Лауреатка «Коронації слова» Зінаїда Луценко: роман «Маринчина лялька» — стовідсотково правдива історія

Фото з особистої Фейсбук-сторінки Зінаїди Луценко

Фото з особистої Фейсбук-сторінки Зінаїди Луценко

Сучасна українська письменниця Зінаїда Луценко є лауреаткою багатьох літературних конкурсів серед яких і міжнародного конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова». Окрім того вона працює вчителькою та вносить свій вклад у виховання молодого покоління. 


— Скоро розпочнеться Форум Видавців 2016. Відповідно, цілком логічне запитання — чи буде представлено на ньому ваш черговий роман?

— Звісно, до Львова я поїду не з порожніми руками. В цім році моя робота над словом дала свій урожай: роман «Маринчина лялька» — стовідсотково правдива історія, розказана очевидицею і учасницею подій. Це майже щоденникові записи моєї мами — про дійсність, яка оточувала її від дня народження: багатодітна сім’я мами-одиначки, дружини загиблого вояка, цікавий досвід виживання та становлення дітей, вплив на долю кожного як найближчого оточення, так і ситуації в країні загалом, це майже історичний роман, та що там майже — це ж і є історія пересічного українця від середини 20 століття, багато хто впізнає у цій розповіді себе або своїх рідних. Для нас же, нинішніх сучасників, важливим є винести із життя повоєнного покоління важливі уроки, найкращі бо уроки дає, власне, саме життя. Цим романом я починаю свою співпрацю із видавництвом «Фоліо», до речі.

— У своїх романах ви описуєте нелегкі людські, в першу чергу жіночі, долі. Ваші розповіді ґрунтуються на власній фантазії чи особистому життєвому досвіді?

— Хто знайомий із моєю творчістю, знає, що кожен твір — це шматочок прожитого мною, або ж — досвід життя рідних, знайомих, друзів; почуте, побачене, відчуте. Лише один роман — а саме «Злі лелеки» — написаний мною … Ні, ідею твору я запозичила із телебачення. Тепер транслюється багато реаліті-шоу, люди і події в яких дають такий багатий матеріал для роздумів.

— На що саме, в першу чергу, ви прагнете звернути увагу свого читача?

— Я просто пишу історії.

— Коли ви вирішили стати письменницею?

— Ще у дитинстві. Якось я взяла товстий списаний зошит моєї старшої сестри і вирішила, що я напишу книгу.

lucenko1

Одне з анонсованих до Форуму видавців видань від “Фоліо”

— Що саме спонукає вас писати?

— Бажання не загубити у вирі подій щось вартісне, звернути увагу на непомічене, допомогти людям побачити себе та свої вчинки збоку.

— Наскільки легко вам вдається створювати текст? Скільки часу вам потрібно щоб написати роман?

— Тільки тепер я почала фіксувати кількість написаних знаків у якийсь конкретний день, тому — не знаю… Пишу, коли є настрій, тому пишеться легко.

— Ви пишете щоденно?

— Ні, щоденно не виходить. Коли починаю себе заставляти — не пишеться ні слова. Письменство для мене — це як хобі, яким займаєшся, бо маєш для того відповідний настрій і бажання.

— Під впливом якої літератури формувалися ваші читацькі смаки? Хто ваші улюблені письменники?

— У дитинстві я прочитала дуже багато казок, Шевченків Кобзар, Рамаяну, Біблію, «Іліаду» Гомера, твори Всеволода Нестайка, у підлітковому віці — Олександра Дюма, Еміля Золя, Теодора Драйзера. А взагалі від того часу, коли я навчилася читати — читаю постійно. Наприклад, коли я не маю нової книги для читання, у мене розвивається легка депресія. Книги для мене — як повітря, одна з найбільших життєвих втіх. Люблю українців Панаса Мирного, Нечуя-Левицького, Франка, Загребельного — це неперевершені майстри слова, творами яких я захоплююся. В домашній бібліотеці найпочесніші місця займають книги Бернара Вербера, Бориса Акуніна, Наталії Правдіної, Ошо, Сайн Лайта, Джона Фаулза, Булгакова, Оноре де Бальзака, Моріса Дрюона, Пауло Коельо, Габріеля Гарсії Маркеса…

— Чи читаєте ви книжки сучасних українських письменників?

— Звісно ж!

— Хто вам видається найцікавішим та найперспективнішим сучасним українським автором?

— Я не фахівець і не можу прогнозувати чи ставити оцінок, та й прочитаними є одна чи дві книги якогось одного автора, тому… Ой, пригадала: Марія Матіос — її «Солодка Даруся» та «Майже ніколи не навпаки» — це душа у слові. Люко Дашвар — як же вміло вона викладає історії, яка ж популярна! Маю повне зібрання творів Мирослава Дочинця, з нетерпінням чекаю новинок від Лади Лузіної.

— Як гадаєте, яку саме літературу потребує сучасний український читач?

— Насамперед гарно написаних історичних романів, реальних історій із життя — про людей, які чогось досягли, або щоб можна було прослідкувати причини якихось подій, вчинків. Просто цікаві й повчальні історії зі щасливим кінцем, гадаю.

Фото з особистої Фейсбук-сторінки Зінаїди Луценко

Фото з особистої Фейсбук-сторінки Зінаїди Луценко

— Як вам вдається поєднувати письменницьку діяльність та вчителювання? Як ваші колеги та учні ставляться до вашої творчості?

— Робота в школі дає мені можливість бути серед молоді, цікавих людей, спілкуватися із ними, постійно вчитися та розвиватись, а ще — мати вільний робочий графік — це й дозволяє писати. Оцінки бувають всякі. Звісно, я ж звичайна людина, тому сприймаю кожну думку і намагаюся дослухатися до порад.

— Знаю, що ви полюбляєте гру в шахи. Чим саме вона вас приваблює?

— Я шахіст-любитель, і дуже радію, коли отримую можливість зіграти з кимось партію. Навчилася грати в шахи ще в дитинстві, але, на жаль, серед людей, які мене оточували, ця гра не користувалася популярністю, тому моїм суперником були хіба сестра чи тато. Тільки в училищі я вперше взяла участь у справжньому турнірі. Потім навчила грати в шахи свою дочку. Тепер на змаганнях серед вчителів займаю 2 місця, ще граю онлайн, та мені далеко до якогось рівня. Проте я граю в шахи, мені цікаво яку ж стратегію обере суперник, комбінацій-бо безліч, це як модель життя.

— Окрім шахів, які ще хобі у вас є? Чим ви полюбляєте займаєтеся на дозвіллі?

— Люблю вишивати, і — читати.

— Чи працюєте ви зараз над якимось романом? Якщо так, про що він?

— Працюю над «мандрівкою в минуле». Не знаю, як багато піде на це часу — адже історичний роман потребує вивчення усіх можливих джерел, а вони часом суперечливі. Ну і, звісно, провідну роль у своєму творі мені хочеться віддати саме жінці.

Бесіду вів Микола Петращук