ДОЗВОЛЕНО!!!

Чергову історію з письменницького фольклору за чаркою кави нам розповідає лауреат Шевченківської премії поет Тарас Федюк:

«Був у Спілці письменників такий собі Володимир Канівець. Написав купу романів і п’єс про Леніна – “Сім’я Ульянових”, ще якісь. Зараз вже мало хто його пам’ятає, а тоді… Так от, Спілка тоді якраз будувала будинок на Гончара – там, де письменники живуть. І виникла проблема, на радянські часи не вирішувана, – треба було поставити на вході нестандартні двері. Не звичайні під’їздні, а великі – як для установ та закладів. І була тільки одна організація в Києві, яка робила ці двері, – для ЦК, для КГБ і всіх інших подібних. Тодішній голова Спілки Павло Загребельний бився-бився – не може пробитися. Черги, якісь неймовірні узгодження. Канівець усе це слухав, а тоді говорить: “Так, хлопці, ви не вмієте. Зараз я піду – і все буде нормально”. Бере під пахву ці свої томи про Леніна та їде. Приходить у цю контору, що двері робить, заходить у кабінет до начальника, вивантажує йому на стіл книжки. Поговорили буквально п’ять хвилин – і питання вирішили. Двері вже везуть. Хлопці розпитують: “Як ти це зробив?” А той каже: “Заходжу, кладу книжки. Я, говорю, письменник, Володимир Канівець. Пишу книжки про Леніна. Нам треба допомогти двері поставити». Начальник цієї контори пополотнів, подивився на книжки і бігом збирає нараду. Усіх своїх підлеглих садить навпроти себе, і каже: “Отут у мене був шановний і відомий письменник… – пауза, щоб підгледіти в книжку, – Володимир Канівець. Він пише книжки про Володимира Ілліча Леніна… – знову пауза і висновок. – Значить… Значить, йому ДОЗВОЛЕНО. Бігом, щоб двері стояли.” Цей чиновник чув, що художники малюють портрети Леніна тільки з певного дозволу. Ну, і розповсюдив це на письменників. Значить – ДОЗВОЛЕНО. А це тоді було страшне слово. Все. Двері привезли».

Шановні читачі! Якщо ви знаєте історії з українського письменницького фольклору, або знаєте людей, багатих на такі історії, – негайно повідомляйте редакцію. Старше покоління літераторів, на жаль, відходить, і разом із ними – цілий пласт культури. Не можна втратити цей безцінний матеріал. Давайте зберемо все, що можна ще зібрати. Ну, а чарку кави ми вам гарантуємо.