Витончений труп п’є нове вино

Мабуть, кожен з нас з дитинства пам’ятає гру у слова, де учасники один за одним писали по слову, тоді загинали папірець, щоб кожен наступний гравець не бачив, що писав попередній, і передавали далі. По закінченню гри колективний текст зачитувався, і всім було смішно від створеної таким чином безглуздої історії.
Та виявляється, що невинна дитяча гра є окремим напрямом сюрреалізму і має назву cadavre exquis. Таке визначення йому дав французький письменник Андре Бретон. Класичний приклад – Le cadavre-exquis-boira-le-vin-nouveau (франц. «Витончений труп п’є нове вино»). У мистецтві гра використовувалась як метод, за яким поєднуються несумісні слова або зображення, за певними правилами або ж без них. «Re: make щоденник» схожий на таку сюрреалістичну гру, де всі 85 авторів пишуть один за одним невеликі есеї, балансуючи на грані ізольованості від сюжету (за умови, що кожен наступний автор бачить лише частину написаного до нього) і безпосередньої залежності від нього (за умови, що кожен наступний автор має продовжувати задану попередниками траєкторію розвитку сюжету).
Організатори «Re: make…» називають своє творіння літературно-мистецьким проектом. Тут є елемент сюрреалістичної гри, блогерської культури, свобода думки, жанрові обмеження. Детальніше про концепцію та ідею оригінального текстотворення запитаємо у них самих: Олександра Козинця, автора ідеї, Сергія Русакова та Ірини Бочар, координаторів проекту. Зазначимо лише, що «Re: make щоденник» – це друга книга, яку вони скоро презентують. Перша книга формату cadavre exquis – «Щоденник» – була презентована восени 2010 року.

З чого почалась історія створення літературно-мистецького проекту «Щоденник»?
Олександр Козинець
Все почалося з того, що я прочитав книгу «Філософія туги» Сергія Русакова, мого друга, згодом – координатора проектів. Книга була цікавою тим, що, окрім текстів Сергія, до неї увійшли замальовки його друзів-однокурсників. Усі тексти між собою були дещо схожі, пронизані однією ідеєю чи спільними образами. Я прочитав тексти і подумав: а чому б не зробити проект, який передбачатиме колективну творчість на задану тему? Але ця ідея зникла так само миттєво, як і виникла. Та однієї ночі, у листопаді 2007 року, вона знову нагадала про себе. Мені не спалося, а в думках складалася концепція проекту. Я встав з ліжка, ввімкнув світло, узяв аркуш і почав її  прописувати. А вдень ми зустрілися з Сергієм.

Сергій Русаков
Сашко після пар підійшов до мене, почав розповідати ідею «Щоденника». Уже після кількох хвилин розмови я зрозумів, що це буде цікавий експеримент, тож варто спробувати його реалізувати. Дали одне одному кілька днів на розробку та деталізацію ідеї, з якої поступово виокреслився літературно-мистецький проект.

І як він була реалізований?
Олександр Козинець
Робота над «Щоденником» тривала три роки – з 2007-го по 2010-й. Довго тому, що три частини писалися і презентувалися окремо. За цей час ми пережили багато складних періодів. У нас тоді ще не було контактів письменників, ми не обертались у літературних колах, не знали до пуття, що і як робиться. Десь під кінець 2009 року я настільки розчарувався в «Щоденнику», що просто його закинув. Перестав планувати презентацію, мені було байдуже, вийде він чи ні. Лише механічно продовжував збирати тексти від учасників, навіть не перечитував їх. А Сергій підбадьорював, як міг, вірив у найкраще, допомагав завершити почате. Якраз у цей момент з’явилась Іра Бочар, людина з іншого університету, з іншим баченням та оточенням. Вона нас надихнула. Ми ожили. Почався новий етап.

Ірина Бочар
Насправді кожен у команді зіграв свою, важливу роль для проекту. І зібралися ми усі ланцюжком, так само, як відбувалося саме текстотворення. Я спочатку познайомилася з Сергієм, а він уже потім познайомив мене з Сашком, я їх познайомила з нашим фотографом Наталею, котра робила ілюстрації до книги, і т. д. Особисто в моєму житті був етап, коли назбирався чималий досвід громадської роботи. Потрібно було його або просто викинути, або вкласти у корисну справу.

Олександр Козинець
Я окремо хочу подякувати Сергію. Він узяв на себе пошук мецената, вів з ним перемови. Коли вся наша команда запрацювала злагоджено, ми зрештою довели «Щоденник» до презентації 10 жовтня 2010 року.

Що сталося після виходу «Щоденника»? Чи отримали ви якийсь результат?
Олександр Козинець
Щось точно змінилося, хоч ми не стали знаменитими. Нам дякували учасники, їхні друзі. Питали (ще й зараз запитують), де можна купити «Щоденник» чи хоча б почитати електронний варіант. Основний результат – ми довели до кінця розпочату справу.

Ірина Бочар
Важливим результатом також є успіх кожної окремої людини, яка взяла участь у проекті.

Чому ви вирішили взятися за «Re: make…», якщо «Щоденник» не приніс колосальних
результатів?
Олександр Козинець
Зовні це, може, й так, але є колосальний внутрішній результат. Після виходу «Щоденника» ми отримали статті, відгуки та коментарі від журналістів. Вони були не стільки схвальними, як правдиво-критичними. Узагальнена думка звучала приблизно наступним чином: «Концепція, може, й цікава, але частина текстів слабувата». Я вирішив: якщо концепція цікава, то чому б не спробувати зробити проект тепер уже всеукраїнського формату? Але провести відбір між учасниками, щоб обрати сильніших.

Сергій Русаков
Усе було насправді по-іншому. Нас запитували: «Чи буде другий «Щоденник?» Ми говорили, що ні. А самі взяли і зробили.

Олександр Козинець
Неправда. Я ще на презентації «Щоденника» сказав телеканалу «Культура», що буде «Щоденник-2».

Чому другий проект вирішили назвати «Re: make…»? Що означає назва?
Олександр Козинець
«Re:» – це як відповідь у електронних листах. «Make» у перекладі значить «робити, створювати». «Re: make щоденник» – наша відповідь на проект «Щоденник» усім журналістам і коментаторам, які оцінили концепцію.

Розкажіть про авторів проекту «Re: make щоденник». Хто висловив бажання
працювати над проектом?

Олександр Козинець
Відбір учасників тривав 3 місяці. Ми отримали більше 200 листів. Тільки 160 осіб подали заявки, і лише 111 – ще й анкети та пробні тексти. Із 111 разом з експертами ми відібрали 75 осіб. Вік претендентів коливався від 14 до 43 років. Географія – майже вся Україна та українська діаспора Німеччини, Польщі. Найактивнішими були міста Львів, Київ, Донецьк. Взагалі, якщо брати по областям, то, мабуть, по одному представнику з кожної точно є.

Сергій Русаков
І що приємно, херсонці і Крим пишуть українською мовою! Хоча за період відбору близько десяти учасників відмовилися від участі саме через те, що проект україномовний.

Як проводився відбір учасників? Хто та за якими критеріями відбирав та оцінював майбутніх авторів проекту?
Ірина Бочар
Нам хотілося, щоб люди, котрі оцінюють тексти, належали до різних напрямків літературної діяльності. Тобто щоб це були і письменники, і люди, які займаються українською мовою та літературою в академічних колах.

Олександр Козинець
Експертами я хотів бачити Сергія Пантюка, Ларису Денисенко, Ірен Роздобудько, Андрія Кокотюху і Оксану Тищенко. Лариса Денисенко дуже хворіла, коли ми почали проект, тож відмовилася. Сергій Пантюк якраз організовував фестиваль, попросив почекати. Але у нас були чіткі терміни відбіркового туру, і ми не могли чекати. Погодилися Андрій Кокотюха, Ірен Роздобудько та Оксана Тищенко.
Щодо оцінювання, то, на мою думку, Ірен Роздобудько відзначала чуттєвість, емоційність, цікавий сюжет, уміння подати в короткому тексті душу і внутрішню налаштованість. Андрій Кокотюха розробив власну систему оцінювання від 1 до 5. Оксана Тищенко, хоч і звикла перевіряти твори різноманітних конкурсів, невисоко оцінювала штучний патріотизм чи «красномовство», якого було занадто, але без душі. Але оцінювала характер, десь навіть гостре слівце, але сказане «своїм» голосом. Для мене найкращим критерієм було те, чи текст
запам’ятався.

Ірина Бочар
Мені запам’ятовувалися тексти, які в кінці мали несподівану розв’язку.

Сергій Русаков
А я орієнтувався на особистий смак і власні естетичні вподобання.

Чи вдалося вам отримати якийсь прибуток від «Щоденника»?
Ірина Бочар
Ні, він не був комерційним і ніякого прибутку зі «Щоденника» ми не отримали.

Сергій Русаков
Крім того, книжки не продавалися. Увесь наклад – 300 примірників – був розданий учасникам, гостям, друзям, викладачам, переданий бібліотекам та всім, хто допомагав у реалізації проекту.

Що змінилося у житті учасників проекту після видання «Щоденника»?

Учасники почали більше спілкуватися між собою, а двоє навіть почали зустрічатися. З кількома співпрацював Сергій Пантюк, допоміг видати їхні збірки, давав рекомендації по творах. Я дуже сподіваюся, що учасники «Re: make…» будуть спілкуватися ще активніше, адже напроти кожного імені автора буде вказана його електронна адреса, що сприятиме кращій комунікації.

Яким чином «Щоденник» вплинув на сучасну українську літературу?
Ірина Бочар
Я думаю, що ми скоріше не вплинули, а стали частиною літературного процесу.

Олександр Козинець
Погоджуюся. Додати можу лише те, що студент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка писав курсову роботу про колективне творення текстів і у своїх розвідках не забув також про нас.

Для вас «Щоденник» і «Re: make щоденник» – це один проект чи все-таки два різних?
Олександр Козинець
Для мене це два абсолютно різні проекти. У «Re: make…» було простіше організовувати людей, але з’явилися нові труднощі: багато учасників не могли зрозуміти, у чому ж, власне кажучи, полягає колективна творчість. Щодо відмінностей, то вони є. Перш за все, ми почали роботу одразу над усіма складовими – трьома частинами і блоком письменників. По-друге, у «Re: make…» був чіткий графік написання текстів – максимум сім днів. У «Щоденнику» терміни не витримувалися, що створювало додаткові проблеми. Третя відмінність – у «Re: make…» є два блоки письменників: чоловічий та жіночий. Мені цікаво, чи ґендерні ознаки матимуть відмінності у сюжеті, чи таки будуть схожими. Це буде експеримент для мене самого. І останнє: цього разу організатори не є учасниками проекту.

Сергій Русаков
Є ще одна цікава особливість: «Щоденник» зібрав учасників, які були пов’язані між собою особистими зв’язками. Вони знали одне одного в обличчя, мали між собою стосунки – дружні, романтичні, неромантичні. І все це відбивалося в текстах. А в «Re: make…» представлена вся Україна. Автори між собою не знайомі. Вони знають лише прізвища та електронні адреси одне одного.

Олександр Козинець
Є і структурні відмінності. Ми зробили однаковий обсяг тексту всіх частин – до 5 тис. знаків, змінилася кількість розділів, які учасник бачить перед своїм текстом: у першій частині – усі тексти, у другій та третій – по три розділи. Крім того, у частині про час не 24, а 25 учасників.

За яким принципом ви обирали учасників у блок письменників?
Сергій Русаков
Кожен претендент у своїй анкеті заповнював поле «Кого б ви хотіли бачити у блоці письменників?». З їхніх відповідей ми сформували перелік письменників і запрошували тих, хто мав час чи бажання. А ідея створити відразу два блоки – чоловічий та жіночий – були запланована ще до початку проекту «Re: make щоденник».

Нам чекати ще на третій «Щоденник», які у вас взагалі плани на майбутнє?
Усі троє (хором)
Ні, не чекати!

Розмовляла Вікторія Лапко

Більше про проект на сайті Make Щоденник