Юрій Андрухович: Повернутись до свого покликання

«Документальним романом» назвав нову книжку Юрія Андруховича письменник Іван Ципердюк. Хоч, фактично, «Тут похований Фантомас» – це вибране з кількох сотень колонок, які автор протягом чотирьох років щотижня публікує на сайті ТСН. Водночас, Андрухович у своєму писанні послідовний – з чіткою позицією і критичним поглядом. А, зважаючи на регулярність, неважко вловити й сюжет.

 

Пане Юрію, як вам зараз дихається?

Добре, що в країні відбулася зміна режиму. Відповідно, з’явилася якась перспектива. Країна повернулася до свого призначення.

 

Так, війна. В ній настав момент заморожування. Ми маємо за собою уже набагато складніший час. Принаймні, виходячи із статистики сумних повідомлень. Якщо влітку щодня рахунок загиблих ішов на десятки, а потім і сотні, то вже довший час у цих зведеннях фігурують всього тільки одиниці. Але ж і «всього тільки» теж не повинно бути.

 

Це складне й трагічне випробування для нас усіх і кінця йому поки що не видно. Те, що зараз заповідають чергові хвилі часткової мобілізації – це теж симптом того, що верхівка країни не особливо бачить якісь виходи із цієї ситуації.

 

Відповідно, це все й накладає відбиток на спосіб думання і реагування як письменника. Але якщо півроку тому була пересторога, що кожної миті може статися щось жахливе, то тепер все-таки не те що б попустило, але є момент звикання, і це теж проблема.

 

Водночас, ми досить далеко від місця бойових дій і дуже багато людей не хочуть допускати війну в своє щоденне життя. Вони воліють продовжувати жити, як жили. Це теж, здається, досить природна реакція. Мабуть, і вона потрібна. Це означає, що у нас більше всього, ніж ця одна тема воєнної агресії й загрози.

 

Тексти книжки «Тут похований Фантомас» писалися впродовж чотирьох останніх років, і вони досить песимістичні щодо української дійсності, реалій, процесів… Чи зараз ваш настрій міняється?

Вони песимістичні до певного моменту. Починаючи з перших виступів на Майдані, тексти навпаки стають дуже оптимістичними. З жовтня 2013 року вкінці чи по ходу колонки обов’язково мав бути такий оптимістичний пункт, тому що це був процес боротьби й протистояння. В ньому я обрав певну абсолютно чітку позицію. Я не просто спостерігав, а брав у всьому участь на конкретному боці – на боці Євромайдану. Тому навіть в найпохмуріші хвилини кожна з колонок мала народжуватися з внутрішньою переконаністю, що перемога має бути за Євромайданом.

 

*

Купити книгу.

 

Песимізм там панував у перші роки влади Януковича і його людей. А оскільки я почав писати їх у грудні 2010 р., то в 2011−2012 рр. там таке згущення. І то, це дуже умовно можна оцінити як песимізм. Насправді мені йшлося про певне демонстрування незгоди з тими, хто править і постійне задирання з ними. Намагання їх у своїх текстах викривати, компрометувати, демонструвати їхню нездатність, некомпетентність, дрімучість…

 

Колонка – це жанр, який має виступати рушієм критичного мислення. Саме так я намагався й намагаюся робити.

 

Читайте також: Про «любов» іґуани до людини: есеїстичні ескізи Юрія Андруховича

 

Фантомас у назві книжки означає те, що він хоч помер, але тут похований, звідти й усі українські біди. То як його вивести?

Мабуть, цілком і повністю не вдасться ніколи. Але, живучи з усвідомленням цього, вже можна якісь наслідки знешкоджувати. Проте, така назва не лише тому, що цей Фантомас – злочинний режим і ми нібито на якихось його уламках. Насправді, ніяких уламків немає, все збереглося, існує і функціонує.

 

Крім усього цього, є міркування іншого плану. Я перевіряв реакцію людей, яким цю назву повідомляв, і це була сміхова реакція. На мій погляд, складно сприймати її з усією серйозністю і трагізмом, тому що Фантомас у нас все-таки асоціюється зі сміховою культурою. І ті, хто свого часу, як я, дивилися цей фільм ще в дитинстві, запам’ятали про нього не стільки ефект страху, скільки те, що на цьому фільмі весело сміялися.

 

Зрештою, і з нашого «Фантомаса» дуже часто сміялися.

Так, іншими словами, це те, що хоче нас лякати, а в дійсності є жалюгідним і сміху вартим.

 

 

Пане Юрію, як вам творчість Софії Андрухович?

Я дуже радий, що їй вдався цей роман − «Фелікс Австрія». Це той випадок, коли в неї була досить тривала перерва, пов’язана передусім з родинними обставинами. І виявилося, що протягом цих років вона накопичила досить великий творчий заряд. У цьому романі він вистрілив. Це надзвичайно добре й винахідливо написана річ. Але крім усього, це надзвичайно людяна, тепла, навіть гаряча річ. Вона, не люблю цього слова, але використаю, зворушує. Тому що це річ, яка народилася з великої любові. А все інше – майстерна реконструкція того світу, якого фактично немає. Це дуже захопливо для кожного письменника − створити світ. От Софія цей світ створила, відтворюючи його. Але тої межі між відтворенням і створенням тут не видно.

 

Читайте також: Стильна «машина часу» від Софії Андрухович

 

Я був, мабуть, одним із перших читачів цього твору. Отримав його у вигляді вордівського файлу. Читав протягом кількох вечорів, і в мене було надзвичайно радісне відчуття, що нікуди вона не зникла, а зібралася і от оце зробила.

 

Наскільки мені відомо, книга має продовження в тому значенні, що Софія отримує пропозиції щодо виходу роману в перекладах у інших країнах. Українська реакція на книжку мене дуже втішила. Вона була вибухоподібною. Була велика хвиля захоплень і підтримки. Сподіваюся, це спрацює і у випадку закордонних видань.

 

Як плануєте святкувати Новий рік, Різдвяні свята?

Різдвяні свята – вдома. А Новий рік переважно пов’язується з друзями. Ми швидше за все будемо в Чернівцях разом із нашими дорогими друзями Бойченками й нашим дорогим президентом фестивалю «Мерідіан Черновіц» Славком Померанцевим. А між Новим роком і Різдвом ще буде зустріч з Марком Андрейчиком та Яриною Якуб’як, які днями зі своєї далекої Філадельфії приїдуть на якісь півмісяця в Україну. Це буде такий новорічно-різдвяний цикл зустрічей з тими людьми, з якими хочеться бути.

 

Ви особисто якось берете участь в приготуванні святкового столу?

Тільки там, де потрібно якоїсь тупої, некваліфікованої робочої сили. Як, скажімо, подрібнення горіхів, або розтирання маку в макітрі. Бо я, насправді, – все інше, крім кулінарії. Я абсолютно не здатний до таких речей. Можливо, якби поставив собі таке завдання, то, припускаю, що міг би навчитися досконало готувати хоча б одну-дві страви, але в мене настільки геніально готує дружина, що я не наважився би якусь альтернативу створювати. А крім того, завжди бракує спокою і вільного часу. Спокій ще іноді настає, а от вільного часу все-одно немає. Коли настає цей спокій, то я волію щось встигнути написати в кількаденному проміжку. Ще одну історію, ще один розділ до майбутньої книжки.

 

Тут мені доведеться або видалити це речення про розділ до майбутньої книжки, або спитати про неї, бо читачі не простять… Якщо є розділи, то це роман?

Це збірка оповідань. Але хтозна, як буде, коли вони допишуться. Може я тоді почну це називати романом. В будь-якому разі, це не буде традиційний роман з наскрізною сюжетною лінією і одними і тими ж героями з першої сторінки до останньої. Про такий роман я теж думаю, але його ще не пишу. А то буде збірка історій. Збірка коротшої прози, але не зовсім короткої.

 

Розумію так, що під Новий рік могло би ще звучати питання, чи ця книжка побачить світ наступного року? (посміхається – ред.)

 

Можна й так.

Оскільки ми зараз перебуваємо наприкінці року старого, то цей майбутній рік здається таким довгим, тривалим… Я зараз не готовий відповісти на це питання. Це буде залежати від того, як мені вдасться попрацювати в лютому, березні, квітні. Десь станом на квітень-травень можна буде говорити чи ця книжка має шанс восени побачити світ. Чи може я візьму трохи павзу і, скажімо, зробимо так, як тепер з «Фантомасом» – десь під кінець року видамо її в світ.

 

А книжки, які виходять у грудні мають ту щасливу особливість, що потім не кандидують на жодну з премій – не встигають до поточного року, а на наступний рік вони вже видаються застарілими.

 

Не любите премій?

Просто навколо них у нас якась постійна нервозність виникає, що навіть не знаєш, що краще – отримати премію чи програти? Чи може краще не кандидувати взагалі.

Сultprostir