Література на літо. Чоловіча версія

Топ 20 від Ростислава Семківа

На першій лекції, коли Ростислав Семків тільки знайомиться зі студентами Могилянки, то пропонує їм цікавий тренінг.  Зміст такий: вибрати для читання книжку, яка сподобалась би бабусі, студенту-інформатику і подрузі зі школи, що давно виїхала з України. Нелегке завдання, правда ж? На думку пана Ростислава, ми не можемо тішити себе думкою, що людина прочитає все, тому треба на чомусь зупинятися, щось обирати. І цей вибір повинен відразу «бити у десятку», захопити людину, особливо, коли мова йде про молодого читача, або ж читача-іноземця.

 

І програма для читання повинна вибудовуватися так, щоб людина від легших і цікавіших текстів прямувала до складніших, із певним інтелектуальним навантаженням. Інакше – можна просто  втратити читача й прихильника української літератури.

 

Книги, які не просто варто прочитати, щоб почувати себе освіченим, а ті, які залишаються актуальними, до яких хочеться повертатися, Ростислав Семків вибудував не за рейтингом, а за хронологією. «Є канон, тобто тексти, які освічений українець не може не прочитати, – вважає пан Ростислав. – У принципі, цей канон так чи інакше проговорюється у школі, але те, про що я повім – дещо інше, це тексти мого особистого канону й вони не заперечують існування першого, нормативного, який має, врешті, кожна держава». На його думку, в українській літературі багато цікавих творів, які можуть захопити людину. Отож…

 

З давньої української літератури таким текстом є Києво-Печерський патерик. Це дуже цікава збірка оповідань про житія київських монахів, авантюрна розвідка й справді читабельна книжка. Для контрапункту, що важливо, можна прочитати роман «На полі смиренному» Валерія Шевчука. Такий спарадійований чи трансформований Києво-Печерський патерик, у якому теж розповіді про монахів, але з просвітницької перспективи.

 

XIX сторіччя – найбільш проблемна територія, де багато великих за обсягом текстів, які дуже віддалені від сучасних проблем і дуже мало піддаються до реактуалізації. Наприклад, Борис Грінченко – серйозний просвітник, але його романи про тяжку долю селянства можуть у декого відбити бажання читати. Натомість із цього періоду пан Ростислав найбільше радить психологічну повість «Лель і Полель»  Івана Франка.

 

Також у рейтинг входять новели Михайла Коцюбинського. «Тіні забутих предків» – це, безперечно, шедевр, але для його розуміння потрібен добрий досвід читання. «Дуже складний текст, насправді глибокий, цікавий, але в школі, на мою думку, його давати зарано», – вважає Ростислав Семків.

 

Важливими видаються три романи Віктора Домонтовича: «Доктор Серафікус» (для науковців, щоб вони не зазнавалися), «Дівчинка з ведмедиком» (для того, аби зрозуміти відносини між старшими й молодшими), «Без ґрунту» (цинічно-реалістична повість). Контрапунктом до «Без ґрунту» є «Собор» Олеся Гончара, патетичний, натхненний і романтичний твір.

 

Про собор йдеться також у романі «Диво» Павла Загребельного, що, як і «Роксоляна», є найвідомішим і центральним у творчості письменника. Також у Загребельного надзвичайно сильними є чотири романи про Київську Русь:  вже згадане «Диво», «Смерть у Києві», «Первоміст», «Євпраксія». Якщо читати вдумливо й зрозуміти суть ідеологічних кліше, то книжки принесуть справжнє задоволення.

 

У цьому контексті радимо прочитати  «Роксоляну» Осипа Назарука, легку й белетристичну, таку собі Роксоляну-лайт.

 

Дуже цікавий Яновський. Його революційні «Чотири шаблі» й «Вершники» варті вашої уваги, але не в першу чергу. Спочатку спробуйте «Майстер корабля», «дуже гарну штуку, легку, романтичну, натхненну, еротичну». Тут близький Майк Йогансен «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію».

 

Не можна обминути «Місто» Валер’яна Підмогильного, це справді добрий роман. І взагалі те, що писали Підмогильний і Микола Хвильовий можна читати все, адже обидва письменники дуже сильні.

 

Для підлітків передусім раджу Всеволода Нестайка. А далі  можна давати твори Володимира Малика «Таємний посол» і «Князь Кий», а також Зінаїди Тулуб «Людолови», авантюрні романи про бравих козаків.

 

Із сучасного чтива Ростислав Семків найперше радить Юрія Винничука, сексистського й грайливого автора. Винничук, безперечно, найчитабельніший із сучасних авторів, тому гарно ідуть і його переклади на кшталт «Вар’ятів» Богуміла Грабала, і його роман «Мальва Ланда», і фікшини «Секрети львівської кави», «Кнайпи Львова», готичні оповідки тощо.

 

Також у цьому списку два романи Оксани Забужко «Notre Dame d’Ukraine» і «Музей покинутих секретів». Щодо останнього, то це найбільший роман за всі 20 років незалежності, авантюрний, сентиментальний, мелодраматичний, викличний.  Але, на думку пана Ростислава, було б геніально, аби він мав 300 сторінок. «Польові дослідження українського сексу» меншою мірою читомий, але більшою – інтелектуальний і  проблемний, тому не для всіх.

 

З Юрія Андруховича найліпше – «Дванадцять обручів», роман, який абсорбує у собі всього попереднього Андруховича. Але не завадять «Московіада» і «Рекреації».

 

Варто прочитати щось із Сергія Жадана, і тут парадоксально, що немає значення що саме. Напевно, це буде «Ворошиловград», бо Жадан «з кожним романом розвивається і кращає». Також немає значення, який роман читати Світлани Пиркало, але зупиняємось таки на «Не думай про червоне».

 

З Анатолія Дністрового треба обов’язково прочитати «Пацики». «Це ж знову мій особистий погляд, бо ми з Дністровим обоє із Тернополя. У романі досить така непогана реконструкція 90-х років, а ще підліткова атмосфера, якої уже немає,  на тлі соціальних негараздів», – розповідає Ростислав Семків.

Якщо люди читають, довкола менше проблем, неврастенії і психотичних вибухів!

 

 

«Загалом цей рейтинг – хлопчачо-чоловіко-центричний. Я не маю відповіді, наприклад, на запитання, як краще зацікавлювати літературою дівчаток-дівчат. Бо процес зацікавлення дуже такий втаємничений, ґендерно-зорієнтований. Це не так просто й примітивно: хлопчикам – про війну, а дівчаткам – про любов. Дівчатам, мабуть, підійдуть новели Ірина Вільде чи «Царівна» Ольги Кобилянської,  хлопцям – можуть видатись нуднуватими. А всім дев’ятикласницям раджу обов’язково прочитати «Без мужика» Євгенії Кононенко».

Читомо