Юрій Андрухович: Лексикон інтимних міст – це найменш інтимна з моїх книжок

11.11.2011, об 11.11 стартували продажі нової книги Юрія Андруховича, яка наробила галасу задовго до виходу. «Лексикон інтимних міст» – це 111 історій про міста. Напередодні цієї довгоочікуваної події УНІАНу вдалось поспілкуватись із самим письменником про чергове творіння і все, що з ним пов’язано.

Що було основним джерелом натхнення цієї книги?

Джерел натхнення в мене взагалі не існує. Проте є певні речі, завдяки яким хочеться писати. У випадку з «Лексиконом» це, наприклад, абетка, її своєрідний диктат. Від нього неможливо втекти, якось викрутитись. Отже, треба напружитися так, щоби знайти максимум творчої свободи в заданих абеткою межах. Мені це страшенно цікаво – вигадувати собі самому якісь перешкоди, а потім їх долати.

Словник, алфавітний порядок, також чітка кількість міст… Наскільки важлива роль всіх цих «формальностей»? Заради гри з читачем?

Ну, ви вже знаєте, мабуть, що справжня гра – це та, яка насправді НЕ ГРА. Моя книжка – про все на світі, бо вона перш усього про людину в часі. От ця людина в часі намагається ще й розшукати себе у просторі. І вона чіпляється за певні координати. Так що тут само існування волає про себе. А те, що це волання вибрало для себе таку ігрову форму – то це ж лише відволікаючий маневр. Даруйте незграбне слово «відволікаючий» – просто воно в цьому випадку найточніше передає суть того, що я хочу сказати. Таким чином, хтось із читачів повірить цьому маневрові і сприйме книжку виключно на ігровому рівні. А хтось піде глибше і зрозуміє, наскільки це НЕ ГРА.

Чи взагалі думали ви про читача в процесі написання?

Звичайно. Про читача неможливо не думати. Але в той же час буде якось неправильно йому догоджати. Думаючи про читача, автор не сміє не бути самим собою. Тобто висловлюватись у єдино можливий для нього спосіб. А читача ж насправді все одно немає – є читачі. І вони всі різні, кожен із них має суто своє уявлення про те, чим автор не догодив.

Ви якось сказали, що найінтимнішим містом зі 111 є Ялта? Що тут було найінтимнішого?

Це дуже короткий текст і він у книжці останній. Вам буде нескладно прочитати його. Я все одно не зможу цього переказати, але якщо вас і справді так цікавить це питання, то ви просто прочитаєте – і все зрозумієте. Це забере якісь лише 2 – 3 хвилини, не більше. Зате Вашу цікавість буде вдоволено. 🙂

Що для вас подорожі у першу чергу?

Ну, це один зі станів. Один з моїх улюблених. Я без нього вже не я, тобто я без нього не можу. Колись я подорожував для того, щоб мати про що писати. А тепер я пишу для того, щоб могти знову кудись поїхати. :))

У вас є свої секрети подорожей, і де ще мрієте побувати?

Секрети? Є, напевно, якісь секрети, але вони на те й секрети, щоб ними не ділитися 🙂 Про мрії десь побувати також не можу сказати нічого, бо я про таке не мрію. Я просто їду туди, куди мене запрошують. Якщо мене кудись не запрошують, то я туди не їду. А мрії тут ні до чого.

А яка з ваших книг є найінтимнішою для вас? На якому місці нова книга з-поміж усіх інших ваших книг?

На останньому 🙂 Це найменш інтимна з моїх книжок :). Ні, якщо серйозно, то ось був такий німецький романтик Жан-Поль, автор дуже інтимних романів, де героя звати Жан-Поль і він письменник. Я його, до речі, згадую в «Лексиконі» – в розділі про Байройт. Так от, у Жан-Полеві часи читачі так само полюбляли запитувати, чи це він, чи це він про себе. І Жан-Поль на це зазвичай відповідав: «Так, це я. Але це не про мене». Проте іноді він казав інакше: «Ні, це не я. Але це про мене»:)). От і я десь близький до нього в цьому сенсі.

Чи вже йде мова про переклади іншими мовами?

Мова йде. Трохи вже перекладено німецькою та польською, працюємо далі. Уривки з італійськими містами було опубліковано російською в журналі «Дружба народов». Уривки зі швейцарськими містами, крім німецької, будуть перекладені італійською та французькою. А там побачимо.

Спеціально до виходу книги в соціальних мережах було запропоновано гру читачам? Чи не має у планах створити повноцінну стратегічну комп’ютерну гру на основі «Лексикону…»?

Я на цьому зовсім не розуміюсь, особливо на стратегічних іграх. Ніколи в житті не грав, тож таки справді не розуміюся. Однак якщо в когось виникнуть ідеї – то чому б і ні? Тобто я хочу сказати, що хай собі з’являються якісь побічні продукти. Якщо вони захочуть з’являтися, то чого ж.

Розмовляла Ольга Вишня

УНІАН