Дмитро Стус про оцифрування української класики й зникнення журналу «Київська Русь»

Про оцифрування української книжкової спадщини останнім часом говорять багато – на різних рівнях і в різних установах. Але складається враження, що все тільки й закінчується розмовами, окремими коментарями й аналізом іноземного досвіду. Поки держава готує відповідне законодавство електронної книгосправи, у блогосфері окремі робін гуди викладають книжкові здобутки неньки-Батьківщини… незаконно (чи навпаки, дуже законно!?).

Поле для дискусій – безмежне. І в кожного буде нагода послухати й додати свій живий коментар у дискусію «Віртуальна бібліотека та енциклопедія  / у пошуку справжньої України». Захід відбудеться 13 травня на Другому фестивалі молодих видавців і редакторів, що пройде під гаслом «Штурмові загони Ґутенберґа».

Запрошені на подію:

Олексій Зарахович, поет, культуролог

Юрій Пісковий, представник компанії «Еx.ua»

Дмитро Стус, літературознавець, викладач, популяризатор творчості Василя Стуса, працював над часописами «Книжник-Review», «Сучасність», «Київська Русь» (іще всяке).

З Дмитром Стусом – розмова. Але нею все не закінчиться.

Наскільки відомо, Ви готуєтесь до запуску електронної бібліотеки України? І саме вона повинна вирішити багато проблем, із яких ніяк не виплутається наша видавнича справа?

– Проблем чимало. Але ключова з них у тому, що ми – єдина нація в Європі, яка не видала своєї класики в жодній сфері. І ми не знаємо своєї класики. Цю ситуацію можна легко проілюструвати на прикладі літератури. Йосип Бродський вплинув на всім відомого письменника Сергія Жадана більше, ніж уся українська класика разом узята. І це нормально, адже це наслідок ситуації, що склалась в Україні.

Українські культурні надбання видавались у СРСР на порядок більше, ніж зараз. Там ми були в одній колоніальній ситуації – зараз наша колоніальна ситуація змінилась. Але тепер, крім нас самих, немає кого звинувачувати. Безперечно, якщо з’явиться серйозна українська бібліотека – це буде лише плюсом. Адже, якщо ви не доктор чи кандидат наук і робите замовлення в бібліотеці Вернадського, то чи маєте доступ до всіх документів? Очевидно, ні. Хоча все це загальноукраїнські надбання, а бібліотека утримується за державний кошт, тому відмови у доступі не повинно бути.

Тому виникла ідея електронного втілення?

– Ідея, яку ми довго виношували з поетом Олексієм Зараховичем, – це видати цивілізованим, традиційним шляхом класику: книжки, альбоми художників, музику, фільми, наукові теорії; розкрити архіви. Найкраще також показати літературу всіма мовами, якими тут писалося, бо українська література ніколи не була одномовною.

–  Тобто показати увесь інформаційний простір України?

– Простір, який було створено тут. Це зробити достатньо легко. Наприклад, надати можливість контекстного прочитання. Адже, коли люди знайомляться з текстами, то найчастіше сприймають їх окремо від доби, обставин, за яких вони з’явились. Окремо від ситуації в Україні, і я не кажу вже про Європу і світ, адже це для українських студентів чи викладачів щось із сфери космічної галактики! Наша цільова аудиторія – це переважно молоді люди. Для старших працювати не цікаво і не потрібно: якщо вони не читали в молодості – зараз тим більше до читання не повернуться. Треба створювати умови для молодих: життя не настільки проста штука, щоб мати ілюзії.

Те, про що Ви говорите, першочергове завдання «Електронної бібліотеки ХХІ століття». Але про неї останнім часом нічого не чути.

– Це програма, під яку планується виділити значні державні кошти, але вона не має чіткої реалізації і чіткого бачення кінцевої мети. Ми ж пропонуємо програму з чіткими механізмами контролю. Якщо з підтримкою держави, то втілення ідеї робиться швидко. Без неї – ми приречені на довгий шлях і суперечки щодо легальності контенту (особливо щодо суміжних прав). Та в світі немає прецедентів, коли б державна структура гнучко реагувала на зміни ринкової кон’юнктури, була мобільною. Адже треба приймати рішення, закласти бюджет – від ідеї до втілення.

–  І якщо переговори з державою закінчаться нічим?

– Якщо ж не вийде, то бібліотека класики з’явиться на файлообмінній системі «EХ.ua». Участь у комерційній структурі зніме багато проблем. Такий банк культури надасть можливість створювати певне середовище, відкривати інтерактивні сайти, соціальні мережі. Тут можлива співпраця: між державною і приватною структурами.  «EХ.ua» – бізнес-проект, а тому люди рахують свої гроші і розуміють, що їм вигідно. Для порталу електронна бібліотека – це не прибутковий, радше іміджевий проект.

–  Нещодавно  «EХ.ua» потрапив до ТОП-25 піратських сайтів світу. Чи цей факт не вплине на імідж української електронної бібліотеки?

–  В Україні відкрита проблема у законодавстві, у механізмах дотримання авторського права. Щоб впорядкувати український інтернет-простір, треба формувати законодавчу базу. Цим ми займаємося у Гуманітарній раді. Наразі Україну звинувачують у великій кількості піратів. Проте є дуже багато неукраїнських ресурсів, які пропонують товари, що перебувають за межами України. Вони не платять мито, не пропонують товар за реальними цінами, а «викачують» гроші. І держава на цю нішу ніяк не впливає! Для того, щоб про це говорити, держава повинна сформувати правила гри. Що далі – невідомо. Єдиний відомий параметр – це треба зробити!

–  Які книжки з’являться у бібліотеці найпершими?

–  Книжки, які для нас багато важать, а також максимум класичної літератури. Щось будемо сканувати самі, щось – брати з ресурсів, які не є досить популярними у користувачів. Будемо давати посилання на ці сайти, якщо там не буде дуже багато помилок. Збираюсь викласти усі випуски журналу «Київська Русь», батьків архів, тексти Івана Світличного, котрі у мене є. Домовились про присутність в цьому просторі журналів «Дух і літера» та «Єгупець». Існує багато книжок, до виходу яких я причетний, і вони також з’являться у бібліотеці. Будемо подавати й історичні тексти.

–  А що будете робити з текстами, авторське право на які ще в силі?

–  Викладатимемо вибірково. Для багатьох письменників, за винятком Жадана, Шкляра, Забужко, Андруховича і ще 5-7 авторів, присутність на такому ресурсі – це реклама. На сайті будуть механізми, які відслідковуватимуть популярність. Щодо авторських гонорарів, то вони реально можуть бути після 2-3-х років функціонування ресурсу.

Можливо, є домовленості з ключовими бібліотеками щодо ресурсу?

–  Бібліотеки – не першочергове наше завдання. У мене й моїх друзів є не гірші добірки журналів, ніж у бібліотеці Вернадського. Я не маю ілюзій, що завтра держава прийме програму, вона відразу запрацює і ми зможемо охопити все. Відкрити ресурс в інтернеті – це, як посадити дерево. За тією стратегією, що ми вибрали, ресурс будуть наповнювати багато людей: з Донецька, Львова, інших міст. Ми повинні цю країну пізнавати, бачити, чим вона для нас є цінна.

–  Наскільки знаю, українські бібліотеки теж займаються оцифруванням книжок…

–  Займаються. Але роботи тут – непочатий край. Всім є місце, і при тому обсязі незробленого й невтіленого про конкуренцію говорити безглуздо. Радше про співпрацю й координацію зусиль.

–  Як можна буде скачати книжку на «ЕХ.ua»?

–  Спочатку всі книжки будуть безкоштовними для скачування. А з 3-го року (за адекватної реклами), коли ресурс не потребуватиме донорів, спробуємо ввести символічну плату. Сьогодні людина, яка навчається у районних чи обласних центрах, інколи не має доступу до класики. Інтернет надасть таку можливість. Щодо фільмів? Це не в моїй компетенції. На порталі вже є фільми Довженка, добірка з українських кіностудій 50-70 років. Вирішити це за допомогою телебачення неможливо. О 3-тій чи о 4-ій годині ночі ви не будете дивитись такі стрічки, які, до того ж, ідуть раз на рік.

–  Хто наразі, так би мовити, у перших рядах проекту?

–   До того кола, з ким я працюю, входить 5-6 людей. Ми поки не зовсім готові з’являтися в Інтернеті. Але сам факт появи такого проекту може підштовхнути інших; також це  стимулюватиме державу. А я зможу зрозуміти, з ким співпрацювати надалі. Треба подивитись, як усе діятиме, виправити помилки, будемо шукати редакторів. Наразі серед нашої команди – студенти. Проте рівень кваліфікації студентів, яких випускають сьогоднішні ВНЗ, мене особисто категорично не влаштовує. За моїми оцінками, зараз в Україні не більше 10-12 кваліфікованих редакторів, майже ніхто не володіє жанром репортажу…

Це проблема. Та наскільки відомо, саме студенти займаються оцифруванням книг?

–  Так. Є сканери – достатньо потужні, котрі безпечно сканують книжки і зберігають тексти. Вони надані в користування  «Ех.ua». Отримані скани потрібно (в ідеалі) звірити або хоч переглянути. Коли просто скануємо текст – це несерйозно. Хоч в Україні звикли до напівфабрикату. Треба надати текстові мінімальну верстку, бо не скрізь потужний  Інтернет, щоб читати видання в он-лайн режимі.

Чи не хочете підключити до проекту волонтерів? Я би й сама не проти оцифровувати книжки.

– Із задоволенням. Скажу більше, хочу підключити до проекту не лише волонтерів, які б сканували книги, а й тих, хто би допомагав пізнавати свій край, правив помилкові «наукові» коментарі давніших видань, розповідав і зберігав мікроісторії свого краю. Виправляв і підправляв нас з Олексієм, зрештою, бо ми люди, а тому як і всі робимо помилки.

Яке програмне забезпечення потрібно для цього процесу?

– Програмне забезпечення є. Питання в людях і місці. Себто в масштабах проекту. Шукаємо можливості.

Скільки в середньому Ваша команда може оцифрувати книжок за тиждень?

–  Поки 10-20, але рівень бібліотеки визначається не кількістю, а їх якістю, доступністю, структурованістю.

–  Чи немає задуму співпрацювати зі світовими бібліотеками?

–  Є величезні світові бібліотеки, і є маленька Україна, і ще менші постаті, яких і під мікроскопом не видно. Щоб вийти на світовий рівень, треба мати з чим. У світі це давно поставлено на потік, для нас це – політ у космос. Біда в тому, що ми не існуємо в культурній площині. З чого про Україну можна скласти враження? Для того, щоб іти далі, треба принаймні провести «інвентаризацію», подивитись, що у нас є… і виявиться, що є у нас немало. Й Інтернет дасть змогу подивитись на це не лише одній людині й не суб’єктивно.

–  Чому перестав з’являтися журнал «Київська Русь»?

–  Є низка причин, зокрема відсутність фінансового ресурсу, підстави з боку видавництва «Факт», які, по суті, поховали не лише журнал, а й багатотомне видання творів Василя Стуса, кілька його книжок тощо. Утім, поки не буду вдаватися в деталі. Бо навіть це – наслідки тотальної руйнації системи книговидання як технології в країні, де журналістика – сфера обслуговування фінансових та політичних кіл. Саме тому в нашій ситуації існування журналів типу «Київська Русь» чи «Сучасність» без постійного донорського підживлення неможливе. Мені треба було побути головним редактором 5 років, щоб зробити такий висновок. Люди вже за 10 років незалежності розучились читати, і без державної політики (бодай по розповсюдженні журналів) повернути їх до цього майже неможливо. Виходить «Березіль», бо він спирається на підтримку харківської влади. Маргінально існує «Всесвіт», хоча я волію читати «Иностранную литературу». З білою заздрістю дивлюсь на російські журнали, які не шикують, але їх можливості для нас – за межею фантастики. Хоча, цілком можливо, що літературний журнал вдасться відновити в електронному варіанті на «Ех.ua».

–   Будемо чекати. Дякую.

huha.mohovynka

Допомагала Оленка Гончарова (велике дякую!)

Світлини з архіву Дмитра Стуса

Читомо