Ірина Червінська: «Для мене не існує поняття “муки творчості”»

Фото з особистої сторінки Ірини Червінської на Facebook

Фото з особистої сторінки Ірини Червінської на Facebook

Ірина Червінська — молода талановита письменниця, що живе у місті Калуші. Тут працює, творить та організовує літературні заходи та презентації. Ірина — засновник і керівник літературної студії «КА-МА-ЛІ-я». У 2015 році з’явилася її дебютна збірка поезії «Приват». 


 

— Ірино, ти вже опублікувала свою дебютну збірку «Приват». Наскільки приватними залишилися твої поезії після виходу в світ?

— Думаю, багато хто з авторів зі мною погодиться, що кожна книжка — це як дитина, після свого символічного народження вона починає жити власним життям. Звичайно, що поетична творчість неможлива без внутрішніх, приватних переживань, досвіду, деколи щасливого, деколи болючого, але й читач буде їх приміряти на себе відносно своїх власних пережитих моментів, переконань. Приватні вірші залишаються абсолютно приватними тільки тоді, коли запилюються в шухляді, а я свій «Приват» уже відпустила.

— Якими були відгуки критиків на появу дебютної збірки?

1

Фото з приватного архіву

— Відгуки були різними: неможливо подобатися всім. Наразі є три рецензії на «Приват». Першу написав харківський кандидат культурології Вадим Мірошниченко. Це складний текст — «Ірина Червінська: Приватні інтерпеляції», де він намагається реконструювати збірку — віднайти особливості, які непомітні при поверхневому читанні. Івано-Франківський критик Євген Баран, який був безпосередньо причетний до виходу цієї книжечки, прискіпливо підійшов до написання рецензії. Розгромних відгуків на «Приват» я не читала, є певні нюанси, на які вказав Євген Баран, але це дебют, тому з усіма зауваженнями згідна.

— Як ти відточуєш своє творче письмо?

— Багато читаю — так відточую письмо. Якщо я перестану критично ставитися до себе, то мені тоді буде гріш ціна як автору, який намагається рости й змінюватися. А я люблю бути різною у творчості, випробовувати нові форми, пірнати вглиб тексту. Хочу, щоби читач бачив різні сенси.

— Окрім поезії ти також пишеш і прозу. Вважаєш себе поетом чи прозаїком? Що пишеться легше?

— Не вважаю себе ні тим, ні тим, швидше — автором текстів. У цьому плані я схожа на маятник, який коливається від поезії до прози й назад. Написати справді хороший вірш так само важко, як і хорошу прозу, але й так само легко. Для мене не існує поняття «муки творчості». Ти створюєш світи, вигадуєш героїв, керуєш ними. Люблю у віршах використовувати терміни, через що натикаюся на нерозуміння. У нас чомусь звикли, що поезія має писатися тільки із застосуванням певного роду лексики, а терміни — це науковий стиль.

— Одним із успішних літературних проектів можна вважати збірку «Нас. Троє», де поряд із твоїми текстами опубліковані вірші Оленки Бараненко та Остапа Микитюка — твоїх друзів по перу. Чи не хотіли ви заявити таким чином про створення нового літературного угрупування?

— Ні, про угрупування мова не йшла, тільки про спільний проект, який мав на меті презентувати нас як авторів і ще раз відзначити Калуш на літературній мапі країни, бо те, що Юрко Іздрик родом із цього міста, мабуть мало хто вже пам’ятає. А це місто, яке є всуціль індустріальним, пов’язане ще із такою визначною постаттю, як Анатолій Онишко — автор одного з найкращих українських перекладів творів Едгара По, Пісні про Нібелунгів та інших.

f533b6e20b32b09a14b2eb920c2b9282

— Збірку «Нас. Троє» ви презентували у різних містах України. Як твою творчість сприймали читачі, в яких містах вдалося побувати?

— У рамках туру ми побували в Ужгороді, Чернівцях, Львові, Києві, Харкові, Коломиї, Кам’янець-Подільському, Івано-Франківську, ну і, звісно, в Калуші. Скажу так — у кожного з нас трьох були свої поціновувачі. Напевно тому, що ми всі різні у своїй творчості. Але саме в цьому родзинка «Нас.Троє».

3

Фото з приватного архіву

— Кожен автор має свою поетичну кухню. Як і коли пишеться тобі, що надихає?

— Здебільшого пишу вночі, коли домашні вже повкладаються в ліжечка й ніхто не відриває від процесу. Щодо віршів — це відбувається спонтанно, у свідомість стукає якесь слово, я відчиняю йому двері, воно тягне за руку наступне — і так створюється вірш. А з прозою все по-іншому: буває, що напишу — зітру — перепишу — знов зітру — знову перепишу… Вважаю, що для написання прози потрібен певний досвід і багато прочитаних книжок як художніх, так і філософії.

— Як ти вважаєш, чи можна писати вірші відсторонено, не посилаючись на власний досвід? 

— Досвід буває різний. Це може бути враження від події, від книжки, від людини. Підсвідоме в поезії все одно випливає нагору, лиш у кожного по-різному. Недарма психоаналіз часто використовував художні тексти для аналізу, бо творчість — це здебільшого травма, задавнена, витіснена, або спосіб виплеснути щось із себе. В зародку завжди має буди певний поштовх. Інакше нічого не вийде, а буде лише купа слів.

— Як розумієш та означуєш для себе поезію?

— Стан душі, мабуть, якщо говорити штампами. Я не знаю, звідки воно береться, але ця річ була зі мною, відколи себе пам’ятаю. Напевно, це якась частина мого Я. Можливо, колись ця частинка помре і я повністю переключуся на прозу.

— Які літературні нагороди вже вдалося здобути? Що в планах? Про що мрієш?

— Чогось глобального я поки не досягла. Наразі можу похвалитися лише дипломом міжнародного конкурсу «Гранослов» у номінації «Поезія», що для мене стало повною несподіванкою. У планах, як завжди, уже кілька десятків років — написати бестселер. 🙂 А мрії? Мрії щораз змінюються, головне, щоби було бажання їх втілювати.

4

Фото з приватного архіву

— Що порадиш прочитати нашим читачам?

— Є багато книжок, які справили на мене враження. Мені подобаються практично всі романи Чака Паланіка, особливо «Привиди», «Міст» Ієна Бенкса я би хотіла екранізувати, якби була режисером, Рей Бредбері приголомшив своєю філософічністю. Буває, що читаю ненормативну літературу, яку читає мало хто: Монік Віттіг, П’єра Гійота, Ерве Гібера та інших. Щоб зрозуміти ситуацію в нашій країні, прочитайте «Подорож на край ночі» Луї-Фердинанда Селіна, особливо початок, де герой потрапляє на фронт.

Розмовляла Мар’яна Зеленюк

Придбати книжку «Нас. Троє»