Ілюстраторка Віолетта Борігард про гламурних красунь, колір моря й правильну дитячу книжку

VB_top

Віолетту Борігард портал БараБука назвав найкращою ілюстраторкою 2015 року. Художниця й авторка книг проводить майстер-класи для дітей та дорослих і мріє створити книжку про красу природи.

У її доробку 5 проілюстрованих книг і власна «малювальна історія» «Принцеса-кухарка».

Про джерела натхнення, особливості своєї роботи, кото-книжки й продовження «Принцеси-кухарки» Віолетта Борігард розповіла Другу Читача.


— Ви час від часу даєте різні майстер-класи, воркшопи. Вам це подобається?

— Звичайно. Завжди приємно говорити про те, в чому добре розбираєшся.

— В анонс одного з таких майстер-класів була винесена ваша цитата про те що, ілюстрація має залишати простір для фантазії. Які меседжі, окрім згаданого, ви даєте людям на майстер-класах?

— Це залежить від аудиторії. Для найменших (5-6 років) я придумала книжку, яка недописана і недомальована. Книжка була про чудовисько, яке гуляло по місту. Там меседж приблизно такий: тепер ти — письменник і художник, давай зробимо таку книгу, щоб тобі було самому цікаво. Що це чудовисько їсть? Де воно гуляє? Як воно допоможе іншій істоті, яка потрапила в біду? До речі, шаблон цієї книги я використовую донині, безкоштовно нею ділюся з тими, хто хотів би пограти «в книгу».

13931441_1122893547749935_1367572299_o

— На дорослих майстер-класах я як мінімум розповідаю про книжкову композицію, правила верстки. Залежить від рівня підготовки слухачів.

Хочу ще зробити майстер-клас для мам. Показати, як можна малювати разом із дітьми в моїй книжці «Принцеса-кухарка»: на основі техніки воскова пастель + акварель + все що завгодно.

13950902_1122893577749932_1212264090_o

— Те, що малюнки в «Принцесі-кухарці» сині, а не стандартні чорні — випадковість чи ні?

— Ескізи до книги я малювала синім фломастером. Хотіла спочатку зробити скани фломастерів. Потім я зрозуміла, що складніше буде все вичищати, перемалювала все на комп’ютері, але залишила синій колір. У книзі доволі товсті лінії, й чорним це виглядало би грубо.

— Через ваших принципів в ілюстрації, наприклад, про мінімумі деталей, легко знаходити спільну мову з видавцем?

— У мене немає такого принципу. Просто, коли я шукала книжки для своєї однорічної дочки — книжки-картонки — то дивом дивувалася, яке сміття деякі наші видавництва пропонують маленьким дітям. Маленька картинка, на якій намальований над-пухнастий усміхнений блакитноокий зайчик на тлі 50 квіточок, листочків, грибочків, яблучок, малинок, полуничок… Повний хаос, коротше: не кожен дорослий зможе відразу сфокусуватися на картинці. Дитина дивиться на це і бачить… нічого!

Є вікове сприйняття книги дітьми: спочатку це плямові ілюстрації, прості й контрастні. Потім додаються емоції персонажів, коли вже емпатія з’явиться. Потім деталізація (вже у віці 4-6 років діти дуже люблять розглядати деталі). В 11-13 років потрібні вже метафоричність, подвійний сенс, щоб зацікавити дитину. Так що в мене немає такої однозначної позиції «ні деталям!». Свого часу мене абсолютно заворожували ілюстрації Владислава Єрка, Віктора Гаркуші, це дуже велика робота. Всі деталі в ілюстраціях цих художників абсолютно доречні й не можуть не викликати захоплення.

Є інший підхід: коли художнику нічого сказати, він кількістю промальованих квіточок і зайчиків підміняє сенс, ідею картинки. І виходить, цінність ілюстрації лише в тому, що художник дуже старався.

Спільну мову з видавництвом ми завжди знайдемо. Не будуть же вони до мене звертатися, якщо їм геть не подобається те, що я роблю.

Фото: barabooka.com.ua

Фото: barabooka.com.ua

— В одному з інтерв’ю ви говорили, що вам достатньо прочитати текст, у вас з’являється образ і ви малюєте. Але все ж запитаю: вам потрібно певним чином настроїтися, перш ніж почати малювати?

— Звичайно. На одному образі не проїдеш. Якщо тобі треба зробити 10 великих ілюстрацій, народжується пара образів. Все інше треба готувати. Якщо я, наприклад, ілюструватиму китайські казки, мені обов’язково треба буде ознайомитися з візуальним рядом традиційного китайського живопису. Один образ — це на половину ілюстрації. Але якщо він народився, то в мене, принаймні, є емоційний зв’язок із текстом. Якщо ж узагалі нічого не бачу, то марно за цю роботу братися, навряд чи вона вийде цікавою.

Зараз недостатньо просто красиво намалювати, потрібно якось занурити в текст, а це означає, самому сильно зануритися.

— Тобто, ви ґрунтовно досліджуєте тему?

— Так. Книжка «Пан Коцький, Міра і море» широкий відгук отримала. Люди запитують, відзначають «такі прикольні ілюстрації!». Вони не просто так прикольні. Я їздила в Затоку й робила там замальовки всього: предметів, людей, композицій, станів води й повітря. Підгледіла кольори, побачила, що море зовсім не синє: у нас воно таке сіре, сіро-жовте. Це й був той момент досліджень, після якого народилася правильна книга зі свіжими почуттями. А вдома уявляєш море, й насамперед на думку спадає стереотип — яскраве сонце, блакитне небо й білі хмаринки. Добре, коли митець має час на дослідження, книга тоді буде набагато живішою.

13918522_1122893564416600_448305304_o

 

— Є час, місце, де вам найкраще малювати?

— Я намагаюся міняти місця. Коли працюю з комп’ютерною ілюстрацією, доводиться робити все вдома за столом, бо великі монітор і планшет з собою носити важко. Але коли обдумую концепцію, я часто буваю в різних місцях. Чомусь це завжди заклади з великими вікнами й високими стелями. Було улюблене місце в «Блокбастері» на другому поверсі, де кінотеатр. Там стояли кадки з пальмами, з вікна величезний огляд на небо і проспект, і думки йдуть чудово.

— Слідами рейтингів книг, які змусять дітей полюбити читання / малювання і так далі. Чи вірите ви, що дитину можна через книгу змусити полюбити що-небудь?

— Звичайно, це один зі способів. Змусити полюбити читання точно не можна, але показати, що це цікаво, можливо. Якщо батьки будуть читати дитині. Або старші діти, які здаються дитині класними, читатимуть книжки, то є імовірність, але не факт.

Часто дитині дають невдалі книги, які вчать її радше тому, що книжки — це кошмар і «напряг». Кому пощастило, тим батьки правильно обирали, відстежували інтереси, а не своє нав’язували: я люблю про принцес, і ти люби про принцес. Потрібно слідувати за інтересом дитини. Подобається йому про чайок і жуків — шукай про чайок і жуків. А далі він уже сам розширюватиме горизонти.

— Яка була ваша глобальна ідея, коли ви малювали «Принцесу-кухарку»?

— Чесно кажучи, у мене просто була мета зробити цю книгу. Тоді ще не було таких речей. Взагалі, коли я малювала — років 4 тому, напевно, — мені здавалося, що це ж прикольно: книга, в якій можна брати участь, допомагаючи герою малюнками. Багато видавництв це не прийняли. Я побувала, напевно, в 7 видавництвах, які подивилися на «Принцесу-кухарку», як на невправно намальовану розмальовку. Вони не добачили в цьому того, що я не хотіла змушувати дітей малювати тільки всередині контурів чи не вилазити за лінії. А навпаки, прагнула, щоб вони відчували, як принцеса розпалює вогонь під каструлями з овочами. І це важливий момент взаємодії з книгою. Таке має особисте відчуття від книжок із мого дитинства. Тут багато «personal»… Це не чиясь, не підглянута ідея.

Фото: bokmal.com.ua

Фото: bokmal.com.ua

— Чи є педагогічні ідеї в книжці?

— Мені було цікаво зробити казку навпаки. Коли всі попелюшки хочуть стати принцесами, у мене принцеса, яка, так би мовити, захотіла стати попелюшкою. (Усміхається).

Розповім, який мій психологічний підтекст. Я працювала багато в фешн-індустрії, брала участь у зйомках реклами. Ми робили багато зйомок, які пропагували гламурний стиль життя… і він здавався мені абсолютно штучним. І я думала: чому не можна робити зйомки про працю? Про працю без товстого шару глянцю ніхто не хотів фотоісторій. Але ідея все-таки реалізувалася, хоч і в іншому форматі. Книжка про дівчинку, якій нудно бути гламурною красунею.

А ось якщо ви вдивитеся в другу книжку про «Принцесу-кухарку», ви помітите появу немовляти. Там немає дитини, але є рослина, яка вимагає багато уваги, вередує і все з ніг на голову ставить.

Так що книги не педагогічні, а автобіографічні виходять.11951411_937187489653876_5103619394475023680_n

— «Принцеса-кухарка» ще й про те, як людина неочікувано відкрила свої таланти. У цьому теж є автобіографічні мотиви?

— Напевно, ні. Я малюю з дитинства. У мене були, звичайно, перерви. Фотографією займалася, фуд-стилістикою (англ. foodstyling — красиве приготування їжі для фото або відео зйомки. — ред), дизайном. Бувало, йшла з цієї доріжки, але мене знову щось назад підштовхувало. В 11-му класі збиралася стати перекладачем, але батьки мене вчасно перенаправили до Львівської академії поліграфії. А так могла би бути перекладачем. (Сміється) Просто мови я теж люблю. 

— Різноманітні заняття впливають і на малювання також?

— Для мене це обов’язково! Я швидко вигораю, якщо займаюся тільки малюванням.

Нові ідеї не приходять просто так: треба шукати, шукати руками і взаємодією, а не на просторах інтернету. Сучасний ілюстратор повинен знати дуже багато.

— Які заняття вас живлять у цьому плані?

— Коли я працюю над книгою + маленька дитина (ось як зараз), часу на будь-які інші заняття немає. Натхнення доводиться отримувати швидко, а не шляхом дослідження. Тому я наприклад, ходжу в «Чулан» на Пейзажці. Добірка книг там одна з найкращих у Києві, у власниці дуже хороший смак. Я б там і жила, в цьому «Чулані». Відповіді можна отримати на будь-яке запитання, я маю на увазі, щодо художнього оформлення дитячого видання.

Іще мене неймовірно надихають польові квіти й трави. Мрію зустріти людину, яка по-справжньому глибоко знається на властивостях наших рослин. Я б запропонувала зробити особливу книгу про силу й красу природи.

— Хто ваші вчителі в ілюстрації?

— Їх багато при такій кількості ілюстрацій. Зараз я вчуся у своєї п’ятирічної племінниці. Мені подобається її стиль! Її малюнки використані на обкладинці «Принцеси-кухарки». А взагалі, як вчитися? Береш художника, який подобатися, і намагаєшся його копіювати. Нічому не можна навчитися, якщо лише дивитися, потрібно все робити руками. Потім ти це відпускаєш і починаєш уже робити по-своєму, але з більшою легкістю, застосовуючи нові навички. Але нічого не вийде, поки не повториш від і до всі відблиски, відтінки, деталі. А це складно: завжди хочеться переключитися на своє, звичне.

— Після того, як «Принцеса-кухарка» потрапила до Рейтингу критика, щось у вас всередині змінилося?

— Так. Після стількох відмов, затягування у втіленні я думала, що це абсолютно безглузда книжка, на яку ніхто не зверне уваги. Але її помітили! Це додало мені оптимізму.

Насправді, у мене море ідей для таких книжок. Я дуже люблю ігри з папером, занурення в паперові формати, де начебто нічого немає, але все є. Це досить дешево, кожен може собі це дозволити.

— Над чим зараз ви зараз працюєте, що плануєте?

— Не знаю, чи зможу я говорити про це, тому що якщо розповім, я ж не дороблю. (Сміється) Можу сказати, що закінчила чернетку «Принцеси-кухарки-2». У неї буде вже інша «місія». Прямо зараз працюю над новою спільною з Оксаною Лущевської книгою. Там буде літо, Дніпро і Гідропарк, передчуття осені, як у дитинстві. До вересня, думаю, закінчимо.

— Ви б хотіли в майбутньому вирівняти баланс дитячих-дорослих книг у своїй роботі?

— Хочу зробити декілька підліткових книг. Але якщо мені щось запропонують втілити «для дорослих» — теж спробую.

— Як ви закінчуєте ілюстрації? Внутрішній голос каже «все, стоп», чи у вас є план?

— Є у мене метод перевірки. Якщо я думаю, що зробила ілюстрацію добре, і на наступний день мені хочеться відкрити й подивитися, значить так, вона класна. А якщо поставила галочку «№ 5 розворот зроблений» і забула — значить, ще не «крута».


ТОП-5 кото-книг із книжкової шафи Віолетти Борігард

«Як говорила ще років 5 назад Лі Еделькорт, «Котики — це тренд». Я не повірила. Я не дуже люблю котів. Але як тоді на моїх полицях назбиралося стільки чудових історій про котів?» — каже художниця.
Види котів в ілюстрованих виданнях.

1. Colin and the snoosebox. Автор і художник Leigh Hodgkinson
Вид кота. Бездомний, подорожує поштою.

13912342_1122893951083228_6093611855808876646_n

13925343_1122893957749894_9185879287569227461_n 13886946_1122893954416561_3699133160497926781_n

 

2. «Вінні і чорний кіт». Автор: Валері Томас. Художник: Корки Пол
Вид кота. Незручний, тому що чорний

13962746_1122894731083150_1193647527401439937_n

13932766_1122894734416483_5711665838163562048_n 13932930_1122894727749817_6182225251438069144_n

 

3. «Витівки Фіндуса». Автор і художник Свен Нурдквіст
Вид кота: Невгамовний дослідник всього націкавішого

13872724_1122894861083137_7377197655091976652_n

13900373_1122894857749804_3516530007285400795_n 13925285_1122894854416471_1339202068176389896_n

 

4. Кіт-ніндзя. Автор Роза Лікс. Художник Клаус Хаапаніемі
Вид кота: Ніндзя

13879446_1122894944416462_1138126206114255293_n

13895580_1122894947749795_8233414582365802746_n

13932696_1122894951083128_5318056008710171143_n

5. Кіт-убивця і Різдво. Автор Енн Файн. Художник Катя Андрєєва
Вид кота: нахабний свавільний котище.

13934656_1122895034416453_3305110795364444333_n

13906766_1122895041083119_2426350571230987924_n13939446_1122895031083120_5022545311994879117_n


Книги, які проілюструвала Віолетта Борігард

  • Оксана Лущевська «Про кита» («ВСЛ», 2014), «Авіа, пташиний диспетчер» («Грані-Т», 2014), «Пан Коцький, Міра і море» («Братське», 2015)
  • Тетяна Корнієнко «Недоторка» («Час майстрів», 2015)
  • Галина Вдовиченко «Засинай. Прокидайся» («ВСЛ», 2016).
  • Авторка книги «Принцеса-кухарка» («Час майстрів», 2015)

Спілкувалася Дар’я Кучеренко.
Фото з особистого архіву Віолетти Борігард.