Євген Михайлов: Автор за допомогою тексту займається «оголенням»… свого «я»

Його книжкові відгуки-огляди лаконічні і промовистіші за будь-яку рекламу вітчизняної книжки, на котру, власне,  в Україні й годі розраховувати. Він вишуканий і гарний. Книголюб і мудра людина. Його ім’я – Євген Михайлов. Впізнали? Так, саме він є ведучим  телепрограми «PRO читання», на каналі «Тоніс» і саме з ним наше інтрев’ю.

 


Пане Євгене, думаю читачам буде цікаво знати: розкажіть трохи про себе
!

 

–  Мені було років чотири. Літо. Кінець червня, початок липня. Село Вчорайше, де я власне народився. Десята вечора. Вже темно. Вулиці не освітлюються. Моя бабця, старша сестра і я дуже тихо виходимо з хати –  щоб клямка не грюкнула. Страшно. Лихі люди можуть почути. В хаті нікого. Мама на дежуранстві, батько в рейсі. Босі ноги грузнуть в пилюці. Пилюка тепла і приємна на дотик, як борошно. Нам потрібно пройти майже через все село, до дитячого садочку, в якому бабця працювала і сторожем, і помічницею по господарстві і нянею.  Дерева і хати чорними двомірними силуетами на фоні нічного неба стоять навколо. В різних кутках  села співають дівчата. Піднімаю голову. Неймовірних розмірів небесна сфера всіяна  зорями. Неземне світло вічним спокоєм накриває все навколо. Зупиняюсь .

 

А як Ви потрапили до передачі про книжки?

 

–  Хтось зверху вирішив, що мені потрібно робити наступний крок і я потрапив на «СІТІ» – канал був у стадії запуску – в якості режисера на програму «Book citi» (перша назва проекту). Ведучий, якого пропонували не підійшов. Арт-директор – Ірина Карпова (дай їй Бог здоров’я) – запропонувала мені спробувати.

 

Робота роботою, а самі Ви захоплюєтесь книжками?

 

–  Звичайно читаю і паралельно формую бібліотеку. Не так. Бібліотека формується родиною. Беруть участь окрім мене – дружина і син. Син основна рушійна сила – 80% нових надходжень – його здобутки.

 

Є якийсь певний принцип , за яким Ви обираєте героїв «PRO читання»?

 

– Це принцип не стереотипного погляду на себе (письменник, філософ, психолог) і на оточуючий світ. Людина в кадрі має відкрити для глядача щось нове. В розмові має прозвучати запитання, що змусить задуматися тих, хто вміє слухати .

 

З яким письменником Ви найбільше хотіли би поспілкуватися і чому?

 

–  Можливо це В. Пелевін. Чому? щоб дізнатись розклад дня дзенського монастиря і чи монахи застосовують фізичні покарання особисто до Віктора Олеговича.

 

Як на Вашу думку: потрібні зараз Україні серйозніші телепередачі чи видання про літературу?

 

– Присутність в телеефірі країни інтелектуальних проектів, і літературних зокрема, свідчить про рівень розвитку суспільства, як і відповідні видання. Як на мене – це очевидно. Майбутнє будь якої країни, в якому відсутня домінуюча культурна складова – це сіра, засмічена, убога казарма. Комусь це цікаво? Мені ні .

 

Вам доводиться читати відразу кілька книжок?

 

– Постійно. Як на мене – це нормально і закономірно. Різні тексти несуть різну інформацію і відмінні стани і якщо у людини відсутня внутрішня статичність і є потреба в заповнені лакун, що виникають під час руху, то дві, три, чотири книги як раз для цього .

 

Ви вже взяли інтерв’ю про яке мріяли?

 

– Ні. Щоб реалізувати мрію про «недосяжне» інтерв’ю, потрібно змінити формат програми.

 

Як гадаєте,чи істинне твердження – «за автора говорять його книжки»?

 

– Ні. Автор, за допомогою тексту,  займається «оголенням» незначної частини свого «я». Думаю, що «відсканувати» в  книгу самого себе на 100% не можливо нікому, хіба що Богу. Але він такими дрібницями не займається. Хоча, якщо зібрати всі книги, що будь коли були написані, скласти їх в єдиний текст.

 

А яких авторів любить читати сам Євген Михайлов?

 

– В першу чергу тих, хто апелює до простору, що знаходиться за межами емоційно-чуттєвого досвіду, хто дозволяє доторкнутися до невідомого, хто змушує ставити запитання і шукати на них відповіді, читаю тих, хто пропонує стати іншим .

 

 

Ви маєте звичку перечитувати колись прочитане?

 

– Якщо в твоїх руках справжня КНИГА, то після прочитання  залишається відчуття, що ти не зміг осягнути ціле, якісь важливі сегменти пройшли поряд, чогось не вистачає. І ти повертаєшся до тексту. Як приклад: Х. Кортасар – «Гра в класики». В цьому контексті потужний поштовх дає поезія. Перечитую Х. Р. Хіменеса, Р. М. Рільке, Г. Тракля, Ф. Г. Лорку, японську поезію, особливо Рьокана .

 

Розкажіть як створюється програма «PRO читання»! Ви самі пишете сценарії і тексти книжкового огляду?


– Відсотків на 70-90 сценарій пишу сам. З  інтерв’ю приблизно така ж ситуація. Що відрізняє від інших. Програма записується вночі. Приблизно з 00.00 до шостої, сьомої ранку. Під ранок приблизно о 04 ранку, виникають досить сюрреалістичні думки і відчуття. Вся творча група отримує кайф, коли піднімаємось з під землі на майдан Незалежності і починає світати.

 

Щоб Ви наразі порадили прочитати з того, що самі недавно читали?

 

– Останнього Пелевіна. Дуже весело.

Інтерв’ю записав Юрій Мостовий

dsc.kiev.ua

  • Dovbush2005

    Крутенько. Я й тут є 🙂

  • Нє ну передача хароша мені наравиця… Но оце затягане висказиваніє:  “- Ні. Автор, за допомогою тексту,  займається «оголенням» незначної частини свого «я».” шо там оголять? Нето… Душа… Мозок – примітивний орган, бо потребує живлення… доведено шо вся глубіна заканчуєця від піщєвой недостаточності…нада всіх харашо накормить от пуза і всі превратяця в своєго рода художників, паєтів і так далєє…