Олег Коцарев: у 20-30 років прозаїки лише «розминають м’язи»

Аби з чистою душею представлятися кожному зустрічному письменником, варто мати у своєму арсеналі те, що йменується творчим доробком. У якийсь момент виступати на літературних вечорах з роздруківками на А4 стає вже незручно, та і взагалі, сказати бабусі «я поет, у мене 5 тисяч підписників на сторінці у фейсбуці» і «я поет, у мене 3 збірки і (для посилення лексичної краси і помпезності факту) альманах» — ох як не рівнозначно.

Отже, у молодого літератора з амбіціями на книговидання є чотири шляхи: самвидав, друк коштом видавництва, перемога в літературному змаганні і навіть грант. Кожна з доріжок має свої умови, подробиці, ба, нюанси, але поговоримо ми саме про третій варіант.

Сьогодні під уявним збільшувальним склом розглянемо конкурс для молодих авторів від видавництва «Смолоскип». З основними відомостями можна ознайомитися на сайті. А от про деталі, шестірні конкурсного механізму і загальні тенденції сучасної української літератури розповів Олег Коцарев.

Фото з особистої сторінки Олега Коцарева у Facebook

Фото з особистої сторінки Олега Коцарева у Facebook

Суттєвє

— Перше, мабуть, найлогічніше запитання: яку саме роль ви відіграєте у «конструкції» конкурсу?

— Я один із членів журі літературного конкурсу видавництва «Смолоскип», тобто, як і решта, читаю рукописи, роблю для себе висновки, обираю ті, котрі видаються мені найкращими.

— Хто входить до складу журі?

— Цього року головою журі була письменниця Людмила Таран, окрім неї в журі був директор «Смолоскипа», літературознавець Ростислав Семків і я. Але цей склад час від часу змінюється. Наприклад, у попередні роки головувала Наталка Білоцерківець. Іще раніше в журі був Олександр Ірванець. Тобто, як можна побачити вже з цього переліку імен, є прагнення представити в журі різних людей із різними смаками та філософією, розумінням літератури.

— За якими критеріями відбувається оцінка творів? Які з них [критеріїв] є першочерговими, визначальними, які ж другорядними?

— Критерії в будь-якому літературному конкурсі, премії завжди суб’єктивні, хочеться це визнавати організаторам чи ні. У кожного учасника журі своє уявлення, що таке добрий художній твір. Мене, припустімо, цікавить оригінальність тексту, самобутність, виразні, яскраві образи, метафори, форма, побудова, сюжет, тематика, широта бачення. Доводиться враховувати й такі моменти, як елементарна грамотність (а з нею є постійні проблеми), епігонство щодо популярних авторів, загальна зграбність…

— В умовах конкурсу зазначено, що твір не має бути ніде опублікованим, а також у тексті не має вживатись обсценна лексика. Наскільки ці правила є категоричними і «непохитними»?

— Опублікованою на момент подачі на конкурс може бути якась частина рукопису, але не весь, бо передбачається, що, якщо автору пощастить, його видадуть. Ця вимога категорична. Що ж до обсценної лексики, звичайно, тут можуть бути різні трактування. У «Смолоскипа» свій формат: він не передбачає публікації творів із найбільш непристойними формулюваннями. У кожному окремому випадку треба дивитись індивідуально — десь такі слова можна безболісно замінити м’якшими, десь пропустити й позначити трикрапкою, десь можна дискутувати, наскільки те чи інше слово «вписується» у формат. А загалом правила є правила, так їх сформулювали засновники конкурсу, і це їхнє абсолютне право.

— Цього року переможцями стали 3 поетичні збірки і 1 прозовий твір. Чому в фаворі поезія? Це повязано з легкістю вичитки, популярність у читача чи, можливо, поетичних творів просто надійшло на конкурс більше?

— Поетичних творів традиційно надходить більше. І так само традиційно вони сильніші, принаймні так воно є з точки зору багатьох чинних і попередніх членів журі. Для мене це факт очевидний. За нечисленними винятками, молодій людині поезія дається легше, ніж проза: остання потребує масштабнішого узагальнення, знань, більшої праці, системності, досконаліших умінь оперувати літературною формою, нарешті глобальнішого досвіду. Зазвичай у двадцять-тридцять років прозаїки лише «розминають м’язи». Тому й менше прозових лауреатів. Хоча, само собою, бувають і інші випадки.

Церемонія нагородження переможців 2016 року на Книжковому Арсеналі

Церемонія нагородження переможців 2016 року на Книжковому Арсеналі

— Чому саме ці твори обрало журі? 

— Повторюся: ми вирішили, що в цих текстах є самобутність, яскраві образи, вправне оперування формою, широкий культурний бекґраунд. Додам лише, що цьогоріч так вийшло, що в кожного члена журі були досить відмінні вподобання, тому фінальна картина є до певної міри компромісом. І це нормально та правильно, за рахунок таких компромісів хоч якось урівноважується неминучий суб’єктивізм.

— Чому серед переможців немає драматичних творів? Немає гідних пропозицій чи видавництву невигідно/нецікаво працювати з цим жанром?

— Їх нам надсилають мало і рідко. Користуючись нагодою, закликаю драматургів надсилати свої тексти! Але також розумію, що не кожному драматургові цікава участь саме в літературних конкурсах, адже багато, власне, більшість із них більше налаштовані на постановку, ніж на публікацію. Суто сценічна драматургія в нас традиційно важить більше від літературної.

— Скільки всього заявок було отримано за 2015 рік?

— Усього прийшло 116 рукописів. У різні роки їх буває трохи більше чи трохи менше, проте загалом переважно порядок цифр залишається сталим.

— При розгляді заявки, яку роль грає особистість автора? Тобто, наприклад, сама по собі людина зарекомендувала себе не найкращим чином — не відрізняється відповідальністю, має не дуже хорошу репутацію, але твір, надісланий нею, блискучий. Яким, в тому випадку, буде «вирок»?

— Усе набагато простіше. Коли до «Смолоскипа» надходять конкурсні рукописи, секретарка, пані Катерина, відрізає сторінки з інформацією про авторів і надає кожному рукопису номер. Тому, читаючи, ми не знаємо, хто автор тексту, бачимо лише номер. Іноді, звісно, можна щось упізнати, але оскільки текстів треба прочитати багато, все це плутається — і ти в підсумку справді не впізнаєш навіть своїх друзів, із якими сто разів спільно виступав і двісті разів чув їхні вірші. Лише після засідання журі, на якому вираховується середнє арифметичне між фаворитами всіх трьох членів журі, нам приносять заповітну папочку, й ми дізнаємося, хто і що отримав. І часто щиро дивуємося.

— Кого з лауреатів минулих років, грубо кажучи, можна вважати найуспішнішим проектом видавництва?

— Можу поставити питання назустріч: а що треба вважати успіхом? Є дуже багато наших лауреатів, які досягли або неабияких естетичних результатів, або популярності, або ще чогось такого. Взяти хоч би Тараса Прохаська і Сергія Жадана. Або такі помітні постаті, як Світлана Пиркало, Софія Андрухович. Дмитро Лазуткін, Олена Степаненко, Ірина Шувалова, Юлія Стахівська, Павло Коробчук, Богдан-Олег Горобчук, Андрій Кокотюха, Галина Крук, а ще ціле гроно авторів із різних поколінь, які активно і яскраво працюють у різних жанрах.

Лауреат премії 2014 року

Лауреат премії 2014 року Лесик Панасюк читає вірші на церемонії нагородження

— Хто ж не виправдав сподівань?

— Можу говорити тут лише персонально від себе, в жодному разі не від імені журі чи видавництва. І не хочу називати імен. Але мене найбільше не те, щоб розчарували, а радше засмутили ті автори, які, маючи талант, кинули писати, пішли з літератури, «зникли». Хтось «спалахнув», отримав багато компліментів, а потім, не побачивши нових овацій, нескінченних лаврів і відзнак, образився, плюнув і не схотів продовжувати. Хтось потонув у сумнівах і ваганнях. Хтось вирішив, що «все це несерйозно». Хтось — що «на це немає часу». От за такі випадки мені справді шкода. Хіба ж головне це безперервне визнання і захоплення? Хіба не можна хоч іноді спробувати «вирізати» з найвиснажливішого дня бодай хвильку для творчості (як «вирізають» її зайняті люди на соцмережі чи на посиденьки з друзями)? Так я часто думаю, але насправді, звичайно, в кожного своє життя, свої потреби, інтереси й резони — і мої «претензії» не мають жодного сенсу.

— Чи надходили на конкурс роботи, після прочитання яких хотілося хапатися за голову, сміятися до судом?

— Усяко буває. Іноді може по-хорошому здивувати один автор, який надіслав одразу п’ять здоровенних романів, історичних епопей. Іноді вражаєшся ступеню неписемності окремих людей. Іноді просто дуже смішний, сумний або ще якийсь такий виразний твір. Але особисто мені найбільш запам’ятався конкурс позаминулого, здається, року, що на нього надійшла одна поема. Цікава, з потужним міфологічним, культурологічним контекстом. Та коли я вчитався у неї глибше, раптом виявив, що один із її магістральних сюжетів — це романтична пригода з моєї юності, котру я переповідав лише в невеликому приятельському колі. А в імені одного з героїв обігрується моє прізвище! Уявляєте, як я був вражений? Такий був розіграш. На жаль, рукопис не отримав премії, але пізніше поема побачила світ у книжці відомого молодого поета.

— Яку роль у літературному процесі відіграє «тусовочність»? Наскільки дійсно є важливим бути з усіма знайомим, брати участь в усих цих фестивалях, читаннях, семінарах?

— Дивлячись для кого і для чого. Власне для творчості це, мабуть, не надто істотно. Хоч іноді корисно бути в курсі тенденцій, мати насичені враження літературного життя і побуту. А коли йдеться про публікації, можливості десь виступати, кудись їздити, перспективи перекладів, різного роду спільних проектів з іншими авторами чи авторами з інших сфер, зрештою, про саморекламу, бажання отримувати матеріальну віддачу — тоді так, це важливо. Хоча все добре в міру.

— Взагалі, як відбувається процес видання творів переможців? Автор самостійно займається питаннями дизайну та промоції своєї книги; цю роль повністю перебирає на себе видавництво; або ж процес передбачає взаємодію обох сторін?

— Лауреати після нагородження подають остаточні версії своїх рукописів і своє бачення дизайну та всіх інших подробиць. Останнє — то вже предмет домовленостей. «Смолоскип» може сам усе оформити, але автор може запропонувати й альтернативні варіанти.

Поетеса Вікторія Дикобраз із Рівного здобула цього року другу премію за збірку «Необхідне підкреслити». Фото зі сторінки Вікторії Дикобраз у Facebook

— А як щодо фінансового та юридичного аспектів питання? Що отримує автор у матеріальному плані і у плані зобов«язань?

— Автор отримує невелику грошову премію, плюс — найголовніше — сам факт видання книжки. А зобов’язання — стандартні авторські обов’язки при публікації.

Концептуальне

— Що є важливішим — форма чи наповнення? Зараз ми бачимо, що молоді і, навіть, вже досить відомі сучукрлітівці шукають нових форм вираження, перформативних практик, виражених текстуально; але не сюжетів, не образів. Наскільки цей процес є логічним, якщо порівнювати зі світовою практикою і, наскільки є своєчасним у сучасній Україні?

— Важливішим є те, на що ставить наголос кожен конкретний автор, особливо якщо він це робить талановито і цікаво. Я би сказав, що загалом літературні практики в Європі (про інші частини світу мені впевнено говорити важче) більш-менш подібні, скрізь є пошуки форм вираження, але в мене немає враження, щоб вони призвели до кардинальної зміни літератури, її тканини чи духу, сенсу. На моє відчуття, українська література на тлі інших сусідніх виглядає дещо більш ритмічною, пружною, містичною, але це, звісно, дуже суб’єктивне судження.

— Якщо для драматурга головне — бути поставленим, то що є головним для поета/прозаїка? Адже надрукуватися можна і вдома на принтері. В чому ж різниця? Чи є інші форми вираження успіху?

— Так само дуже індивідуальне питання, на яке немає й не може бути універсальної відповіді. Але досить сказати, що книжка є і залишається важливим і навіть архетипним елементом культури, її символічний капітал серйозний, тому надрукуватися на принтері чи в нормальній книжці — це зовсім різні речі. Комусь успіх — просто письмо як спосіб висловитись і тримати діалог зі світом. Іншим — публікації як шлях до споріднених читачів, як спосіб зафіксувати творчість в історії. Ще комусь — публікації й виступи як можливість отримати популярність, «кількісно» задобрити своє еґо, нарешті, утвердитись у світській, сексуальній чи іншій сфері. Є ще успіх матеріальний — заробляти зі свого письма (в Україні таке рідкість, але буває). Словом, кожному своє, можуть бути сотні й тисячі мотивацій писати, виступати, публікуватися.

— Чого ви очікуєте від цьогорічних конкурсних робіт [що будуть надходити протягом 2016-го року]? Чого, на вашу думку, потребує «Смолоскип»?

— Потребує цікавих творів, чого ж іще! Про «передчуття тенденцій» говорити трохи важко. Але в мене є враження, що, можливо, посилиться «метафізична» і «герметична» тенденції в поезії, а в прозі й далі зростатиме увага до соціальної проблематики (наприклад, провінційної безвиході, алкоголізму, наркоманії, домашнього насильства), але вона подаватиметься не «в лоба», а якось цікавіше. Ще, гадаю, на нас чекає більше творів, у яких осмислюється Революція гідності та війна.

Бесідувала Інгрід Абуладзе