Анна Тарнава: «Як би скрутно не було нашій країні зараз, сучасна українська література розвивається, і це найголовніше»

5

Нещодавно видавництво «Нора-друк» опублікувало роман «Бажання поверненню не підлягають» чернівецької письменниці Анни Тарнави. Роман було нагороджено спецвідзнакою Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Це перша опублікована книжка молодої авторки. Напередодні новорічних свят нам вдалося з нею поспілкуватися.

 

Наскільки я знаю, роман «Бажання поверненню не підлягають» є першим твоїм опублікованим твором. Після того, як він побачив світ, ти відчула себе письменницею?

 

Не можу сказати, що в повному обсязі, але це однозначно щось нове у моєму житті. Нові цікаві люди, нові теми для розмов. Справді, цілком нове відчуття, але разом із тим я розумію, що все тільки починається. І, можливо, саме це відчуття  відчуття початку іншого життєвого етапу й можна назвати тим, що ти маєш на увазі під «відчула себе письменницею».

 

Головна героїня роману Леся – впевнена в собі жінка, яка не боїться власних рішень, готова до самопожертви, схильна до самоаналізу та мислить позитивно. Чи багато в ній автобіографічного?

 

На жаль чи на щастя, так. Але на запитання про те, що саме в романі є автобіографічним, зазвичай не відповідаю. Щоб мама не хвилювалася (усміхається).

 

Твоя книжка надзвичайно оптимістична. Чи завжди тобі вдається бути оптимістом?

 

Ні, звісно. Та я б і не повірила, якби хтось сказав, що йому завжди все вдається. Усі ми — живі люди. Деколи буває сумно, буває страшно, буває боляче, але десь усередині знаходяться ресурси, щоби це подолати. Якщо не знаходжу всередині, шукаю зовні: можу піти погуляти, поплавати чи поговорити з друзями. І потроху все налагоджується.

 

Коли ти відчула потребу в письмі? Це бажання виникало поступово, чи прокинувшись одного дня ти вирішила, що будеш письменницею?

 

Зріло воно довго. Після чергової фрази «Як така розумна, книжку напиши», сказаної на мою адресу, вирішила сісти й написати.

 

3

Якій літературі ти надаєш перевагу? Хто з авторів вплинув на тебе як на письменницю?

 

Читаю багато й завжди. Що цікаво, це постійно всіх дратувало. Намагаюся читати авторів різних жанрів і дочитувати книгу до кінця, якщо почала. Люблю Стейнбека й Хемінгуея, також якісний саспенс. Щодо того, які письменники вплинули на мене, то не буду їх називати. Але дуже вдячна їм за їхні твори, після прочитання яких я зрозуміла, що можу написати краще й теж стати письменницею.

 

Яке твоє враження від сучасної української літератури? Де саме в ній ти бачиш власну творчість?

 

Як би скрутно не було нашій країні зараз, сучасна українська література розвивається, й це найголовніше. Вона дуже різна, і це теж дуже здорово. Себе бачу, звичайно, в жіночій прозі. Якщо говорити про «Бажання…», то в жіночій іронічній прозі, але планую спробувати себе й у чомусь серйознішому.

 

Тобі писати легко?

 

Це величезне задоволення. Іноді примушую себе сісти за комп’ютер пізно вночі чи рано вранці, бо потрібно написати певну кількість сторінок, але як тільки починаю писати і включатись у роботу, забуваю про все.

 

Коли ти створюєш текст, записуєш його на папері чи відразу набираєш на комп’ютері?

 

Текст набираю на комп’ютері. Але завжди ношу з собою записничок і простий олівець, куди записую ідеї та задуми.

 

4

 

Як гадаєш, хто є твоїм потенційним читачем?

 

Молоді сучасні жінки, як із традиційними цінностями, так і трішки емансиповані. Принаймні, по першому роману в мене складається таке враження.

 

Хто ти за фахом? Крім того, що пишеш книжки, ти ще десь працюєш?

 

Я працюю перекладачем і викладачем англійської мови, це мій основних фах. Маю ще освіту психолога й планую спробувати себе у сфері коучингу.

 

У тебе є хобі? Як ти проводиш вільний час?

 

Читаю, кожну вільну хвилину читаю. Люблю плавання та йогу. Колись малювала, але чомусь зараз до того не лежить душа.

 

Чи можуть читачі очікувати на твою нову книжку найближчим часом? Якщо так, розкажи, будь ласка, про що вона буде?

Почула багато прохань про продовження «Бажань…». Спочатку не мала наміру писати продовження, але якось поступово ці побажання оформились у чітку ідею, так що вже почала наступну книгу. Структура буде такою самою: дванадцять розділів і ліричні відступи. Робоча назва — «Дванадцять місяців». У ліричних відступах цього разу візьму на себе сміливість писати про власні думки й погляди. Також подала на «Коронацію слова» ще один рукопис, сподіваюсь, і він побачить світ у вигляді книжки.

 

Можливо, є щось таке, про що ти хотіла б розповісти, а тебе вперто не запитують?

 

Це однозначно переможець у конкурсі найцікавіших запитань, Миколо. Ще мене колись читачка запитала, чи я в своїй книзі все сказала. Наразі, справді, все сказала і про все запитали. Але ще є що казати, саме тому й хочеться писати ще.

 

Ми з тобою розмовляємо напередодні новорічних та різдвяних свят, які супроводжуються довгими вихідними та веселим, можливо, навіть казковим настроєм. Як ти ставишся до цих свят? Вони дозволяють тобі відчути казку хоча б на хвильку? Любиш дарувати подарунки? Чи, навпаки, отримувати?

Я тебе розчарую, бо скажу, що страшенно не люблю зиму, холод, сніг і новорічні свята. Та й у казки не вірю, хоча ідея «Дванадцяти місяців» з’явилася саме завдяки казці. Але моя нелюбов до цих свят зовсім не поширюється на радість від того, що я можу порадувати рідних і дорогих мені людей подарунками. Їх я дарувати люблю й досить часто роблю це без приводу. І дуже ціную людей, які вірять у казки. Мені здається, в наш час зберегти віру в диво — надзвичайно рідкісна якість, що притаманна лише особливим людям. І, звичайно ж, маючи таку нагоду, хочу привітати усіх з прийдешнім Новим Роком і побажати нам усім миру, здоров’я та любові. То — справжні дива, які треба цінувати й плекати, а решту, як то кажуть, зробимо, купимо й знайдемо.

 

Розмову вів Микола Петращук.

 

Придбати книжку «Бажання поверненню не підлягають»