Ірен Роздобудько: «Сюжет для мене ніколи головним не був»

Відома українська письменниця, журналіст, редактор, автор двадцяти книжок Ірен Роздобудько відверто розповіла про нецензурну лексику, еротику та український пофігізм у сучасній літературі.

— Ваші книжки «Ґудзик», «Зів’ялі квіти викидають», «Перейти темряву» та інші вже добре відомі читачам. А з чого все починалося?

— Писати почала ще з дитинства, приблизно з шести років. То була радше «шухлядна» література, яку нікому не показувала. Одного разу прокинулась і зрозуміла, що вмію добре писати… Видавати ж книжки почала значно пізніше, у 2000 році, після перемоги в літературному конкурсі «Коронація слова». Відтоді фактично заявила про себе. Перша серйозна книжка називалася «Мерці», яку, щоправда, згодом перейменувала на «Пастку для жар-птиці». До речі, за її мотивами знято чотирисерійний художній фільм.

— Ви — автор двох десятків книжок. Скажіть, чи можна сьогодні пристойно заробляти власною творчістю?

— Чесно кажучи, вважаю, що літературою сьогодні на життя не заробиш. Лише одиниці письменників живуть із гонорарів. Щоб за свою працю отримувати пристойні гроші, потрібно видаватися за кордоном. Якщо говорити про себе, то, зізнаюся, що література допомагає заробити лише на хліб. Щоб на столі було ще щось — працюю в галузі журналістики.

— Деяким сучасним письменникам потрібна повна ізоляція від зовнішнього світу, цілковита зосередженість. Ірен Роздобудько має якісь особливості творчої роботи?

— Практично жодних. Тривалий час писала книжки на кухні, готуючи їжу. Нині є окрема кімната, але я не можу в ній довго всидіти. Узяла на руки ноутбук і бігаю з ним по всьому помешканню. Із погляду якихось письменницьких примх можна сказати, що я — універсальний автор.

— В одному з інтерв’ю Ви заявили, що еротика може сказати про людину більше, ніж вона того хотіла б. А де справжня межа між витонченою еротикою та відвертою порнографією? Як часто у творах змальовуєте інтимні сцени?

— Безумовно, еротика в сучасній літературі має бути. Література — це життя. А його уявити без інтиму неможливо. Разом із тим я противник порнографії. Сьогодні у творчості молодих письменників часто можна зустріти відверто вульгарні епізоди. Хтось вбачає художню майстерність в оригінальному описі статевого акту, але тільки не я.

— Кого із сучасних українських письменників Ви читаєте?

— По діагоналі — усіх. Мені подобається творчість Тані Малярчук та інших молодих, які ось-ось «підірвуть» літературний простір. Тарас Прохасько також вражає. Раджу почитати. Здавалося би, береш до рук звичайну книжку, а задоволення від неї отримуєш незабутнє. А взагалі не люблю обговорювати інших. Як гукнеш, так і відгукнеться.

— Український кінематограф — на межі виживання, попри те, за Вашими книжками та сценаріями знімають фільми…

— Я нікого не прошу це робити. Але справді, фільми знімають… За два роки світ побачили п’ять художніх кінострічок, із яких три — чотирисерійні. Якось так «вистрелило» само собою. Траплялося, режисерам навіть доводилося чекати, доки я допишу сценарії. На мою думку, держава сьогодні не зацікавлена у відродженні вітчизняного кінематографа. Сучасна література — потік свідомості, гра слів. Режисери говорять, що таке важко екранізувати. У Роздобудько, кажуть, є сюжет, тому й знімають. Але я б із цим посперечалася, бо сюжет для мене ніколи головним не був.

Продюсер, яка пізніше створила «Ґудзик», вирушила на Канський фестиваль. Поруч із нею в літаку сиділа аж ніяк не бідна жіночка з моєю книжкою в руках. Вони познайомилися під час польоту, розговорилися й зійшлися на думці, що було б непогано за мотивами мого роману відзняти художній фільм. То життєвий випадок, за який я вдячна долі. Але, гадаю, українські фільми мають з’являтися на світ не лише таким способом.

— На думку читачів, Ваша література — справжня, жива, без найменшої фальші. Як цього досягаєте?

— Навіть не знаю. Я просто пишу… Можливо, розчарую, але більшість моїх героїв не мають реальних прототипів у житті. Секрет у тому, що я завжди намагаюся все написане пропускати крізь себе. Доки не поставлю себе на місце героя, не розвиватиму сюжету.

— Ви — самокритична людина? Наприклад, яка з Ваших авторських книжок найбільше не подобається?

— Мені не соромно навіть за детективи. Але «Ранковий прибиральник…», скажімо, мені найближчий до душі. Це роман про нашого співвітчизника, який живе на Мальті. Такий собі український пофігіст. Працює прибиральником у готелі. Поступово він починає думати, чому долі мільйонів українців за кордоном і його зокрема складаються саме так. Нам, українцям, доки не клюне смажений півень, усе байдуже.

— Якщо не брати до уваги літературу, про який божевільний вчинок у реальному житті давно мріє Ірен Роздобудько?

— Хочу поїздити верхи на слоні. На верблюді їздила, а от зі слонами поки що не щастить. Не підкажете, де можна знайти слона? На мою думку, це було б весело та екстремально. Більш реально, але не менш відчайдушно для мене — навчитися керувати автомобілем. Завдяки заробіткам попередніх років ми з чоловіком придбали машину. У мене навіть є справжнє водійське посвідчення. От тільки не можу змусити себе сісти за кермо й виїхати з гаража. Боюсь інших машин або просто десь заблукати. Звісно, хотілося б зважитися та, зрештою, навчитися, бо я взагалі люблю вчитися чомусь новому.

Фото з домашнього архіву Ірен Роздобудько

Літературна Україна

  • Вертипорох

    На слоні можна покататися у Таїланді. Недорого, тільки дуже далеко 🙂

  • Вертипорох

    На слоні можна покататися у Таїланді. Недорого, тільки дуже далеко 🙂