«Поліанна» — єдина і перша моя книга, яка вийшла з ілюстраціями аквареллю», — художниця Надія Каламєєць

Фото з особистої сторінки Надії Каламєєць у Facebook

Фото з особистої сторінки Надії Каламєєць у Facebook

На цьогорічному «Книжковому Арсеналі» декілька видавництв одночасно презентували новинки з ілюстраціями київської художниці Надії Каламєєць. Дитяче арт-видавництво «Чорні вівці» запропонувало читачам книгу «Гармидер у Дніпрі» Анатолія Дністрового, а «Час майстрів» — «Поліанну» Елеонор Портер. Окрім того, в рамках дитячої програми для дітей-переселенців художниця спільно з представництвом ООН в Україні та ініціативою «Крим СОС» провела майстер-класи з малювання.

В інтерв’ю говоримо з Надією Каламєєць про джерела натхнення, про те, як не зупинятись на шляху до своєї мети, як допомагає її освіта психолога в ілюструванні дитячих книг та чи є попит в Україні на ілюстраторів.


— Ти отримала диплом психолога з відзнакою. Але ні дня не працювала за фахом. Як вийшло так, що ти кардинально змінила свої життєві плани на останніх курсах?

— Я почала малювати ще в 16 років. І всі життєві події я замальовувала, ніби в коміксах. У мене багато списаних зошитів у персонажах. Але тоді мені здавалося: навіщо бути художником, якщо навколо їх уже й так багато. Можливо, це такий стереотип був. Але я не могла не малювати. І з 16 років назбиралося досить багато картин, усіляких ілюстрацій. До того ж я ще не виразила на папері все те, що хотіла би сказати. І просто в якийсь момент зрозуміла, що по-іншому в мене в житті бути не може.

Тут, напевне, спрацювала та сама психологія. Ще в 9 класі почала відвідувати психолого-педагогічний гурток у Палаці дітей та юнацтва. І саме здобуті знання з психології мені допомогли абсолютно скрізь бути собою і займатися своєю справою. Адже в першу чергу треба допомогти собі, а вже потім зможеш допомагати іншим. В університеті це продовжилося. Про студентів-психологів завжди говорили, що ми — дивні. Просто вели себе вільніше. І ніхто цього не соромився.

На 5-му курсі я зрозуміла, що не зможу працювати за графіком в офісі. Мені потрібно щодня робити кроки до своєї мети, рухатися. І графік — це не для мене. А мета вона, швидше, відчувається. Таким чином я зрозуміла, що буду малювати. Багато хто з моїх знайомих був шокований від такого мого рішення. Але я для себе все вирішила. Хіба я не можу перехотіти бути психологом? Можу. Адже, якщо я собі забороню робити те, що я хочу, то який з мене психолог.

каламєєць5

Фото з особистої сторінки Надії Каламєєць у Facebook

— Чи не страшно було йти в невідому сферу діяльності? Де шукала перші замовлення?

— Після 5-го курсу постало питання «Як заробляти на життя?». Тоді я ще не знала, як художники знаходять собі замовлення чи як видавці шукають художників. Звісно, проймав страх. Але жити на щось потрібно було. Тому, поки шукала замовлення, паралельно роздавала листівки та працювала натурою в художників-ілюстраторів. При цьому, ніхто з них не знав, що я — теж художник. Стояла в одній позі цілий день, а вони мене зображали на папері. І поки їм розповідали, як правильно малювати: «туди тінь падає, а тут коліно краще отак зобразити», я всі поради теж запам’ятовувала. Потім, коли знайшла своє перше замовлення, сказала, що більше не буду натурницею, бо йду працювати ілюстратором у видавництво. Художники тоді так здивувалися — вони й не знали, що я — їхня колега.

У пошуках роботи мене демотивовував той фактор, що у видавничій справі працювало багато моїх-друзів ілюстраторів. Думала: вони цим займаються професійно, а хіба я зможу досягти такого ж рівня лише тому, що просто люблю малювати? Ми навіть одного разу посперечалися з подругою-ілюстраторкою. Я на неї дуже розлютилася. Якось сказала їй: ти ж стільки навчалася, вмієш малювати, вже ілюструвала книги, як ти можеш казати, що в цій сфері все погано? Мовляв, немає роботи, що треба з України тікати. Я була така сердита, що написала ввечері декільком видавництвам. Надіслала їм свої роботи. І вже на ранок отримала дві відповіді. Я навіть не очікувала: «Ого, — подумала. — Клас». Так почала співпрацювати з «Видавництвом Старого Лева» та «Грані-Т».

Це схоже на те, коли йдеш по своєму шляху, не зраджуєш собі — і за це світ тобі цукерочки підносить. Мовляв, правильно-правильно робиш. От нещодавно був інцидент: я перестала займатися музикою, бо зрозуміла, що мені треба більше малювати. Тільки я це вирішила, хоч це було й важке рішення, мені за створення листівок перерахували кошти. І я така космосу: «Добре, я зрозуміла. Усе правильно». Це теж психологія.

каламєєць8

Фото з особистої сторінки Надії Каламєєць у Facebook

— Чи допомагає освіта психолога в ілюструванні дитячих книг?

— Узагалі всі знання завжди допомагають. Саме в ілюструванні я, скоріше, це все несвідомо використовую. Отримана інформація ніби «підшилася» в один суцільний досвід і в якийсь конкретний момент стає в нагоді. Крім того, знання з психології дуже допомагають знайти себе як особистість. Зрозуміти, куди рухатися, за що братися, як не розпорошити свої сили. Щодо книг, то допомагають знання про те, як колір передає почуття, як впливає на сприйняття всього тексту, які малюнки в якому ракурсі краще «читаються» дітьми. Це для дитячих видань особливо актуально.

Наприклад, «Поліанну» («Час майстрів») я намагалась передати в дуже спокійних пастельних тонах. Використовувала світлі тони, бірюзовий колір. У «Вертихвості» («Грані-Т») багато жовтого та синього кольорів. Адже там — лис та сніг, Різдво, зима.

Pol1

— «Поліанна» — цікава, оптимістична книга. Після її прочитання лишається післясмак, який хочеться потім ще обговорювати, носити в собі. Чи були складнощі в роботі над «Поліанною»?

— Мені над нею працювалось дуже легко й дуже натхненно. Це — єдина і перша книга, яка вийшла з ілюстраціями аквареллю. Зазвичай, я працюю олійними фарбами або малюю в комп’ютері. Акварелі ж мають свою особливість. Там потрібно робити багато мазочків, рисочок — і це займає багато часу. Виходило так, що я працювала над нею місяць. У книзі біля 30 ілюстрацій. Тобто, одна ілюстрація забирала цілий день. Отак сідаєш зранку до вечора й заштриховуєш. Це для мене був експеримент.

«Поліанна» — реалістична і консервативна. У стилі мультиків, котрі я колись дивилась у дитинстві. Про звичайне життя, людей, із закликом на те, що потрібно бути добрим у цьому світі. Ну і там, відповідно, консервативні шляпки, капелюшки, сукні, взуття. Тому я намагалась більш реалістично передати людей і емоції.

Окрім того, сама книга надихала на творчість. Вона мені одразу припала до душі, як тільки я її почала читати. По правді, мені навіть боязко було ілюструвати таке видання. Адже це — класика, улюблена книга багатьох поколінь.

«Поліанна» на мене позитивно вплинула. Під час роботи над нею постійно випливали особисті проблеми. І ця книга мене скеровувала в потрібні моменти. Адже вона дійсно вчить бачити добро, причому і дітей, і дорослих. Для останніх це взагалі унікальна книга, яка може допомогти згадати своє дитинство, підняти на поверхню давно заховані почуття: щиру радість, здивування, співпереживання.

— Чи враховувала ти в ілюстраціях до «Поліанни» той аспект, що цю книгу читатимуть і дорослі, і діти? Чи складно було створити універсальні малюнки?

— Чесно кажучи, такі ілюстрації створювати найлегше, бо це — мій улюблений жанр. Ніби казки для дорослих. Я надто не замислююся над самою ілюстрацією — мені приходить ідея малюнку і я втілюю її на папері. Фактично я дивлюсь на аркуш паперу і вже бачу цей малюнок, і я його ніби обводжу, розмальовую і доводжу до кінця. Я дуже люблю малювати такі малюнки, адже це — ніби звертання до дитини, яка є в кожному дорослому.

калам14

— Як складалася робота над іншими виданнями, скажімо, «На каву до Львова» чи «Шоколадні вірші про кохання»?

— Узагалі в мене з кожною книгою пов’язаний якийсь цікавий період. Коли малювала книгу «На каву до Львова», то ілюструвала її частково у Львові, частково в Києві. Тоді в моєму житті була приємна романтична історія. Зараз, коли все згадую, то розумію: це було більше схоже на дитячі ігри. Але в той момент це давало багато емоцій, натхнення.

Фото з особистої сторінки Надії Каламєєць у Facebook

«Шоколадні вірші про кохання» малювала під шоколад та літри кави. Видання було приурочене до Дня Святого Валентина, а дедлайн по малюнках спливав за два тижні до Нового року. Тому в першу половину грудня я зачинялась у себе в кімнаті, їла багато шоколаду і запивала це кавою. Слухала романтичну ірландську музику, частково саундтреки з усіляких казок. Мені потрібна була саме ця атмосфера. Ці ілюстрації я пропускала через себе. І часто, коли їх малювала, у мене навіть сльози виступали. Але не через те, що було сумно, а через натхнення та ту силу, котра проходила через текст, через мене. І мені дуже хотілося вилити це все на папері й максимально донести читачам. Аби якомога більше людей змогли пережити щось схоже на те, що пережила я.

Ілюстрація до книги "На каву до Львова". Джерело: starylev.com.ua

Ілюстрація до книги “На каву до Львова”. Джерело: starylev.com.ua

— І так, зрозуміло: кожну книгу ти переживаєш у собі, на папері передаєш істинні, щирі емоції. А як народжувались малюнки до дитячої еко-казки «Вертихвіст»?

— З «Вертихвостом» теж була цікава історія. Справа в тому, що лис — моя тотемна тварина. Я, власне, і руда, і в мене є велика колекція листівок з лисами. Мені подобається малювати лисів. І коли дізналась, що лис у цій книзі ще й буде чарівником — була на сьомому небі від щастя. Усе те, що мені подобається, зібралось разом в одному виданні. У книзі лис пив ромашковий чай. І я теж, коли малювала, пила саме цей чай. Але про те, що ми пили з лисом однаковий напій, мені дійшло, коли вже його домалювала.

калам9

— А з чого в тебе починається процес ілюстрування? Де черпаєш ідеї?

— У мене в голові постійно багато ідей. З них реалізовувати вдається в кращому випадку відсотків 30. А інші 70 просять: «Ну реалізуй мене!». Особисто в мене є проблема на початку створення ілюстрацій до видання — я бачу безліч варіантів того, як це можна зробити. У письменників чи журналістів бувають синдроми «чистого аркушу», коли зникають слова, а в мене, навпаки, — перенасичення малюнками. Інколи це дуже гальмує процес. Адже малювати декілька матеріалів паралельно й запитувати, який із них кращий — неефективно. Тому доводиться мізкувати над тим, яку ж ідею втілити.

Багато ідей народились ще в дитинстві та в підлітковому віці. Це ті моменти, коли щось бачиш чи чуєш уперше і переживаєш неземні емоції радості, світла, якоїсь величі. Колись у 12 років я потрапила у планетарій. Це був такий науковий світ, де напівтьмяна підсвітка, люмінісцентні малюнки, якась загадковість. Дуже багато дослідницьких апаратів, телескопів, зоряне небо. І я дуже захотіла щось намалювати в такому стилі. І вже в дорослому віці я ілюструвала книгу «Інший Едісон» Сергія Пантюка, про динозаврів і підлітків. Я побачила в головних героях себе підлітка. Уже з перших сторінок знала, як це можна виразити. Видання вийшло трішки коміксне. В одного героя, наприклад, футболки з оленями, в іншого — з пінгвінами. У них яскравий одяг, наукові прибори, планшети, навушники, окуляри. І все це передає науковість, якою її бачать підлітки.

каламєєць3

— Як працюється з авторами? Чи були ситуації, коли твої ілюстрації не подобались?

— Автори зазвичай лояльні. Але, якщо комусь щось не сподобалось, то вони скоріше, дуже м’яко попросять переробити. У стилі: «Чи не важко вам було б переробити отак і так?» Але переважно автори приймають те, що я малюю. Одного разу лише був інцидент, коли мої малюнки не підійшли автору дитячих віршів. Мені дали рукопис і я намалювала пробні ілюстрації. Видавництву вони сподобались, але авторка їх забракувала. Видавці довго мовчали і намагались вговорити її, але потім вибачились переді мною. Хоча найчастіше наші з авторами думки щодо ілюстрацій сходяться. Я малюю, надсилаю автору, а він пише: «Класно». Думаю, це дуже приємно, коли ми на одній хвилі. Так думки автора реалізуються в моїх малюнках. Це — дуже сильний процес насправді.

— Чи є книги, які хотілось би проілюструвати? Актори, наприклад, хочуть зіграти Гамлета, балерини — станцювати Джульєтту чи Маргариту, а що ти хотіла б проілюструвати?

— У мене дуже дивна підбірка таких книг. Хочу проілюструвати ту саму Алісу Керолла, котру вже ілюстрували, напевно, всі. Але, якщо чесно, трохи перебрали в медіа з Алісою — багато фільмів, мультфільмів, книг і самих персонажів з Аліси, і навіть кавову машину бачила вчора розмальовану в цьому стилі. Хочеться до «Маленького принца» зробити власні малюнки.

Як не дивно, хочу зробити малюнки до «Майстра та Маргарити». Я навіть не знаю, як воно виглядатиме в результаті. Якщо я за це візьмуся, то це займе по часу точно не місяць. Колись читала, що «Майстра і Маргариту» Булгаков писав на смертному ложі. Він уже бачив якісь інші світи й паралельно писав цей роман. Тому хочеться, можливо, так само зробити — перед смертю проілюструвати цей роман. Звісно, ідея божевільна, але яка вже є.

Проілюструвала б «Фауста», твори Гоголя і взялась би за міфи. Не за античні, а скандинавські. Адже це те, по суті, з чого Толкін надихався. Я нещодавно прочитала їх і в них одразу впізнаєш і «Володаря перснів», і «Гобіта». В українській міфології мені теж подобається зображений надзвичайний світ — мавки, нявки, відьми, русалки, нечисть усіляка. Це дуже колоритно.

Kalam2

Фото з особистої сторінки Надії Каламєєць у Facebook

— Де береш натхнення? Як борешся з емоційним вигоранням?

— Емоційне вигорання буває. Але це дуже цікавий процес. Коли ілюструєш книгу, одна справа намалювати один малюнок, а інша — цілу серію малюнків у тому ж стилі. До того ж потрібно, аби кожен малюнок був з такою емоційною складовою, видачею. І час від часу якось починаєш божеволіти від процесу. Тому, коли я малюю книгу, то два чи три тижні сиджу вдома. Але це — ніби підключення до джерела натхнення. Виходить так, що я коли малюю, то стаю трохи божевільною. Але це, скоріше, як процес обміну енергією. І чим більше стомлюєшся під час творення книги, тим більшою потім буде віддача.

— Після виходу книги і автор, і художник багато часу приділяє рекламі й різним заходам з промоції видання. Ти, наприклад, проводиш безліч майстер-класів для дітей і їхніх батьків. Чи надихають тебе такі події, чи, навпаки, виснажують?

— Раніше це був дійсно фідбек. Зараз я вже менше ходжу по всіляких майстер-класах і презентаціях. Бо був один момент тривалістю в місяць, коли я ходила скрізь. Мені це так набридло, що я зрозуміла: стоп, пора відпочити.

Але на самих презентаціях, зустрічах з читачами зворотній зв’язок дуже великий. З самого початку з дітьми буває важко, потрібно завоювати їхню увагу, довіру, але потім під кінець вони лізуть до тебе, обіймають, просять підписати, щось намалювати на дошці. Це дуже класно і це надихає. І ті, кого вистачає постійно ходити на презентації, отримують велику наснагу щось робити.

Фото з особистої сторінки Надії Каламєєць у Facebook

— Як працюєш із видавництвами? Проектно чи по договору?

— Усе відбувається проектно. Це фактично як фріланс. Є проект, є книга, є за неї гонорар. Це — робота на місяць, найближчі півроку чи рік, залежно від того, серія це чи співпраця з конкретним автором. Як такого офіційного оформлення ілюстраторів у якесь видавництво поки немає. Не буває так, щоб влаштуватись і розслабитись. У цьому плані це — не найлегший шлях, зате ти постійно в тонусі.

— Ти розказувала про подругу, яка на початку твоєї кар’єри ілюстратора казала: в цій сфері все погано, все пропало. Зараз ти маєш за плечима співпрацю з різними українськими видавництвами й авторами. Як ти сама оцінюєш: є перспектива в цій галузі? Варто ставати художником?

— Звісно, варто. Якщо в тебе є талант і ти не зраджуєш своїй мрії, то всесвіт тобі завжди допомагатиме. Перспективи є завжди для тих, хто мислить нестандартно і намагається себе реалізувати. Наприклад, нещодавно я приміряла на себе роль арт-директора одного нового видавництва. Цікавий досвід, є куди рухатися. Тим більше, зараз видавничий ринок, хоч і повільно, але пробивається за кордон.

— Чи не пробувала влаштовуватись у журнали чи підшукати якусь постійну роботу?

— Кілька журналів виходило з моїми ілюстраціями. Але для мене там недостатньо творчості. Можливо, залежить від тексту, можливо, ще від чогось. Там є головний художник і він каже, що робити. Там є певний напрямок картини і немає розльоту фантазії: я художник, я так бачу.

Щодо постійної роботи, то дехто з моїх друзів періодично мене запитує, чи не хочу я влаштуватись на «нормальну» роботу. Хоча б у кав’ярню офіціанткою. На що я постійно відповідаю: кимось «звичайним» я зможу стати в будь-який момент, дайте мені спробувати стати кимось «незвичайним».

Фото з особистої сторінки Надії Каламєєць у Facebook

— Над чим зараз працюєш?

— Працюю над другою частиною книг про риби. Їх буде всього три. Перша — про «Риби Дніпра» (видавництво «Чорні вівці»), друга — про риб інших водойм і риб акваріуму. Про третю — не скажу, щоб була трішки загадка. Єдине, що додам: коли домалюю всі три книги, буду ходячою енциклопедією про риб. Уже зараз на тему Дніпра я знаю дуже багато. Нещодавно навіть каталися на байдарках і я впізнавала риб, яких малювала в книзі.

Бесіду вела Катерина Кундельська