Ксенія Циганчук: «Сучасний український читач потребує письменників, які пишуть про сучасність»

Минулого року молоду письменницю Ксенію Циганчук нагородили спеціальною премією від Андрія Кокотюхи «Золотий пістоль», за найкращий гостросюжетний детектив Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова».

Нещодавно авторка подорожувала містами України з презентаціями детективу «Коли приходить темрява», опублікованого «Клубом сімейного дозвілля». Нам вдалося поспілкуватися з нею.

Микола Петращук: Ксеніє, що Ви відчули, коли дізналися про номінацію на премію «Золотий пістоль» конкурсу «Коронація слова»?

Ксенія Циганчук: Дізналася я про це вже на сцені під час вручення. Коли мені телефонували і пропонували приїхати на «Коронацію», не казали, яку саме відзнаку отримала. Хоч я здогадувалася, що це може бути саме «Золотий пістоль», адже у мене детектив.

Що відчула? Літала на сьомому небі від щастя. І навіть не тому, що отримала саме «Золотий пістоль», а тому, що здобула відзнаку на такому конкурсі, як «Коронація». З дитинства про це мріяла.

М. П.: Добіг кінця Ваш тур з презентаціями роману «Коли приходить темрява». Які враження від подорожей Україною та зустрічей із читачами? Що сподобалося, запам’яталося?

К. Ц.: Насправді добігла кінця лише перша частина. Друга почнеться з двадцятого квітня. Враження дуже позитивні. Мені сподобалося. Люблю подорожувати, тож у цьому турі поєдную корисне з приємним, як то кажуть.

Найбільше запам’яталися люди, з якими зустрічалася й знайомилася під час поїздки. І навіть не тільки ті, які якимось чином пов’язані із презентаціями — читачі, менеджери книгарень «Є» та модератори. Завела навіть доволі неочікувані знайомства. Дуже запам’ятався чоловік, який сидів поряд у потязі до Харкова. Сам з Полтави, повертався додому після піврічної роботи у Польщі. Дружина спершу сказала, що чекатиме на нього вдома, потім перетелефонувала й повідомила, що зустріне на вокзалі. Треба було бачити, як сяяли його очі після її дзвінка! А ще він розповів чимало про своє місто. Тож тепер мені страшенно хочеться відвідати Полтаву. Десь в серпні, аби потрапити на Сорочинський ярмарок.

Міста також дуже сподобалися. Кожне по-своєму красиве й має свою родзинку.

М. П.: Якщо Ви не проти, давайте поговоримо про Ваш роман. Коли Ви вирішили його написати? В книжці вказано, що роман Ви писали шість років. Чи так це?

К. Ц.: Роман написаний шість років тому (вже навіть сім минуло). Проте час від часу я його перечитувала, щось підправляла. Перед виданням теж редагувала. Тому й зазначила термін написання у шість років.

М. П.: Чому Ви вирішили написати роман саме в детективному жанрі?

К. Ц.: Мені з дитинства подобалися детективи й жахливчики. Дуже любила читати книги Агати Крісті. Тож коли вирішила сісти за роман, відразу чомусь подумалося, що це має бути саме детектив.

М. П.: Кого Ви бачите читачем своїх текстів? На кого орієнтуєтесь коли пишете?

К. Ц.: Як на мене, детективи люблять читати усі: від підлітків, до літніх людей. Але насправді ні на кого не орієнтуюся, просто пишу й все. Хочу знайти свого читача.

М. П.: Чи є якісь повідомлення, які Ви прагнете донести своєму читачеві?

К. Ц.: У кожному моєму романі є якесь повідомлення, всюди вони різні. Зараз дописую вже третій, теж детектив. Що стосується «Коли приходить темрява», то тут я розмірковую про причини вчинків маніяків. Чому ці люди чинять саме так, а не інакше? Що їх до цього підштовхує? І чи є вони насправді божевільними? Відразу зазначу, що я не є професійним психологом. Мій погляд на ці питання − моє особисте бачення.

М. П.: Наратором у романі є молодий чоловік. Скажіть, будь ласка, чи легко Вам було писати від його імені?

К. Ц.: На диво, якихось складнощів не виникало. Певно тому, що була дуже зосереджена на сюжеті.

М. П.: Ви проводили дослідження психології злочинців, зокрема, й серійних вбивць, під час написання роману?

К. Ц.: Так, читала певну літературу, цікавилася фройдизмом, дивилася програми про дослідження психології маніяків.

М. П.: Чи відомо Вам, як читачі та критики відгукнулися на Ваш роман? Як його оцінюють?

К. Ц.: В основному людям подобається. Дехто, правда, вважає, що надто заплутано, хоч це детектив і, як на мене, по-іншому бути не може. Хтось каже, що несправедливо, що я не даю ніяких підказок у романі й відтак неможливо здогадатися, хто вбивця. Але вони там таки є, залишені мною навмисне. Цікаво, що деякі навпаки стверджують, що тих підказок забагато. Одним словом, відгуки різні.

М. П.: Хто з письменників Ваш улюблений?

К. Ц.: Якщо говорити про детективи, то це, звісно, Агата Крісті. Надзвичайно люблю її твори. Особливо «Десять негренят». Ще дуже подобаються С. Моем, Е. М. Ремарк, Дяченки, О. Грін і багато інших.

М. П.: Як вам видається, яких письменників потребує сучасний український читач? Чи ви потрапляєте в їх коло?

К. Ц.: Сучасний український читач потребує письменників, які пишуть про сучасність. Ну або ж, якщо про минуле, то не про те, як страждав наш народ. Ні, не тому, що ті книги погані. Хтось з відомих українців недавно влучно сказав, що нашим людям зараз потрібне щось позитивне; не те, як нас пригнічували усі, кому не лінь, не те, що ми були кріпаками, а те, що доводить, що ми таки повноцінна нація і маємо усі шанси активно розвиватися. Розповіді, який український народ нещасний, чисто психологічно діють негативно, пригнічують нашу віру у те, що ми вільні і можемо бути щасливими.

Чи потрапляю я в це коло? Думаю, так. Адже не пишу ні про кріпаків, ні про цькування з боку турків, поляків чи радянської влади. Історію свою ми повинні знати. Але на ній не можна зациклюватися. Ми мусимо йти вперед.

М. П.: Ви прагнете стати професійною письменницею і цим собі заробляти кошти на життя? Чи письмо — це для задоволення, а працюєте в іншій галузі?

К. Ц.: Працюю викладачем англійської мови на курсах, але мрію про професійне письменництво.

М. П.: Чи виникає у Вас бажання адаптовувати англомовні тексти для українського читача? Якщо так, то чий текст Ви б переклали в першу чергу?

К. Ц.: Колись була така думка, але потім зрозуміла, що писати мені все ж подобається більше, ніж перекладати. І хочеться зосередитися на чомусь одному. У моєму випадку — це мої книги.

М. П.: До речі, як Ви вважаєте, тексти яких іноземних авторів потрібно донести до українського читача?

К. Ц.: Думаю, у першу чергу сучасних (певно, тому, що люблю сучасну літературу).

М. П.: Чи є у Вас якісь хобі? Як ви проводите власне дозвілля? Звісно, якщо це не таємниця.

К. Ц.: Хобі, звісно, є. Люблю подорожувати, займатися фітнесом, писати книжки і читати, зустрічатися з друзями.

М. П.: Над чим Ви працюєте? Чи потішите Ви найближчим часом своїх шанувальників новим романом?

К. Ц.: Працюю над новим детективом, щоправда, вже не кривавим і не про маніяка. Також маю вже готовий рукопис жахливчика. Після третього роману планую спробувати себе в інших жанрах.