Андрій Крижевський: «Все закінчиться остаточним оформленням єдиної людської цивілізації, межі свідомості якої перемістяться з земного до масштабу галактики»

Як виявилося, мій співрозмовник любить розмовляти та з запалом ділитися власними міркуваннями. Його власні думки чітко структуровані, висновки аналітично обґрунтовані, а мрії не обмежені «земними» ідеями, а досягають найвіддаленіших куточків Всесвіту.

Мова про молодого одеського юриста та письменника-фантаста Андрія Крижевського, автора серії романів, що входять до фантастичного циклу «Лабіринти Евотона», з яким ми нещодавно розмовляли про поєднання юридичної практики з письменницькою діяльністю, сучасний стан фантастики, як жанру в літературі та майбутнє людства в цілому.
dsc_0075

Андрію, скажіть, будь ласка, що значить бути сучасним українським письменником-фантастом? Чи легка ця ноша?

– Сучасний український письменник – це частіше випробування характеру, у тому числі віри у себе та цілеспрямованості. На жаль, сьогодні молодий письменник в Україні повинен розраховувати, у першу чергу, на власні сили – фінансові, фізичні чи психологічні. Якщо його творчість чогось варта, до процесу становлення особистості як письменника (а це не тільки власне навчання письменництву, а й справжнє виховання особистості) долучаються видавництва. Але тільки ті, які можуть собі дозволити це з огляду на їх фінансове становище. І таких вихователів наразі можна перелічити по пальцях. Тож треба мати неабияке терпіння, аби тебе помітили ті, хто залишився на плаву.

От я й підійшов до головного питання – відсутності належної державної підтримки книжкової галузі. Про що може йти мова, коли державотворці за двадцять п’ять років незалежності не зрозуміли простої істини: аби створити конкурентоспроможну українську книжку, потрібні кардинальні податкові зміни в цій сфері. В першу чергу потрібно раз і назавжди заборонити таку абревіатуру, як «ПДВ». Знижувати ставки податків, а не підвищувати їх в умовах кризи, породжуючи величезні черги у битві за книжку із захмарною ціною. Стосовно ПДВ… Знаєте, одного разу в моїй юридичній практиці трапився доволі кумедний випадок – у процесі написання консультації стикнувся з потребою перекладу для клієнта на російську величезного листа податківців. Тож аби не гаяти часу вирішив скористатись програмою-перекладачем. Та уявіть собі мою реакцію, коли я побачив переклад словосполучення «суму податку на додану вартість» – «печали налога на добавленную стоимость». Гадаю, такий переклад заслуговує на певну увагу… Підсумовуючи вищезгадане, молодий український письменник сьогодення повинен, по-перше, терпляче шліфувати власний талант, по-друге, не розраховувати на миттєвий результат та, по-третє, плекати в собі зерно ентузіазму.

 

Яким чином ви поєднуєте діяльність письменника-фантаста та юридичну практику? Ви юрист який пише чи, навпаки, письменник, який працює юристом?

– Я є письменником, який працює юристом, та юристом, який працює письменником. Перша причина стверджувати це – філософська. Справа в тому, що будь-яка праця – це творчість за умови бажання самовдосконалюватись. Для цього не існує природних меж на відміну від тих, що знаходяться у нашому мозку. Також вважаю, що не можна одній професії надавати статус основної, а іншій – додаткової. На мій погляд, таке формулювання відповідає світогляду майбутнього, що пов’язаний із концепцією Всесвіту як цілісного об’єкта. У романі «Евотон: 180» (третя книга серії «Лабіринти Евотона», вихід якої разом із видавництвом «Кальварія» запланували здійснити до Нового року) я висловлюю думку, що Всесвіт – це програма. Але на відміну від відомого кінофільму «Матриця» її архітектура складається не з цифр та формул. Я впевнений, що на вивороті реальності взаємодія компонентів відбувається завдяки образно-асоціативному методу (щось на кшталт людського мислення). Натомість для нашої реальності результати такої взаємодії трансформуються у цифри та формули. Хтозна, можливо, наш Всесвіт – це всього лише клітина мозку іншої істоти… Але у будь-якому випадку космос має розглядатися як система об’єктів та явищ, що налаштована на самовдосконалення. За таких обставин кожне перетворення життя – зірка та чорна діра, матерія й антиматерія, письменник і юрист – з точки зору важливості розвитку має одну й ту ж саму цінність.

Але давайте повернемося від таких глобальних понять до земного світу. Як і люди, професії здатні допомагати одна одній. Юриспруденція, яка першою з’явилася у моєму житті, перетворила мене на поміркованого раціоналіста, навчила системному мисленню, вмінню будувати причинно-наслідкові зв’язки, тобто детермінізму. Наразі, серія фантастики «Лабіринти Евотона» складається з трьох романів, які об’єднують 9 детально змальованих цивілізацій та близько 50-ти вигаданих «з нуля» об’єктів й явищ на кшталт «Зоряних війн». І довелося об’єднати всі ці терміни у спеціальний словник, який в обов’язковому порядку друкується наприкінці кожної частини, аби самому не заблукати у вирії світів. Що ж стосується зворотнього напрямку, то завдяки письменництву та праці над «Евотоном» я став значно глибше розуміти реальність, що допомагає мені й в юридичній практиці. Тож, висновок з власного досвіду: писати чи не писати – то є індивідуальною справою кожного, а фантазувати – має стати масовою для суспільства XXI століття.

 

Коли вперше у вас виникло бажання писати?

– Перший потяг до творчості я відчув за шкільних часів, коли постійно щось створював – або вірші, або прозу. Та перший серйозний виклик постав переді мною влітку 2003-го. Я готувався до навчання у виші на факультеті журналістики та вирішив накопичувати досвід. Так я почав вести у районній газеті власну колонку зі щотижневим футбольним оглядом. Мріяв стати або спортивним, або політичним журналістом. Можливо, працювати на телебаченні… Тоді ж я отримав свій перший гонорар – 150 гривень. А почалося все з того, що одного дня я відправив невеличку статтю про Андрія Тарковського, фільми якого (особливо “Соляріс” та “Сталкер”) неабияк надихали та живили прагнення пошуку сенсу життя. Але одного разу до рук потрапила брошура з інтригуючою назвою “Конституція України”… Зараз з посмішкою пригадую, як я заразом виправив олівцем 1/3 тексту. Ви навіть не уявляєте, наскільки потужний заряд ентузіазму я відчув тоді. Настільки впливовий, що миттю вирішив питання з вишем. Але на 3 курсі щось наче клацнуло у голові – мене знову накрила світоглядна хвиля, що переслідувала з дитинства, та тяга до письменництва з бажанням створити щось значуще для людства.

img_7294 Яким ви уявляєте читача своїх книг? На кого орієнтуєтесь пишучи? Які завдання ставите перед собою?

– Читач, для якого я пишу – це людина, яка, по-перше, полюбляє фантастику. Хоча в своїх творах я нерідко розмірковую над складними філософськими парадигмами, все ж таки серія «Лабіринти Евотона» ґрунтується на фантастичній основі. По-друге, мій читач – це світоглядний ентузіаст, який не лякається піддавати сумніву власне світосприйняття (у тому числі такі сакральні поняття як «Бог», «релігія» чи «життя після смерті») та налаштований на вихід поза межі. Під останніми я розумію створювані Автором Всесвіту (я дотримуюсь концепції ієрархічної світобудови) межі, власне за допомогою яких функціонує цей світ. Це як веб-сторінка: весь її код міститься між двома тегами <html> та </html>, всередині якого присутні й інші теги, що призначені для підтримання функціонування окремих елементів. Так і Всесвіт, в якому тегами є інформація, темна матерія, гравітація та психічна енергія створінь, планета, держава тощо. Щоб продемонструвати наявність вищезгаданих меж, я часто прошу співрозмовника (пропоную й вашому читачеві поекспериментувати) заплющити очі та спробувати уявити те, що фізично знаходиться поза Всесвітом. Працює майже однаково у всіх опитуваних – 99% бачать чорний простір. Ось ми й виявили одну з таких меж.

Мета творчості наполовину втілена в «Евотони», серед ідей яких вирізняються головна й додаткові. Пошук modus operandi із Автором цього Всесвіту для мене є найголовнішим сенсом життя, й зокрема – творчості. За допомогою книг я пропоную читачеві долучитися до цього захоплюючого процесу. Серед додаткових ідей – дослідження концепції «паралельної держави» чи, навпаки, вивчення можливості існування суспільства на засадах повної автономності, аналіз природи страху та місця моралі у Всесвіті тощо. А завдання відноситься до розважальної площини. Намагаюся забезпечити належний рівень читацького задоволення, гармонійно зашиваючи світоглядні роздуми у гостросюжетні космічні пригоди.

 

– Романам з циклу «Евотон» притаманні риси, так званої, «космічної опери». Чи пробували ви писати в інших жанрах? Чи не хотіли б ви написати роман в жанрі «твердої наукової фантастики» в центрі якого буде фантастична складова, що ґрунтується на наукових фактах?

– Хочу зауважити, що наукова фантастика ґрунтується не тільки на власне підтверджених наукових фактах, а й на наукових припущеннях. Сказати, що грань між цими двома дефініціями доволі слизька – не сказати нічого. Більш того, будь-яке наукове відкриття починається з припущення, іноді – доволі нелогічного з наукової точки зору. Давайте пригадаємо, як свого часу фізики сумнівно ставились до таких явищ як чорна діра чи нещодавно підтверджених гравітаційних хвиль… Я постійно не втомлююся повторювати одну з моїх найулюбленіших цитат з «Готелю «У загиблого альпініста» Стругацьких: «Якщо людський мозок може все це уявити, отже все це десь існує». Більше того, головна сюжетна ідея «Евотонів» (Всесвіт у чорній дірі, яка знаходиться у іншому Всесвіті й так до нескінченності як у бік зменшення, так і в сторону збільшення) – не виключення та навіяна гіпотезою американського фізика-теоретика Нікодема Поплавські.

2

– В циклі «Евотон» герої-інопланетяни, їхні вміння, технології дуже оригінальні. Чи складно вам було їх придумати?

– Напевно, не стільки складно, скільки вимагало максимальної концентрації. Коли створюється серія, тобто вельми масштабний світ, завжди виникає потреба вчасного фіксування ідей. Додайте до цього ще той факт, що останні мають узгоджуватись між собою та з уже створеним арсеналом предметів, явищ й процесів (чим пізнішою є частина, тим складніше їх узгоджувати в умовах зростаючої кількості) – тож іноді відчуваєш себе без перебільшень богом, тобто справжнім архітектором якогось паралельного всесвіту.

Що ж до джерел цих ідей, то все створено мною «з нуля». Звичайно, не можна говорити про їх незайману недоторканість, адже на протязі життя постійно зазнаєш впливу різноманітних сфер: щось прочитав у книзі чи в Інтернеті, побачив у кіно тощо. Всі ці знання зберігаються у мозку, тому головне завдання автора – не допустити їх безпосереднього імпортування у рукопис. Якщо говорити про процес вигадування, то я застосовую розроблений ще під час написання першої частини алгоритм, який складається з декількох обов’язкових елементів. Та, звичайно, це є моєю професійною таємницею. (Посміхається). Серед цікавого маю розповісти дещо інше… По-перше, доволі дивно, але майже кожен раз, коли я починаю працювати, десь поблизу обов’язково матеріалізується мій кіт Бекс та свердлить мене своїм загадковим поглядом. Або засинає, але не відходить аж допоки я не вимкну лептоп. Та ще маю зізнатись – у другій главі «Евотон: початок» є одне детально описане явище, яке я все ж таки скопіював… з власного досвіду.

 

– Які книжки ви любите читати? Чи є автори знакові для вас? Серед них багато українських?

– В дитинстві та у студентські роки я перечитав майже все Стругацьких, дякуючи яким раз та назавжди закохався у фантастику. Деякі їх твори я й досі перечитую. На мій погляд, головна цінність творчості Стругацьких – це здатність налаштовувати читача на власні роздуми. Вважаю, що це – найвищий пілотаж у літературі, адже книга має не тільки розважати, а й допомагати людині в її розвитку. Серед тих, чия творчість вплинула на моє світосприйняття, також маю виділити Антуана де Сент-Екзюпері. Я готовий підписатися під більшістю його думок! Зокрема, концепцією патріотизму, методів й процесів виховання людини тощо. Безумовно, це – виняткова людина для всієї людської цивілізації. Серед сучасних українських авторів назву Андруховича та Кононовича. Особливо «Тему для медитації» Леоніда Кононовича – роман, що справив на мене потужне враження завдяки глибокому філософському, емоційному та містичному висвітленню болючих для українського народу тем…

Міцно товаришую з нехудожньою літературою. Це філософські та історичні твори, космологія. З нещодавно прочитаного можу порекомендувати книгу-діалог «Гельмут Шмідт, Фріц Штерн. Наша епоха. Діалог» (у Німеччині вийшла 2010 року, а перекладено українською 2011-го). Це захоплююча книга-огляд найбільш значущих подій та векторів новітньої історії від двох визначних постатей. «Фішкою» цієї книги є те, що висвітлення історичних процесів та осіб, що ними керували, здійснюється авторами з урахуванням факту особистого знайомства. Це дуже цікаво!

1

– Як ви гадаєте, яке майбутнє української фантастики? Які тенденції її розвитку? Чи буде вона конкурентоспроможною західній?

– На мій погляд, майбутнє української книги, та, зокрема, фантастики залежить від авторів та видавництв. Хотілося б сподіватись на державну підтримку книжкової галузі, але як писали Ільф та Петров у «12 стільців»: «Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих».

Тож, яку саме роль я бачу для авторів та видавництв?

По-перше, це – налагодження механізму створення брендів. Звичайно, мій досвід у книжковій галузі невеликий, але враховуючи те, що я працюю юристом в одній з найбільших в Одесі консалтингових компаній вже понад шість років, гадаю, запропонована точка зору як мінімум заслуговує на увагу. Справа в тому, що вдало розкручений бренд гарантує великий відсоток успіху. Решта – якість продукту, автора як особистості, особливості міжнародного піару та інші деталі. Але одне без іншого функціонувати «на повну» не зможе. Можна скільки завгодно створювати якісних продуктів, але без належного брендування їх доля (за рідкісними винятками) не стане історією шаленого успіху. Принаймні, у короткостроковій перспективі. Звичайно, необхідно брати до уваги українські реалії, за яких, будемо відверті, українці читають небагато. Цей факт ще більше ускладнює досягнення успіху за відсутності вдало здійсненого брендування. Що важливо відмітити, першим брендом має стати саме читання. «Читати – це модно!»

 

На вашу думку, художня література має навчати чи розважати?

– Переконаний, що призначення літератури полягає як у вихованні, так й у формуванні читацького задоволення. Що є найголовнішим для людини у будь-якій сфері її життя (книги, телебачення, релігія, їжа, секс чи приватна власність)? Задоволення! Так сталося, що емоційна природа людини є першопричиною для всього навколо неї. Такими нас створили чи то Бог, чи то прибульці, чи то еволюція, а можливо, всі троє одночасно… Тому головне завдання для автора – це знайти читача, який буде отримувати від твору таку порцію гормонів щастя, що з легкістю забезпечить достатній рівень задоволення. До речі, є лише одна сфера, в якій цей принцип абсолютизований. Це музика, переважно – рок. Знаюся на цьому, адже з юнацтва є справжнім рок-наркоманом. Так, першу книгу створював практично у тиші, другу – 50 на 50, а третю – виключно в навушниках – найчастіше звучить альбом «A Thousand Suns» гурту Linkin Park.  Музика забезпечувала крила за спиною, вогонь в очах та джерело нескінченного ентузіазму. Але на відміну від музики чи кіно, саме книга несе в собі інформацію у найбільш шліфованому вигляді та здатна змінювати світогляд найбільш ефективним способом. Конкуренцію книзі у цій сфері може скласти тільки документальне кіно з потужним саундтреком на кшталт творів Вагнера. Та все одно не дотягне до літератури… За таких умов функцію виховання важко недооцінювати. До того ж, її можна використовувати для втручання та докорінного змінення світогляду. Тож треба бути пильним у власному виборі прізвища чи назви…

 

Чим ви займаєтесь у вільний від роботи час? Чи є у вас хобі?

– Серед моїх хобі – футбол, космологічні серіали National Geographic й Discovery, голлівудське та французьке кіно, музика. Вважаю себе досвідченим футбольним вболівальником. Я навіть інколи лякаю самого себе, коли замислююсь над кількістю запам’ятованих прізвищ. Найбільший кайф я отримую від аналізу гри у площині футбольних стратегій і тактики. До речі, любов до гри мільйонів знайшла своє художнє закріплення у другій частині «Евотон: трансформація». Що стосується серіалів та фільмів, то вони надихають й живлять мою фантазію, додають оптимізму, коли його бракує. Найулюбленіші жанри – фантастика і комедія, практично всі новинки з яких я переглядаю у кінотеатрі, а придбані квитки колекціоную у спеціальній коробці. Ви навіть не уявляєте, як цікаво пригадувати сюжет того або іншого фільму, розгрібаючи купу квитків… «Зоряні війни», трилогія про Ріддіка та «Смак життя» – ось мій топ-3. Із першими двома пов’язані незвичайні рекорди – підчас прокату кожної нової частини відвідую кінотеатр мінімум 5 разів, аби досконально насолодитись кіношедевром. Серед музики полюбляю, окрім уже згаданого року, електронну музику та фолк. Наразі, працюю над оповіданнями у дусі «Голого пістолета», тож в обов’язковому порядку слухаю веселі гурти на кшталт «KC and The Sunshine Band».

img_7671

Що найважливіше для вас у житті?

– Найважливішими цінностями для мене є сім’я, розвиток та мій кіт. Батьки, дружина, донька чи син – це гавань у океані священних довіри й любові. Адже ці душі – першопричина тебе, або першопричина від тебе. Вони є єдиними, кого програма наділяє правами Бога. І цим все пояснюється… Щодо розвитку, то тільки він здатний перетворити істоту на людину. На жаль, іноді доводиться стикатися із першими… А от що стосується мого кота Бекса (ім’я походить від відомого англійського футболіста Девіда Бекхема), то я б із радістю зарахував його до членів сім’ї, але, боюся, що коту це не сподобається через мій статус слуги… (Посміхається).

 

Чи працюєте ви зараз над якимось романом? Якщо так про що він?

– Написавши за два з половиною роки повноцінну трилогію та захопившись ідеєю творчих експериментів, наразі створюю серію оповідань – спін-оффів з евотонівського всесвіту. Працюю у геть незвичних для себе жанрах – саспенсу та сатиричної комедії. Ці оповідання будуть об’єднані в єдиний великий приквел до трилогії «Лабіринти Евотона», де події розгортаються після Другої світової війни. Звичайно, окрім гумору у стилі братів Цукерів та Леслі Нільсена, за традицією планую представити читачеві цікаві трактовки декількох важливих аспектів системи міжнародних відносин, у тому числі зміни її моделей.

 

Як ви вважаєте, якої літератури не вистачає в Україні?

– Гадаю, що це питання до літературознавців і критиків, адже я не можу стверджувати, що добре знаюся на всьому літературному полі України. Можу лише згадати про бренди, яких у нас точно немає. Так, є популярні автори, але вони поки що тільки претендують на справжній бренд. Якщо Ви спитаєте про фільтр для системи «бренд-не бренд», то треба вийти на вулицю. Для прикладу, якщо ви будь-кого на Заході спитаєте чи чули вони про Дена Брауна, то у більшості випадків почуєте ствердну відповідь.

 

Кажуть, письменники-фантасти володіють даром передбачення. Яким вам бачиться майбутнє людства в цілому та українців зокрема?

– Маю щире бажання й впевненість одночасно, що Україна з часом займе гідне місце у світовому елітному клубі. Вона просто приречена на це долею! Я відчуваю це кожною клітиною… Так, під час написання другого роману «Евотон: трансформація» я вирішив, що один з головних персонажів – українець – обов’язково повинен стати головою Світової Ради – найвищого органу управління на планеті. Інколи люди сприймають це серйозно, інколи – із посмішкою. Але найчастіше я відчуваю національну гордість в їх серцях. Але й трапляються ситуації, коли супутником посмішки є лише сарказм. Знаєте, що я тоді бачу в очах такої людини? Порожнечу!

Тепер щодо людської цивілізації взагалі. Ось декілька коротеньких тез, що, на мою думку, стануть вирішальними для історії людства. По-перше, технічний прогрес та стрімка глобалізація здійснять революцію професій у бік розумової діяльності, перезавантажать космічні програми, що будуть фінансуватися переважно за рахунок приватних інвестицій, та все це призведе до появи міжнародних об’єднань, які будуть одночасно вміщати в себе ознаки держав, наддержавних утворень та міжнародних організацій. По-друге, прибульцями буде реалізоване рішення вийти із тіні, що прискорить технічний розвиток людської цивілізації й кардинальний перегляд її світогляду зі всіма цінностями та поняттями. По-третє, «ера ліквідації»: спочатку зникне релігія (відбудеться її злиття із наукою), потім – держава, кордони й етноси (стирання культурних й правових відмінностей до мізерного рівня), інститут колективної праці трансформується у бік всеохоплюючого фрілансерства (за винятком об’єднаної земної армії та декількох світових організацій-монополістів). Та, нарешті, все закінчиться остаточним оформленням єдиної людської цивілізації, межі свідомості якої перемістяться з земного до масштабу галактики.

 

Бесіду вів Микола Петращук 

  • apachx

    Цей кадр знає щось про існування кацапів?