Автор книги «То АТО» доброволець Дмитро Якорнов: Вважаю, що події будуть розгортатися за найгіршим сценарієм

to-ato-dnevnik-dobrovoltsa

Одною із новинок «атошної» літератури є книжка Дмитра Якорнова «То АТО» у 2016-ому році. Ця книжа разюче відрізняється від літератури про АТО, адже писав її не журналіст і не письменник, а рекламіст та офісний працівник із 12-літнім стажем. Спочатку доброволець Дмитро Якорнов уночі писав пости у Фейсбуці, слухаючи хропіння солдат у казармі, спостерігаючи за витівками п’яних аватарів. Уже під час служби його дописи помітили й запропонували надрукувати у харківському видавництві «Віват». Отож, про те, чи може військова служба стати анекдотичною історією в житті, про УПА (Українську Паперову Армію), високу зарплату атошників, українську техніку, яка постійно ламається, і газету Der Хунта Цайтунг. Усе це розкаже доброволець із позивним «Пухнастик»

(Із Дмитром Якорновим я зустрівся під час святкування 14-ї річниці його подружнього життя. авт.).


— Вітаю вас із такою знаменною подією в житті. Як дружина відпустила вас на війну?

— Це вже була третя спроба. З третього разу все виходить. Ми мало не посварилися. Вона сказала: або ти ідеш в армію, або я йду від тебе. Звичайно, коли всі ці події розпочалися в країні, було не до жартів. Я все перебільшую. Як песиміст вважаю, що події будуть розгортатися за найгіршим сценарієм.

Під час запису цього інтерв'ю. Фото з особистої сторінки Дмитра Якорнова у Facebook.

Під час запису цього інтерв’ю. Фото з особистої сторінки Дмитра Якорнова у Facebook.

— У книжці ви про це і говорили. Що війна у нас надовго. І для нашого виграшу потрібна допомога американців. Звідки у вас такий холодний і прагматичний погляд на речі?

— Я полюбляю дуже історію. І ось з історичного боку в неньки України доля складнувата. Тому я не очікую, що ми так швиденько вирвемося від лап Росії. І зараз на це не сподіваюсь.

— Перед нашим інтерв’ю ви розповідали, що писали свій щоденник прямо під час служби і не редагували. Розкажіть про це.

— У Фейсбуці викладав кожен свій день. Інколи увечері, коли лягав спати, дописував усе, що за день траплялося. Саме так воно і видано з мінімальним редагуванням. Навіть те, що я хотів видалити залишилося. Все я беру на себе. Тут переплутані гранати РГД і Ф-1. Здається, перше, що кидається в око людині, яка служила в армії. Я зовсім не військова людина і мені було складно, коли всі там шумлять в казармі, дописувати все коректно і правильно.

— Як Вам дозволяли публічно вести щоденник? Ви ж могли й таємниці якісь розповісти в Фейсбуці…

— В принципі, багато людей це роблять. У нас були заборони, коли ми вже потрапили до АТО. Коли ми ще були в Десні та Чернігові, то такої проблеми не було.

— Ви розповідали, що багато людей вважають вашу книжку гумористично. Хоча у війні нема ніякого гумору. Це смерть, кров, біль, втрати. Як у вас поєднується гумор і війна?

— Це найскладніше питання. Через яке, власне, перестав розповідати про книгу. Бо це вже повторюється 20-30-й раз. Не було ніякої мети зробити текст веселим чи жартівливим. Це щоденник. Так, наша армія відстала у деяких питаннях, вона совкова. А для мене, як для офісної людини, це був момент навпаки не критикувати, а показати в реальності як є. Я звик до офісної дисципліни, до чіткого виконання своїх обов’язків. Воно трохи у комічному, дещо гіпертрофованому вигляді вийшло.

— Пане Дмитре, говорите, що працювали рекламістом. Цікаво, а в якій фірмі?

— У різних. У мене рекламний стаж майже 12 років. Найбільше займався зовнішньою рекламою. Це щити. Працював на себе трошки, на відомі фірми. «РТМ-Україна», наприклад. На корейців, фірма «Самсунг». У мене досвід із різних боків був. Я збудував свою психіку таким чином, що все має бути за графіком, шаблоном. Я працював у комп’ютерній програмі «Ексель», не складав якихось креативних ідей. Саме через це потрапив у армії до УПА (усміхається): Українська Паперова Армія, як я це називаю. Мені доводилося багато відомостей заповнювати та всілякі інші папери робити.

Презентація "То АТО" на Книжковому Арсеналі. Фото з особистої сторінки Дмитра Якорнова у Facebook.

Презентація «То АТО» на Книжковому Арсеналі. Фото з особистої сторінки Дмитра Якорнова у Facebook.

— Ви як штабіст працювали по суті?

— Вночі було чергування. Так само, як і всі наші хлопці з батальйону охорони. А вдень, коли всі відпочивали, доводилося на комп’ютері працювати. Можливо, ось цей комічний ефект досягався через це. Що в мене було обмаль часу і багато обов’язків. Я весь час потрапляв у якісь комічні ситуації, в які інші солдати не потрапляли.

— Наприклад?

— На сніданок я вийшов у капцях. А треба ж було в берцях. Ну мені це іноді дозволяли, бо знали, що я працював цілий день над важливими документами. І тут мені трапляється той офіцер, якого дуже всі бояться. Бо він дуже прискіпливий, дорікав усім за зовнішній вигляд. Він бачить, що йде якесь таке опудало. Зовсім не у військовій формі. В шльопках і нюхає кущ жасмину. Я дуже люблю жасмин. На тій території був красивий кущ жасмину. Я йду зі стаканчиком чаю і з кущиком жасмину. Думаю не про армію, а про щось своє. На нього взагалі не звертаю уваги. У нього був шок, а потім такий потік матів. Мені довелося сказати, що я сам такий от горе-солдат. Але він допитувався, хто це дозволив. Я замість того, щоб підставляти нашого офіцера, сказав, що ну там якийсь інший начальник. І цей головний «ужас», як він у книжці названий, каже: «ну і добре! хай твій офіцер зайде до мене!». Я приходжу до наших хлопців у казарму і кажу так і так: «Ви ж знаєте, що я постійно потрапляю в такі ситуації». Вони запитали, що цьому головному «ужасу» я сказав. Я й відповів, що той і той дядько дозволив. А в той саме момент вони ще більше починають сміятися, бо заходить офіцер, на якого я вказав УЖАСУ (сміється)

— Так, справді кумедна історія. У книжці є розділ, який називається «дневник рядового пушистика». Хто такий цей «пушистик»?

— Це, власне, так мене назвали в родині, коли я підстригся. Така була дуже коротка зачіска. Є персонаж мультиків, який полюблять мої діти, «Пінгвіни Мадагаскару». Там також є персонаж, який називається рядовий пухнастик. Я дуже боявся, що це прізвисько буде як позивний. Зрештою, так і сталося.

— У бойових діях не брали участі?

— Наш 134-й батальйон (134 батальйон охорони та обслуговування ОК «Північ». — авт.) охорони був не на передовій. До нас канонади й снаряди прилітали найближче: це десь за 200 метрів. У принципі не можна сказати, що ми відсиділися в санаторії. Але не так, як у інших хлопців. Тому коли останнім часом доводиться спілкуватися із солдатами, я кажу, що не пишаюсь, що в мене служба була. Я знаю багатьох людей, справжніх героїв цієї війни. У мене служба була така. Я про це записав цей щоденник.

Презентація книги в мережі "Буква". Фото з особистої сторінки Дмитра Якорнова у Facebook.

Презентація книги в мережі “Буква”. Фото з особистої сторінки Дмитра Якорнова у Facebook.

— Пане Дмитре, на презентації книжки ви ще розповідали, що під час армійської служби доводилося ремонтувати техніку, автомобілі. Які автомобілі, яка техніка?

— Коли я потрапив в учбову частину, то там ремонтники повинні були бортувати колеса цих МТЛБ, ТГТ. Малозрозумілі абревіатури для не військового. У нашому підрозділі не було жодного заняття: ні теоретичного, ні практичного. З 200 людей половина щось своїми руками робила. Це показує, що наша армія не була готова до мобів (мобілізованих четвертої хвилі). У нашому підрозділі були окремі люди, які могли ремонтувати техніку. У них був досвід. Вони все життя були ремонтниками. Їм довелося ті самі БТРи ремонтувати. Але техніка в нас така. Як її не ремонтуй все одно. Там хлопці й по три місяці з цієї техніки не вилазили. Фактично ті місяці, коли ми були влітку в АТО. Бойові машини постійно ламалися. Усі ці МТЛБ, ТГТ, БТРи їздили через раз. Потім нам доводилося капремонти робити. Ми ще скидалися із зарплати, щоб дістати запчастини й привести її до ладу. Ну, це ж питання нашої безпеки. Також, щоб ми в польових умовах могли пересуватися. Коли почнеться справжня війна.

 У мене буде трохи провокативне питання. Чи не могли б ви назвати розмір зарплати військовослужбовця 4-ї хвилі мобілізації? 

— Я його досить докладно в своїй книжці висвітлюю. Коли ти сидиш у АТО, доплачуються 100 %. Якщо ти в учбовій частині або в Чернігові, де ми були дислоковані, то отримували в середньому 2 — 2,5 тисячі гривень. В АТО це було 5 і 5,5 тисяч гривень. Вистачало навіть на штрафи тим, хто використовував ці кошти не за призначенням (усміхається).

— На презентацію книжки «ТоАТО» в Києві ви прийшли зі своїм побратимом Тарасом. Розкажіть про нього. Він почав свою розповідь із фрази, що хто в армії був, той у цирку не сміється. Чи правда це?

— Ну так. Нас було більше 10 людей з Києва. Далеких від армії киян. Вони були приголомшені тим, що коли стоїть 200 людей на плацу. Достатньо щось таке непристойне, просто дурне вигукнути і всі починають реготати. Ми ж там частина цього натовпу. В армії планка гумору — смішного і несмішного — вона була зовсім низькою. Але це можливо і добре. Бо фізичні навантаження, психологічна напруга, потрібно якось її знімати. З Тарасом Коростильовим я познайомився в учбовій частині. Він співробітник Музею історії Києва. Також потрапив до того ж самого рембату. З технікою трохи мав справу. Потім його відправили до 79 аеромобільної бригади (79-та окрема аеромобільна бригада Збройних Сил України. — авт.). Він вже був у більш-менш справжніх бойових умовах. Він людина, яка вже понюхала пороху. Тарас щирий українець з Гуляйполя, йому як справжньому козаку було що розказати

— Чому книжка називається «ТоАТО»?

— Я хотів привернути увагу. Назвав книжку щоденник добровольця. Щоб не було ніяких спекуляцій з приводу того, чи буде там про війну або зраду: дуже популярна тема в суспільстві. Більше акцентувати на незвичному погляду на АТО. Назва народилася під час перемовин із видавництвом. У нас виявляється кут зору на війну або журналістський, або тих людей, які зазнали горя в АТО. Мій погляд, здається, вперше трапляється. Виникають й інші проекти, які представляють такий собі сатиричний погляд на події в країні, в АТО. До прикладу, нещодавно мені надіслали лінк на сайт Der Хунта Цайтунг (інформаційний часопис, газета, оформлена в гумористичному стилі, яку випускають волонтери для бійців АТО та небайдужих до подій в Україні громадян. Газету видає Управління військово-патріотичної роботи та сприяння територіальній обороні ТСОУ. — авт. ). Вона видається у паперовому варіанті. Розповсюджується на фронті. Путін і росіяни дають багато приводів для кепкування над ними. Мені запропонували надіслати туди власні історії та анекдоти з армійського життя. Я подумаю ще, що можна надіслати.

Спілкувався Яр Левчук