаційному просторі кояться жахливі речі. Як так може бути, що порно крутили у прайм-тайм, коли перед екранами сидять діти?!

*

 

Про справдження мрій

Я дуже дякую своїм колегам з «Громадського», що випхали мене як старого собаку. Тепер я у «Довженко. Книги. Кава. Кіно» раджу людям, що почитати. Насправді, я не знаю, що треба робити, щоб справджувались мрії. Надто складне питання. Можливо, вся справа у випадковостях. Уявіть, я ж був колись академічним ученим − істориком. Вивчав Центральну Раду, про яку не було жодних відомостей, бо архіви всі були закриті. Я першим їх отримав, тримав ті документи в руках. Питання: чому саме я? Як і питання: чому у житті все тягнеться одне за іншим саме так, а не інакше. Думаю, на все має прийти свій час. Бог дає нам кожен день неймовірні моменти, а у нас руки зайняті всяким сміттям. Приблизно так писав Святий Августин. А от книжкова крамниця дозволяє позбутися цього сміття. І справа ж не лише у книжках. Які люди сюди приходять! Надзвичайні люди. Для мене це як свіжа вода у пустелі. Особливо після всієї цієї політики.

*

 

66

У моєму житті завжди якось так все складається раптово. Швидко змінюється. Але я це свого часу прийняв як дитина своєї Церкви. Тема придушення емоцій заради внутрішнього спокою потребує глибшої дискусії. Для цього й існує ця книгарня. Хочемо зробити тут клуб під назвою «66». Чому «66»? Бо це назва старовинної київської картярської гри, яка була популярна у дворянських родинах. У неї довгими зимовими вечорами грали чоловіки зі своїми дружинами на поцілунки. Я тут вже декого встиг навчити.

 

Про серйозні речі

Насправді, останнім часом, я думаю про дві серйозні речі. Перша: жертва нерозривна від життя. Ми всі знаємо, що Христос помер за нас усіх, за можливість нашого покаяння. Це, власне, і говорить про те, що немає жертви, немає й життя. Ти не можеш пожертвувати, значить − ти мертвий. Згадую, починаючи від Нігояна: люди гинуть, а ти сидиш у студії під охороною людей у бронежилетах. Він пожертвував життя, а що пожертвував я?.. Це ж драматичне питання для чоловіка. Ми тут сидимо лише тому, що вони там загинули. Жертва… Я не буду сваритися матом, готуватиму сніданок дружині − це теж жертва, мала, але особиста. З приводу останнього, то я чітко бачу, що наша країна стоїть на трьох ногах − жінки, волонтери, армія. Одні жертвують життя, інші − час, жінки жертвують взагалі все в силу своєї природи. Люди платять за право померти українцями. Що плачу я? Розумієте, ось з цим я живу.

А друге − думки про те, коли руки зайняті, що відбувається у голові. Один вже нажив собі золотий батон. І до чого це призвело? Я дивлюсь за вікно і бачу всі ці дорогі машини. А чи зробили вони своїх власників щасливими? Навіщо це все? Про різне думаю… П’ю чай. Дівчата гарні приходять, а я перед ними розумника вдаю. Всяке буває.

*

Купити книгу.

 

Про книжкові поради

Меру Києва Віталію Кличко я б порадив прочитати «Буратіно». Починати завжди треба з найпростішого. Володимиру Путіну − Статут Нюрнберзького Трибуналу, особливо статтю 9. Федору Достоєвському − я вважаю його поганим письменником. Не став би з Достоєвським розмовляти і все тут. Індірі Ганді − «Державець» Макіавеллі, бо вона порушила одну дуже важливу заповідь… Роману Віктюку − «Львівську гастроль Джимі Хендрікса» Андрія Куркова, адже, з одного боку, Віктюк є носієм культури Львова, а з іншого, як на мене, не все він зрозумів у своєму рідному місті, а Джимі Хендрікс би йому допоміг. Земфірі − треба подумати… Я її дуже люблю, тому не хочу образити випадковою відповіддю. Навіть не знаю, але, мабуть, щось про шкоду паління. Ні, знаю. Книга Марини Владі «Владимир, или Прерванный полет». Книга про те, як весь час жити на вістрі, на оголеному нерві, маючи такий талант. Це ж справжнє випробування. Особливо для того, хто поруч.

*

 

Про історію

Історія вчить лише тому, що вона нічому не вчить. Вона потрібна для іншого − щоб знизити у людини центр тяжіння. Це як Іванець-киванець. Чому він не падає? Бо у нього центр тяжіння дуже низько розташований. Якщо добре знати історію власної родини, вулиці, на якій живеш, будинку, своєї країни, ти вже не впадеш. Ти можеш хитатися з боку в бік, але тебе триматиме коріння. Це важливо, яким би це коріння не було.

Cultprostir

Купити книги Данила Яневського.