Засновники літагенції «Acris»: «Незмінним критерієм успішної книги є те, щоб вона захоплювала від першої і до останньої сторінки»

14483553_639357492904008_1202314241_n«Acris» — це молода, фактично перша і поки що єдина справжня літературна агенція в Україні. Її засновниками є Марк Оплачко (менеджер проектів у сфері культури, літературний агент Макса Кідрука) і Любов Кривуца (філолог, дослідниця сучасного літературного процесу). Мета агенції — допомогти українським письменникам знайти шлях і спільну мову з видавництвами, а також промоція потенційних бестселермейкерів.


— Поява вашої агенції одразу наробила галасу. Цю подію висвітлювали як популярні літпортали, так і незначні, але не менш важливі сайти й пабліки у соцмережах. І тут же у багатьох з’явилося питання: хто ви і чому вирішили взятися за цю справу?

Люба: Ми маємо безпосередній стосунок до сфери літератури, оскільки я як літературознавець прискіпливо стежу за сучасним літературним процесом і стараюся постійно відвідувати книжкові події, а Марк є засновником організації «Література.RV» і вже кілька років займається куруванням культурних проектів. На цьогорічному Книжковому Арсеналі ми зустрілися, відвідали разом багато подій, там і почали говорити про потребу інституту літагентів в Україні. Адже, наприклад, серед розмов на тему культурної дипломатії та дискусій навколо певних представлених книг чи спецпрограм акцентувалася увага переважно на проблемах літературної сфери і мало говорилося про способи їх вирішення. Зокрема проблемним питанням було й те, хто має займатися промоцією книг, яке наші культурні інституції, м’яко кажучи, оминають. Оскільки письменники в Україні, крім свого безпосереднього завдання — творчості, мають ще й самі надсилати твори у видавництва, бути активно включеними в процес підготовки книги до друку, а в багатьох випадках ще й самостійно займатися її просуванням, бо багато паблішерів цим не займаються, це значно відволікає від процесу писання, тому ми маємо так мало продуктивних авторів. Щоб розв’язати цю проблему, ми вирішили створити літагенцію, яка на західному ринку є дієвим механізмом комунікації між автором і видавцем та автором і читачем.

Фото з офіційної сторінки  Acris у Facebook

Фото з офіційної сторінки Acris у Facebook

— На вашій презентації у межах «Форуму видавців» пролунала інформація: через збільшення перекладної літератури загальний український автор сів у калюжу, бо читач не дурний і завжди обирає те, що якісніше і відповідно цікавіше. А це здебільшого американські і європейські бестселери. Скажіть, чи справді прірва між загальним українським письменником і його колегами з Заходу аж така велика? І у чому полягає основна різниця?

Люба: Прірва насправді дуже велика. Через перерваність літературної традиції, яка утворилася внаслідок знищення покоління 20-30х років минулого століття — «Розстріляного Відродження» — українська література довгий час перебувала у вакуумі соцреалізму, поки західні літератури активно експериментували зі змістом, формою і таким чином шукали нові шляхи в художній творчості. Ми ж лише практично через 25 років після здобуття Незалежності даємо активний стимул українському видавничому ринку розвиватися шляхом активних перекладів світових авторів українською. Головна відмінність полягає в тому, що на Заході незмінним критерієм успішної книги є те, щоб вона була цікавою, захоплювала від першої і до останньої сторінки. І не має великого значення, чи це трилер на один вечір чи глибока психологічна проза. Історія має не відпускати читача. На жаль, українські письменники часто забувають про це і тому мало кого їхні книги здатні зацікавити. Але якщо раніше український читач мусив «споживати» те, що йому пропонували автори (які самі знаходилися в процесі активних творчих пошуків того, якою має бути наша сучасна література), бо мало хто міг читати в оригіналі або ж купувати російський переклад, який є дорогим, то сьогодні з появою перекладів сучасних світових бестселерів читач прагне отримати таку ж історію від українського автора. Таким чином, запити і очікування ростуть, а письменники поки не можуть самостійно наситити ринок такими історіями.

— Що, на вашу думку, заважає українському автору розвиватися?

Марк: Нам здається, що молодому українському автору заважає відсутність зрозумілих правил гри і туманні перспективи цієї професії в нашій державі. Уявімо ситуацію: молодий автор дописує свій роман і йому треба донести його до видавця. Він звертається, наприклад, до нашої агенції і отримує, по-перше, загальний відгук на його твір та зауваження. Після того, як він виправляє ці зауваження, ми подаємо рукопис тому видавцю, якому така книга підходить найкраще. Видавець, до прикладу, погоджується й ми залагоджуємо усі юридичні нюанси. Паралельно ми разом плануємо рекламну кампанію для цієї книги і разом втілюємо її. Ідеалістично, правда? Ми прагнемо зробити це нормальною практикою на ринку.

14463730_639357506237340_148441805_n

Фото з офіційної сторінки Acris у Facebook

А щодо перспектив… Працюючи постійно над собою, пишучи нові цікаві книги, ставши публічною особою можна почати забезпечувати своє життя за рахунок літературної і довколалітературної роботи (статтями, наприклад) десь за три-чотири хороші книги. Але молоді автори цього чи то не знають, чи то не розуміють, тому й не наважуються серйозно братися за письменництво.

— На презентації ви зауважили, що готові працювати з різними жанрами, головне, щоб написане відповідало вашим вимогам. І відповідно шукатимете видавництво для кожного автора окремо, тобто виходячи з його твору. Скажіть, чи стосується це якихось окремих жанрів, не надто популярних в Україні? Наприклад, альтернативної прози або кіберпанку?

Марк: Щодо кіберпанку: якщо автор написав цікаву історію з хорошим динамічним сюжетом, добре продумав сетінг, персонажів, знайшов стиль письма, то чому б не спробувати? Зараз видавці спокійніше ставляться до експериментів, а маючи всі вищеописані характеристики, текст, на нашу думку, буде підписаний до друку.

Щодо альтернативної прози, то складно сказати, адже в країні триває війна. Негативу й так вистачає, а ще й давати його у книги не дуже й хочеться. Але кожен випадок індивідуальний для будь-якого жанру, популярного чи не дуже в Україні, і розглядати його без тексту не має сенсу.

— Які можливості (інструменти) промоції ви маєте, і яким має бути письменник, щоб ви погодилися з ним працювати? Можливо, є обмеження? Наприклад, вік, світогляд…

Люба: Насправді, на нашу думку, усталених інструментів промоції просто не існує. Бо кожна книга — це унікальна історія і той механізм, який спрацює з одним твором буде провальним з іншим. Тому в кожному випадку ми будуємо індивідуальний план роботи, залежно від особливостей книги. Адже, наприклад, якщо неправильно визначити аудиторію, то, відповідно, книжка нікого не зацікавить і залишиться лежати на полицях. Ми постійно намагаємося вигадувати і застосовувати щось нове, адже наша головна мета — зацікавити книгою, показати, що читання — це круто і захоплююче!

Головний наш критерій, за яким ми відбираємо авторів, це якісний текст. Якщо є цікава історія, то неважливо, який у автора вік чи, наприклад, соціальний статус. Наше завдання в такому випадку підібрати інший механізм промоції і комунікації з читачами, який би був зручним для конкретного письменника. Проте ми одностайно прийшли до думки, що безглуздо відкидати класну історію лише тому, що автор, наприклад, не зможе зробити хороший тур із книгою. Але нам дуже важливо також, щоб письменник був відкритий до діалогу, конструктивної критики і тривалої роботи над твором, якщо він того потребує. Це ще один критерій, на який ми зважаємо.

— Як багато авторів до вас вже звернулося і чи, можливо, вже є такі, з ким ви готові співпрацювати буквально від сьогодні?

Так, вже є автор, про твір якого ми говорили на Форумі Видавців з одним із гравців ринку. Також є інша молода авторка, яка дописала свій роман і зараз працює над нашими зауваженнями. Цей рукопис ми із задоволенням будемо пропонувати видавцям, адже ця книга має усі шанси стати яскравою зіркою для читачів, які цінують хороші історії.

Але наголошу, що нас чекає ще дуже багато рукописів на пошті, тому можливо вже завтра ми знайдемо ще один достойний твір, який захочеться донести видавцю та читачу.

Сашко Завара