Інтерв’ю з українською казкаркою Лесею Кічурою

Фото Лесі Кічури

Леся Кічура — письменниця, казкарка, журналіст, доцент кафедри української преси факультету журналістики Національного університету ім. Івана Франка, кандидат наук із соціальних комунікацій, провідний редактор Театру ім. Марії Заньковецької, головний редактор всеукраїнських видань «Абетка казок» та «Найкращі жіночі історії». Понад усе любить свою сім’ю, домівку та книги.

Збірка казкових притч Лесі Кічури мандрує Україною. У маленьких і великих містах казкові персонажі письменниці все більше зацікавлюють дітей. В цьому полягає особлива магія жанру, коли все навколо оживає і промовляє до читачів своїм неповторним голосом.

Герої казок Лесі Кічури — корівки, качата, птиці, мигдалеві пряники, янголи, феї та ельфи, і навіть ображені гумки. У цьому розмаїтому світі для самої письменниці головне мораль, зернятка добра, котрі засіваються у серце дитини і конче мають «зійти» добрими вчинками та «вродити» щирими почуттями.

Як казка прийшла у ваше життя?

Мабуть не випадково. З дитинства я сама любила казки. Читала їх дуже багато. Спочатку це були українські народні, потім авторські, потім народів світу. Підбірка моїх дитячих книг ще досі зберігається як реліквія. А потім відбулося друге повернення казки — коли народилися мої діти. Перша казка «Турботлива корівка» була написана, коли синові виповнилося 3 місяці (зараз йому 12 р.). Звісно, вона також увійшла до моєї дебютної збірки. Згодом з’являлися все нові та нові казки. Коли народилася донька (їй минуло 9 років) — казок стало в рази більше. А зараз дуже часто, коли я вкладаю її спати, вона мені нагадує: «А давай ми напишемо казку про дівчинку, яка любила музику…» Так виникла історія «Пригоди Діанки і нотної феї».

Одного вечора донька посварилася з сином через те, що він погубив усі гумки для стирання. Тож вона прибігла до мене зі словами: «Мамо треба придумати казку про нечемного хлопця, від якого втекли усі гумки»… Так виникла історія про «Ображену гумку». Тож мої діти мене надихають щоразу для творення нового казкового сюжету.

Чому казка має бути доброю?

Мене дуже часто запитують, що для мене є головним у моїх казках? Звісно — мораль. Якщо казка немає моралі, то нащо її взагалі писати? Одним реченням чи абзацом автор завжди має вкласти ту думку, яку хотів донести до читача. Добрі казки — це обов’язково добрі притчі, які неначе зернятка добра засіваються у серце дитини і конче маю «зійти» добрими вчинками та «вродити» щирими почуттями. У моїй збірці навіть Баба Яга стала доброю, бо ж казки мамині, тому й добрі. Попри те, що розмір казок справді дуже лаконічний — мабуть це наразі той формат, який мені вдається найкраще.

Чому ваш проект «Добрі мамині казки» соціальний?

Соціально-книжковий проект «Добрі мамині казки» був презентований у Львові 29 травня — напередодні 1 червня — Міжнародного дня захисту дітей. Він має на меті популяризацію читання в дитячому віці. Заради цього я здійснюю відвідини бібліотек, шкіл, садочків, центрів творчості та знайомлю дітей із казками через призму особистого знайомства з письменником. На зустрічах діти бавляться, вигадують продовження казок, відгадують вікторини та розмальовують героїв моїх казок і звісно ж отримують подарунки. А ще в кожному місці, де ми організовується зустріч із дітьми, ми залишаємо примірник книги у подарунок, щоб добрі казки жили й там.

Коли книга була ще в роботі, ми навіть організували передпрезентаційні зустрічі. В різних локаціях міста випікали з дітьми пряники, розфарбовували їх, смакували ними, а поміж тим слухали 2 пряникові казки, які є в моїй книзі. Тож це дійство було справді інтерактивним і показувало, що казка буває смачною, запашною, веселою та цікавою. До речі, хлопчаків на цих смачних зустрічах було не менше, ніж дівчат.

Загалом дитяча книга має дуже багато конкурентів — це ґаджети та телебачення. І якщо дорослі люди розуміють, чому треба читати книги і яка з цього користь, то дітям це пояснити не завжди вдається. Саме тому з читання казок я щоразу роблю свято для малечі, де діти відчувають себе повноправними учасниками дійства і тоді вони розуміють, що читати казки круто, цікаво й весело! А це вже перший крок до любові читання!

Скільком закладам уже передали нову книжку?

29 червня буде лише місяць від дня офіційної презентації книги й проекту. У Львові та області за цей час ми відвідали понад 30 бібліотек, шкіл, дошкільних закладів та дитячих центрів (включно з маленькими селами) — усюди залишали по примірнику книги, 3 книги подарували бібліотекам у Червонограді, 2 — в Івано-Франківську, по одній у Стрию та Жидачеві. Попереду безперечно ще безліч мандрівок, зокрема до Тернополя, Києва, Миколаєва.

До речі, впродовж місяця в рамках нашого соціального проекту розіграш книги відбувався щоденно на радіо «ФМ-Галичина» — слухачам треба було просто надати правильні відповіді на запитання за мотивами українських народних казок. Крім того, у кожному місті на радіоефірах ми також давали змогу слухачам отримати книгу в подарунок, іноді такі розіграші влаштовували на творчих зустрічах — зокрема на Смачних читаннях у домі Франка (Літературно-меморіальний музей ім. І. Франка у Львові — Авт.) — ми подарували 2 примірники книги дітям, яких прийшло на зустріч аж 70 (!).

Щотижня для всіх охочих, які зголошуються до мене через сторінку в мережі фейсбук, я надсилаю книги. Тішуся з того, що на сьогодні моя книга є в маленьких українців Лондона, о. Пальма де Майорка, Новій Зеландії, Австралії, Греції та Італії. Ось так «Добрі мамині казки» через друзів та їхніх друзів долають моря, океани та континенти, доводячи просту істину — добро шириться незважаючи на кордони держав…

Саме ваші діти є основним джерелом для творчості. Як гадаєте, чи народилися б казки для нової книжки без дітей?

Відверто кажучи, мені важко уявити як письменник може писати казки не маючи власних дітей. Можна мати племінників чи похресників, але оце щоденне спостереження за своїм прототипом для створення образу героя — мені здається воно конче потрібне. Я зараз можу навіть якусь частину розмови зі своїми дітьми вплести у казку, як бесіду головних персонажів. Наприклад, моя донька неймовірно любить Різдво, бо ж народилася сама в ніч перед Різдвом, як у Гоголя — 6 січня. Тому для неї Свята вечеря, приготування страв і різдвяні традиції — щось дуже особливе. З її любові до цього свята я писала «Фею Різдва» і там справді багато наших звичаїв у приготуванні 12 страв.

Останнє питання. Яка ваша улюблена казка?

Мабуть та, яка запала в душу дорослим, котрі читали мою збірку — «Як Бог немовлят роздавав». Про цю казку відгукнулися всі мої рецензенти, які попередньо знайомилися з рукописом, поки книга готувалася до друку (Анна Багряна, Брія Блессінг, Жанна Куява, Сергій Дзюба, Наталя і Богдан Тихолози).

Наведу лише цитату з відгуку Марічки Бурмаки:

«…Найбільше зворушила казка „Як Бог немовлят роздавав“, розчулила до сліз… Я ще малою думала, як це так: якщо дитинка непосидлива, то в мами стає сил бігати за нею; якщо не відразу розуміє складні завдання, то в неньки вистачає терпіння все пояснити до ладу; а коли дитина квола, то мамині доброта і турбота неначе її обіймають… І тут Лесина казка! Дякую за позитивні емоції та за згадку дитинства! Дуже-дуже сподобалося!..».

Яр Левчук

Фото Лесі Кічури