Письменник Сашко Завара: «Проявами екстремізму сьогодні нікого не здивуєш»

Письменник і рецензент Сашко Завара помітив, що видавництво «Нора-Друк», Видавництво «КСД» і Олексій Жупанський протягом року видали книжки, які разом сформували неформальну трилогію, яку можна назвати «ісламською». Це «Покора» Мішеля Уельбека, «2084: Кінець світу» Буалема Сансаля та «Щасливий» Вікторії Гранецької.

«Кожен із цих романів відверто торкається побуту, соціуму і релігії, яка має великі шанси стати панівною. Принаймні, так вважають антиглобалісти, а разом з ними і відомі автори. На мою скромну думку „Ісламська трилогія“ — це мастхев кожної домашньої бібліотеки. Ці книжки, як окремо, так і у купі, дають поживу для роздумів і діалогів на тему сьогодення і майбуття. …. До речі, сенс трилогії криється у назвах романів», — пише Сашко Завара.

Чому згадані романи — мастхев домашніх бібліотек, розпитує Друг Читача.


— Ви назвали книжки неформальною трилогією. А усі трилогії мають строгий порядок частин. У якому порядку ви розмістили книжки «Ісламської трилогії» і чому?

— Трилогія починається романом Вікторії Гранецької «Щасливий», далі вона продовжується «Покорою» Мішеля Уельбека і закінчується «Кінцем світу» Буалема Сансаля. Чому так, то виходить з сюжетних наповнень і роздумів у романах. Перший нам пропонує братерство, другий повідомляє про ризик такого дійства, а третій ставить крапку, типу нічого доброго з того не вийшло. Звісно, одразу зауважу, що в романах все значно глибше й не так однозначно, це правда. Але ми наразі говоримо про неформальну трилогію і її загальний зміст, а кампанії на підтримку кожної з книжок акцентували увагу якраз на згаданому. Помітив цікаву послідовність, так з’явилася думка про трилогію.

Читати також: Вікторія Гранецька: «Багато людей не здогадуються, наскільки вони світоглядно близькі до ісламу»

Вікторія Гранецька пише про речі і ситуації, які знайомі нам, українцям. Фото: granetska.net.ua

Вікторія Гранецька пише про речі і ситуації, які знайомі нам, українцям. Фото: granetska.net.ua

— У романах «Покора» й «2084: Кінець світу» мовиться про небезпеку панування ісламу. У «Щасливому» радше про примирення з «іншим», толерантність. Тож який, усе таки, між ними зв’язок, окрім формального зображення «побуту, соціуму і релігії, яка має великі шанси стати панівною»?

— Знаєте, ніщо так не псує добрі і світлі ідеї, як їхні найзапекліші послідовники. Зазвичай це стосується і релігій. Тому я б зауважив, що у романах Уельбека і Сансаля радше йдеться не про небезпеку ісламу, а про небезпеку панування його прихильників. Таких, які заради світлого майбуття можуть покласти у землю цілі народи. Погодьтеся, світова історія таке бачила, як з політикою, так і з релігією, між якими, до речі, часто ставлять знак «=». Тому Мішель Уельбек і Буалем Сансаль, імовірно, самі того не знаючи, майже одночасно взялися за цікаві романи з подвійним, а місцями потрійним дном. І їм вдалося шокувати публіку, хоча обом до цього не звикати… Їхні історії набули віртуозних, безшабашних форм. Перший затулив Європу чадрою, а другий взагалі фактично написав продовження культового роману «1984» Орвелла, от тільки Океанію замінив Абістаном і розширив його межі на увесь світ. Сприймати написане можна як завгодно, там багато чого закладено і, на мою думку, це перша ознака якості романів… Що ж стосується роману Вікторії Гранецької «Щасливий», він справді поступається роботам колег у різкості, але гіршим від цього аж ніяк не стає. «Щасливий» є доброю історією на тлі злободенності. Як Уельбек з Сансалем пишуть про оточуючу їх реальність, так і Вікторія Гранецька пише про речі і ситуації, які знайомі нам, українцям. Її героїня Олеся знаходить підтримку у ісламі, і це стало засадою для космополітичних міркувань, які, в принципі, називаються толерантністю. Ось тут і маємо зв’язок. Як надмірне добро швидко перетворюється на зло, так і космополітизм повинен обмежуватися певними кордонами. Толерантна Уельбекова Франція занурилася в конфлікти, які замовчувалися, і безвихідь, яка закінчилася покорою. Хвалена демократія зникла миттєво: або приймаєш нові умови, або тобі у новому світі немає місця. А Сансаль взагалі закінчив усе світовим пануванням і тоталітаризмом.

 

Мішель Уельбек акцентував увагу на тому, що безтурботний спосіб життя європейців грає з ними злий жарт.

Мішель Уельбек акцентував увагу на тому, що безтурботний спосіб життя європейців грає з ними злий жарт.

— Який «меседж» ви бачите в кожному романі й «трилогії»?

— Про меседжі романів я, здається, розповів. А що стосується трилогії у цілому, знаєте, є цікавий вислів: добрим словом зробиш багато, а добрим словом і пістолетом — ще більше. Доволі непоганий варіант послання і якраз у дусі відомих провокаторів (сміється).

— Поясніть смисловий зв’язок між назвами романів, про який ви зазначили у дописі.

— Мені сподобалася відповідність назв книжок до загального змісту трилогії. Всього кілька слів: щасливий, покора, кінець світу. Усе це ніби натякає, що зі своїм щастям треба бути дуже обережним, адже на нього завжди знайдуться охочі.

Як Джордж Орвелл написав роман про логічне майбутнє Імперії Зла, так і Сансаль змоделював світ, у якому панують Делегат Йолаха Абі і його вірнопіддані.

Як Джордж Орвелл написав роман про логічне майбутнє Імперії Зла, так і Сансаль змоделював світ, у якому панують Делегат Йолаха Абі і його вірнопіддані.

— Що нового ви з’ясували для себе після прочитання кожного з романів?

— Якщо чесно, чогось аж такого нового для себе не відкрив. Справа в тому, що кожен з романів торкається тем, які давно у багатьох на вустах. Тут просто кожен автор сформував з них доволі цікаву і повчальну історію, яку загорнув у обкладинку власного світогляду. Принаймні мені так здається (сміється)… Одна з проблем, якої торкається роман «Щасливий», це занепад православ’я як такого. І тут Вікторія Гранецька певною мірою має рацію. Та якщо згадати народні казки, де попи є уособленням жадібності, алкоголізму й хіті, можна зробити висновок, що народ не любив церковників завжди, і тому різниця між вірою і походами до церкви існує давно… Мішель Уельбек акцентував увагу на тому, що безтурботний спосіб життя європейців грає з ними злий жарт. І ця тема теж не нова, бо з’явилася тоді, коли жителі колоній отримали дозвіл на переселення до цивілізації… А щодо Сансаля: як Джордж Орвелл написав роман про логічне майбутнє Імперії Зла, так і він змоделював світ, у якому панують Делегат Йолаха Абі і його вірнопіддані. Тема також актуальна, але її теж не можна назвати новою.

— Які запитання залишилися відкритими?

— Актуальним, по суті, залишилося лише одне питання: що робити зі згаданим? Розумієте, письменники іноді схожі на політиків. Вони люблять говорити про проблеми, але рідко коли озвучують методи їх вирішення. І це буває кумедно… Маємо проблему: грошей немає. Що робити? Тримайтеся! Всього найкращого вам, добра і здоров’я… З соціальними романами часто так само. Тому в деяких питаннях хотілось би більше конкретики.

— Автор кожної з книг по-своєму вирішив проблему протистояння християнства\ісламу, своїх \ чужих. Чий сценарій здається найреалістичнішим у наші дні?

— Колись людям дали формулу щасливого життя. Вона доволі проста, бо має всього десять правил, які ми усі знаємо… Чи сподобалося це їм? Ні, бо так жити нудно. Тому люди додали до тієї формули ще 100500 законів, поправок і узагальнень. Для контролю знадобилися правителі, релігії, армії. І світ покотився, і відтоді людство схоже на океан, тобто врівноваженим воно не буває… А коли так, то цілком можливо, що релігійні протистояння одного разу й справді закінчаться грандіозним шухєром. Історія має форму спіралі і все завжди повертається… Хороший приклад — наші сусіди. Вони напрочуд швидко зробили виток і повернулися до парку совєтського періоду з усіма відповідними наслідками. А буквально два десятиліття тому здавалося, що цей абсурд нарешті помер, згинув раз і назавжди. Але ні, він жив у людях і чекав на свій час. З найпопулярнішими у світі релігіями може бути так само. Проявами екстремізму сьогодні нікого не здивуєш… То хто дасть гарантію, що це не воскресить хрестові походи або війну проти невірних? Отож можна сказати, що реалістичними є усі сценарії. Питання в тому, що буде потім.

Щасливий

«Щасливий» є доброю історією на тлі злободенності.

— «Найвище щастя людини полягає у повній упокореності», мовиться у романі Уельбека. А яким є щастя у романах Сансаля й Гранецької?

— Здається, це Солженіцин писав: прокидаєшся зранку у бараку, вночі тебе під ребра фінкою не штрикнули, ноги і руки працюють, вуха чують, очі бачать, оце і є щастя. Думаю, для світу у якому побутує Сансалів Аті це згодиться. А щодо «Щасливого», на мою думку, щастя Олесі і Юсіфа криється у взаєморозумінні і підтримці. Не всім щастить мати міцні стосунки, а з такими можна і скелі ламати. Це правда.

— Чий сценарій майбутнього імпонує вам?

— Мені особисто не імпонує жоден зі сценаріїв (сміється). Автори зауважують страждання. Через соціум, через стосунки, через релігію… А страждання — це неприродна форма людського існування, навіть попри те, що люди самі себе на нього прирікають… Загалом, я волів би бачити більше посмішок, більше чистих вулиць, скверів і вдоволених життям людей. Але так не буває. Багато хто назве це інфантильністю, але мене наразі це влаштовує.

— Вікторія Гранецька відома насамперед як авторка романів для жінок. Що зацікавить чоловіків у її книзі?

— Ну, я не сказав би, що аж прямо «авторка романів для жінок». Природно, що Вікторія пише про все з позиції жінки, але ж і чоловіки-письменники найчастіше змальовують все з точки зору самця. Наприклад, Буковскі. Та чи означає це, що він автор романів для чоловіків? Навряд чи. Його проза універсальна. Тому з такими маркерами треба обережніше, не все так однозначно… А про цікавість до книжки, тут усе залежить від того, чого чоловіки від неї очікуватимуть. Це хороша і світла історія з багатьма «але». Я тому і вписав її у трилогію, бо такі книжки цікаво обговорювати на кухні за пляшкою чогось сорокаградусного.

— Окрім згаданих трьох книжок, які новинки ви би зарахували до мастрідів?

— У світлі «Ісламської трилогії» я додав би до мастрідів Орвеллові «Колгосп тварин» і «1984». Якщо читали, добре, перечитайте. Якщо ні, тим паче звернуть увагу. Ці книжки якнайкраще вписуються у загальний настрій трійки. А головне, вони вчать, що ваше особисте світле майбутнє залежить суто від вас самих, і що не треба покладатися на рай з чужих вуст, бо швидше за все ви просто станете руками, якими згрібатимуть жар.