Болгарська поетеса Антоніна Іванова: «Архетип болгарина – саме наші бессарабські болгари. Це науково визнаний факт. І наша гордість».

Ми продовжуємо публікацію інтерв’ю з письменниками-представниками ентічних спільнот, які брали участь у літературних читаннях під час етнофестивалю „Країна мрій”. Пропонуємо вам інтерв’ю з одеситкою Антоніною Івановою, яка представляла на фестивалі літературу українських болгар. Антоніна Іванова народилася в Україні, в болгарському селищі Кам’янка. Вищу журналістську освіту отримала в Софії, потім повернулася в Україну. Останні два роки веде програму «Родєн Край» на болгарському телеканалі одеського обласного телебачення.

– Пані Антоніно, болгарська культура в Україні – яка вона?
– У регіоні, де я народилася,  дуже багато болгар – я в дитинстві навіть гадала, що в Україні  усі болгари і лише трохи українців. Болгари переселилися на бессарабські землі  біля 200 років тому, рятуючись від турецького іга. Є думка, що вони просто втекли сюди, але ми вважаємо, що це був подвиг – вони зробили усе можливе задля збереження своєї ідентичності. Вони приїхали, заснували свої села і „законсервувалися”, зберігаючи усі традиції та звичаї. Тому архетип болгарина – це саме наші бессарабські болгари. Це науково визнаний факт. І наша гордість. Радує, що безпосередньо у Болгарії прості люди, не науковці, це теж зараз визнають. Кожен болгарин, який приїздить до нас, каже, що ми більше болгари, ніж болгари у Болгарії.
– Наскільки до сьогодні збереглися ці традиції? Чи тільки у селах, а чи у містах теж?
– Звичайно, село – це носій болгарської традиційної культури. Якщо ви хочете побачити, відчути її – вам потрібно їхати туди. В селі у будь-яке свято у будь-якій родині можна наживо побачити дотримання традицій, усіх, до найменших подробиць. Я як журналіст часто їжджу селами і можу підтвердити, що традиції зберігаються практично у кожній родині. Усі все знають – коли і що потрібно робити. І молодь теж. У містах збереженням болгарської культури опікуються громадські організації, які проводять різні заходи. Наприклад, 17 липня відбувається вже традиційний фестиваль в селі Кам»янка. Можна сказати, що якщо донедавна основні зусилля докладалися до збереження культури, то зараз ми працюємо на розвиток. Наша молодь вже не прагне поїхати звідси до Болгарії, а шукає шляхів інтеграції до українського суспільства, залишившись при цьому болгарами.
– У бессарабських колах є предмети болгарською мовою?
– Діти у школах вивчають болгарську мову, літературу та історію, яка читається болгарською мовою, також болгарською викладається історія рідного краю. Болгарської філології навчають у вузах – в Ізмаїлі, у Бєлгороді, в Одесі, в Києві. Я сама, наприклад, українську у школі не вивчала, а студенткою була в Болгарії. Тому у мене саме зараз починається знайомство з українською літературою, фестивальним життям.
– Наскільки активним є літературне життя у Бессарабії?
– Болгарських поетів та письменників у нас дуже багато. Їх можна розділити на дві хвилі. Перша – це представники болгарського відродження кінця ХХ ст. у Бессарабії, люди старшого віку. Починаючи з 1989 року тут активно почали створюватися болгарські літературні угрупування. Зараз діє близько 100 таких угрупувань, з них 2 – найбільші. Це Асоціація болгар України та Конгрес болгар в Україні, який діє зараз в Одесі. При ньому є Болгарський молодіжний клуб «Актив», який я представляю. До нього входить поети вже молодого покоління. Більшість поетів та письменників першої хвилі  живуть зараз  у Молдові, бо культурний центр перемістився до Кишинева. Вони переважно працюють викладачами у вузах. А молоде покоління – це саме українські, бессарабські болгари

– Розкажіть трохи про представників Болгарського відродження в Україні.
– Це, наприклад, Петр Бурлак-Волканов, патріарх болгарської бессарабської поезії. Народився в селі Острівному Арцизького району. У нього великий спектр тем – багато сатиричних віршів, багато лірики, багато віршів про болгар, болгарські села в Україні, в Болгарії, у Молдавії. Його, на жаль, мало перекладали іншими мовами, а українських перекладів зовсім нема. У нашій літературі часто підіймаються теми переселення, пишуть про те, як люди живуть у селах.
– А який ваш улюблений болгарський письменник?
– Мені дуже подобається Чудомір – болгарський письменник 30-х років минулого століття. Він писав фельєтони про життя болгарського села. При чому писав тією мовою, якою розмовляють зараз у мене в рідному селі, тому він мені такий близький. Усе, про що він пише, і як він пише – фрази, описи людської поведінки – актуально і зараз. Тому що я приїжджаю додому – і мені подібні історії розповідає мама. З класиків мені подобається Христо Ботев, символ болгарського відродження (мається на увазі болгарське національне відродження кінця ХVIII – початку ХІХ ст., одним із лідерів якого був Христо Ботев – болгарський поет, революціонер та національний герой – прим. ред.). У нього так хворі вірші, саме хворі, бо він хворів відродженням Болгарії, він присвятив усього себе її звільненню. І приємно, що вже у ХХ ст. центром культурного відродження стала Бессарабія. Коли ми буваємо в Болгарії, чуємо про те, яке значення Бессарабія, Одеса мають для нашої літератури. Кожен раз – така гордість за себе!


Спілкувалася Мирослава Сапко