Бла-бла-бла про будні королеви

Щойно ваш покірний слуга Трепанатор пригрозив бити молодих горе-літераторів вербовою різкою, як от, виявляється, їм самим це незріле чтиво і всілякі «я-романи» в печінках застрягли. Ось присилає мені авторка – Гінська Крива – відгук на одну книженцію, таку собі «Тра-ля-ля». І що б ви думали – негативний! Як ви знаєте, друзі читача не надто люблять негативні рецензії, а тому віддали ось цю «тра-ля-лю» мені на поталу. Звісно, якби писав ваш покірний слуга Трепанатор, у Юлечки Бурковської аж вушка горіли б від перченої критики, та вже хай буде, як є – зрештою, перець слід вживати в помірних кількостях. А наразі, як казав покійний дядько Пілат, умиваю руки. Тож читайте.

 

Юлія Бурковська. Тра-ля-ля: Роман. – К.: Вид-во Романенка «Маузер», 2008. – 112 с.

 

Книжка Юлі Бурковської «Тра-ля-ля» названа романом. Любителю літератури слід бути обережним, оскільки «Тра-ля-ля» не є романом у звичайному розумінні. Це оповідь без сюжету, інтриги чи навіть гри – радше аморфний шматок тексту, фрагмент життя головного персонажа – Мілочки Сопілки. Уявіть, що ви читаєте чийсь блоґ чи підслуховуєте розмову: невідомо, чому виникла ситуація й чим усе закінчиться, відтак невідомо достоту, наскільки важливі для персонажа описані події, що він може з них винести й навіщо взагалі цей текст написаний. Останнє питання мулятиме читачеві найбільше. Анотація до книжки запевняє, що роман розважальний: у такому разі авторка могла би потрудитися вигадати мінімальну фабулу. Розважальна книжка передбачає легке й цікаве письмо, пригоди, таємниці, перипетії, гумор. Нічого з переліченого (за винятком легкості – від неї оповідь іноді стає схожою на розбавлене молоко) читач не знайде на сторінках «Тра-ля-ля». Тільки вбоге цвірінькання малолітньої кокетки Міли. Враховуючи обсяг тексту і його зміст, написане не тягне не те що на роман, а навіть на повість чи новелу.

 

Міла Сопілка працює на радіо й радо користується привілеями такої маленької слави: безперешкодний доступ до вечірок і фестивалів, закордонні поїздки за рахунок радіостанції, популярність серед нечисленних слухачів. Анотація обіцяє нам відкриття завіси українського шоу-бізнесу й оголення лаштунків FM-простору. Нічого, крім оголення механізмів Мілиного мислення, ми не побачимо. Її зацікавлення: український бомонд, дорогі шмотки, симпатичні й не обов’язково розумні хлопці, автівки, мобілки, вечірки. Вражає? Це ще не все. Міла безмежно довіряє читачеві, впускаючи його у свою непросту буремну душу, вона не лише ділиться подробицями свого унікального фантастичного побуту, хвалиться знайомством з богемою та навіть дозволяє читати листи від Діми Лазуткіна (хоча й там нічого цікавого) – вона також не приховує невдач, які трапляються з вразливою натурою серед бурхливого моря гламурного дорослого життя. Ці невдачі в основному стосуються пошуку і зваблення мільйонера. Міла показує читачам свою уявну корону (іноді навіть знімаючи її, але не надовго), розповідає про кожен діамантик, крутить і так, і сяк. Ця дівчина належить до тих, хто із задоволенням, була б у нього справжня корона, вдягнув би її для прогулянки головною вулицею міста.

 

Реальність і вигадка часто переплетені в книзі «Тра-ля-ля» – письменниця іноді змінює імена зірок, напевно, щоби грайливо дошкуляти їм не напряму, а легкими натяками. Зрештою, література – найбільш невинна іграшка для авторської фантазії. Ми тільки сподіваємося, що книга в Юлі Бурковської не автобіографічна й Міла Сопілка – це не Юліне альтер-еґо. Інакше їй можна поспівчувати… І якщо ви досі не знаєте, чим живуть «самостійні» дівчатка у віці від 18 до 22 (в особливо тяжких випадках до 25), можете погортати «роман» – зрубане дерево все одно не повернеш. Хоча шкода дерева, воно могло принести людям користь.

 

Не знаю, як ви, мої шановні читачі, а я й сам таку-от «тра-ля-лю» за півгодини напишу! Ет, теж мені література!

 

Отож, миле моє молоде літераторство! Прошу вас брати приклад із Гінської Криви й надсилати дошкульні рецензії на всякі пустопорожні книжки – зрештою, навчитеся хоч у цьому жанрі якісно працювати.

 

 

 

Доктор Трепанатор