Макс Кідрук: «Я намагаюся вивести сучасну українську літературу з андеграунду»

*

Вихід кожної нової книжки Макса Кідрука супроводжує все більший ажіотаж. Щоби презентувати свій третій трилер «Жорстоке небо», письменник поїхав у повноцінний тур, охопивши зо два десятка міст України.  Підхід до авторських зустрічей також змінився. У Львові, для прикладу, презентація відбулася в приміщенні аеропорту. У більшості міст – за гроші, 25% з яких, зазначають у всіх анонсах, іде на потреби АТО. UFRA поспілкувалася з Максом перед презентацією в Івано-Франківську.

 

Часом питають про портрет твого читача. Як би ти змалював портрет письменника Макса Кідрука?

Ого! Ну ти мене першим питанням посадив у калюжу (сміється). Я з тих писак, які вірять не в натхнення, не в якісь абстрактні речі, що ведуть до успіху. Я з тих людей, котрі вірять у роботу. Я не намагаюся вибудувати свою письменницьку кар’єру, ставлячи акцент на якийсь один бестселер. Вважаю, що справжній успіх –  то є сукупність багатьох років праці. Це те, що я роблю крок за кроком. Це і той самий тизер, це буктрейлери до кожної книжки. Це і тур на особливому рівні. Загалом те, що я зараз роблю – це унікально для укрсучліту. Ми із організацією «Література.RV» перевели тур на платну основу, окрім трьох міст, де презентуємо у Книгарні «Є».

*

Купити книгу.

 

Які причини?

Причини? Причина в тому, що я не хочу ходити з простягнутою рукою. Не хочу, щоби мені казали: «З Вінниці тобі сто гривень на проїзд і добирайся як хочеш». Причина в тому, що окрім проїзду мені потрібно проживання, харчування… Добре, що в мене у Франику є друзі, в яких я ночую. Причина в тому, щоби бути незалежним від будь-кого. Від видавців, від книгарень.

 

Цим туром ми вже покриваємо всі витрати, але треба розуміти, що ми цим не заробляємо. Якщо порахувати витрати на презентацію у львівському аеропорту, то про заробіток не йдеться. Зате ми робимо кращий продукт. Це друга причина і вона найбільш важлива. Я намагаюся вивести сучасну українську літературу з андеграунду. Щоби про неї знали не сто людей, які сьогодні зберуться на презентацію книжки, а щоби знав кожен. Нехай не кожному вона подобається, та кожен має про неї знати. Гроші, які ми збираємо, дають можливість зробити кращу рекламу. Також ми пропонуємо кращий сервіс. Всі сидять, а не стоять, як було на інших презентаціях. Пропонуємо каву тощо…

Ми планували цей тур ще з березня. Ми дуже боялися. Ти ж розумієш – платний вхід. Ми боялися, що нас закидають лайном і на тому все закінчиться. Але парадокс – на платний вхід ми збираємо більше людей, ніж було на безкоштовний. Можливо, причина в українському менталітеті. «На Кідрука? Нє, не піду. Двадцять гривень вхід – о’кей!» А можливо, ми просто робимо все професійніше.

 

Як ти ставишся до поділів літератури на масову і високу, умовно кажучи, на жіночі романи і романи всі інші?

Звичайно, що поділи існують. І сам факт, що ми з тобою про них говоримо, підтверджує це. Як я до них ставлюся? Та ніяк. В мене принцип простий – я пишу те, що подобається, в першу чергу, мені самому. Чи це є попса, чи це буде роман, який лишиться надовго – я не знаю і не мені це вирішувати. Вирішать час і люди. Я можу навести в приклад з десяток класних письменників, яких за життя зневажали. Хоч би й О. Генрі. Шістдесят років мало минути, щоб його визнали класиком американської літератури. Коли помер останній із його критиків, тоді усі й сказали: «О, чувак, та ти класно писав!» Я не претендую на якісь там високі матерії, але вважаю, що автори, які зараз вважаються жанровими чи попсовими (той самий Стівен Кінг), залишаться надовго. Поділ є, але на цьому етапі, коли ти говориш про мої книжки, він суб’єктивний. Через сто років не буде ні тебе, ні мене. Якщо щось і лишиться, то це вже буде об’єктивно.

*

Купити книгу.

 

Спочатку ти писав травелоги, потім історії про «навіжених», тепер технотрилери. Що далі?

Травелог  – це була можливість увійти в сучукрліт і заявити про себе. Велика порожня ніша – я її зайняв. Трилер, технотрилер – це мої жанри, це ті жанри в яких я працюватиму й далі. Та це не означає, що я на них зупинюсь. В мене дуже багато трилерів і горору, запланованих на років п’ять-шість вперед, але наразі я посунув їх на рік. Чому? Ти добре знаєш, які події відбуваються у країні. Я відчуваю відповідальність, не знаю, як це назвати правильно, громадянський обов’язок – я мушу про це написати. Зараз я працюю над художньою книгою про Україну. То не буде трилер, то буде радше драматична історія в стилі Маріо Варґаса Льоси. Чи в мене це вийде – не знаю. Стрибок із трилера до серйозного роману – це значно більше, ніж стрибок із травелога на трилер чи, скажімо, стрибок із пацанячого роману до роману з чисто жіночим головним персонажем. Я не знаю, чи в мене вийде, але я мушу принаймні спробувати.

 

 

Ти вважаєш, що формуєш читацький смак чи, може, читач якимось чином диктує тобі, як писати?

Радше я формую. Коли видавався перший мій технотрилер, то його наклад був усього три тисячі примірників. Видавці казали, що ми ризикуємо. Я не йшов за кон’юнктурою. На сьогодні «Бот» вже вийшов  російською, польською, перекладається на німецьку. Звісно, мені цікаво, що читачі думають про мої твори, але прямого зворотного зв’язку немає. Я пишу те, що подобається мені самому. Якби я не був таким, то писав би під псевдонімом якісь порноромани.

*

Купити книгу.

 

Теперішні події в країні впливають на твій письменницький заробіток?

Ні, не впливають. Але мені важко відповідати на це питання, бо кожного разу, коли я роблю якийсь анонс, чи коли збираю нову аудиторію, то завжди відчуваю себе трохи, не побоюся цього слова, виродком. Там люди гинуть, а я, грубо кажучи, парю комусь свої книжки. І єдине, чим я це можу компенсувати – це те, що частину зібраних коштів ми віддаємо на АТО. Ту частину, яку ми можемо віддати, враховуючи витрати на проїзд, оренду залів тощо. Мова не про те,щоб заробити більше. Я готовий повністю віддати, що зароблю. Та якщо повернутися до твого питання, то на сьогодні я не відчуваю, що стався спад рівня продажів. Причин я не знаю. Можливо, люди стомилися від того трешу, що ллється з телеканалів, можливо, ми краще підготувалися. Можливо, є ще якісь причини, але я не можу сказати, що стало гірше, ніж було минулого року.

 

Яка твоя позиція щодо АТО? Стосовно того, що з одного боку маємо патріотичні заклики про єдину Україну, а з іншого – багато, багато смертей.

Ми зараз в такій ситуації, що вони ходять першими, а ми відповідаємо. Не ми почали цю війну та якщо ми не будемо воювати, то завтра вони стоятимуть тут, під Франківськом. Якийсь такий самий Бєзлер чи Стрєлков розказуватимуть по Life news, що вони тут зібралися з хлопцями із Криму, з Донецька і будуть визволяти населення Івано-Франківської області від коричневої чуми, від бандерівців. Я не хочу війни, не хочу воювати, але якщо ця орда попре, а вона, я думаю, попре, то в нас не буде іншого вибору. Без варіантів.

Твій прогноз.

Прогноз однозначно позитивний. Ми переможемо. Не відразу, але абсолютно напевно. І в далекій перспективі я однозначно ставив би на Україну. Не тому, що я українець. Просто Росія зараз розвивається за радянським зразком, причому навіть економічно. Навіть формально тримаючись капіталізму, вона зберегла риси плановості, застійності й бюрократизму. Росія ніколи не була ефективною економічно. Росія стала великою державою лише за рахунок збільшення території. З часу заснування Російської імперії, до самого розпаду СССР  її територія лише більшала. Причому ВВП залишався катастрофічно малим. Тобто Росія завжди була ефективною лише в насильстві. Союз розвалився і програв Холодну війну лише тому, що ефективна економіка завжди перемагає ефективне насильство. Тому я особисто радий за те, як пройшли вибори. Нам не треба радикалів у Раді, які би зараз «шашки на голо» і пішли рубатися. Нам треба людей, які будуватимуть економіку. Якщо ми матимемо потужну економіку, ми обов’язково переможемо.

 

У дуже далекій перспективі?

Не сказав би, що в дуже далекій. Те, що відбувається на сході, ясна річ – не питання одного-двох років. Мій прогноз – це мінімум десятиріччя. Хоча в Криму вже відчули. В мене там тітка і її дві доньки. Під час анексії Криму вони ледь не молилися на Путіна. Та вже під час останньої телефонної розмови, коли мама питала, як там у них справи, тітка сказала російською: «Пока терпимо». І це люди, які просто обожнювали Путіна. Зрозуміло, що нічого зараз змінити не можна. Увесь цей Крим – це величезна мілітаристська база, але в межах двох десятиліть там у нас точно все буде о’кей.

Спілкувався Богдан Ославський

Ufra.com.ua