Габріель Гарсія Маркес: письменництво – це покликання

 

Нас оточують незвичайні, фантастичні речі, а письменники вперто розповідають нам про неважливі буденні події.

Г. Гарсія Маркес «Діалог про роман в Латинській Америці»

 

Габріель Гарсія Маркес належить до тієї частини інтелектуальних письменників, які популярні не лише у своєму регіоні, країні, а й у всьому світі. Книги таких авторів зачитують до дірок, кладуть біля предметів першої необхідності, а на ніч ховають під подушку, щоб у будь-який момент можна було дотягнутися, мільйонні тиражі їхніх нових творів розходяться за один робочий день. Таким письменникам заздрять навіть автори бульварних романів. На превеликий жаль, і серед нобелівських лауреатів така популярність – велика рідкість. Що, звісно, не применшує мистецьку вартість творів популярних письменників. Проте не варто думати, що такий успіх супроводжував письменників завжди. Були часи, коли Гарсія Маркес навіть не думав робити кар’єру письменника. Вступаючи на юридичний факультет у Національному університеті в Боготі, молодий хлопець на ім’я Габо думав про те, як він, розумний і талановитий, буде рятувати бідних і зацькованих селян і захищати їх від нападів злих поміщиків-експлуататорів у суді, як це бувало в найкращих вестернах п’ятдесятих років. Але адвокатом Габо так і не став, він покинув навчання й натомість почав писати журналістські розслідування, статті, коротенькі оповідання, перше з яких з’явилося 1947 року («La tercera resignacion» («Третє підкорення»)).

Отже, доля покликала його йти своїм шляхом, шляхом письменника, на якому було все: і вигнання в Європі після викривальної публікації, і часи голодного життя в Парижі, і зустріч з учителем юності – Хемінгуеєм, і дружба з великими людьми – Че Геварою, Фіделем Кастро та Біллом Клінтоном. А зараз півгодинне інтерв’ю з маестро коштує 50 тисяч доларів.

Проте не слід забігати наперед, а почати краще з найприємнішого. 85 років тому 6 березня в маленькому містечку Аракатака, що в Колумбії, народився теперішній найвидатніший письменник другої половини ХХ сторіччя Габріель Гарсія Маркес. А це значить, що саме цього року ми святкуємо його ювілей. І журнал «Дніпро» не може не долучитися до вітань Габо, які надходять з усіх куточків світу. Неважливо навіть, чи прочитає їх сам винуватець свята, адже насамперед ми вітаємо одне одного з народженням людини всесвітнього масштабу. Також цього року ми святкуємо 45-ту річницю видання першого накладу найвідомішого роману Гарсія Маркеса «Сто років самотності». Тому журнал «Дніпро» щиро вітає своїх читачів із річницею задоволення та щастя, які вже стільки років приносять нам сторінки його текстів.

Варто згадати також і про відчуття казкової реальності, які ми неодмінно знаходимо в його романах та повістях. Одного разу, коли в інтерв’ю Гарсія Маркеса запитали: «У що ви вірите: у магічний реалізм чи в магію літератури?», він відповів: «Я вірю в магію реального життя». А в іншому інтерв’ю додавав: «Я вірю, що будь-яка велика література мусить засновуватися на конкретній дійсності». Такі слова, певна річ, трохи дивні, якщо їх вирвати з контексту, але з пояснень стає відразу зрозуміло, Габо говорить буквально. Часто ми сприймаємо літературу як вигадку, як те, чого не може бути в реальному житті, але забуваємо, що саме реальне життя – основа літературного тексту, іноді дослівно. Так, однією з найбільш цитованих історій, які розповідав Гарсія Маркес, стала історія про його тітку. Звучить вона приблизно так: одного разу в будинок, де жила його сім’я, прийшла молода дівчина й показала яйце, на якому був наріст. Тітка Габо, побачивши яйце, не роздумуючи відповіла: «Це яйце василіска. Запаліть на подвір’ї багаття». І тоді вони розпалили багаття й спалили яйце. Немає сумніву, що жінка ніколи не бачила василіска, але говорила це з такою впевненістю та щирістю, що ні в кого не виникло підозри щодо її слів. Не варто сумніватися й у тому, що вона сама на сто відсотків вірила у свої слова.

Таку щиру й невимушену манеру оповіді Габріель Гарсія Маркес поклав в основу багатьох творів, зокрема найвідомішого роману «Сто років самотності» («Cien años de soledad», 1967). Усі речі, навіть найнеймовірніші, під таким кутом зору перетворюються на реальні, вигадка, розказана із серйозним обличчям, стає правдивою та живою. Проте не тільки фантастичні явища, як яйце василіска чи жінка, яка піднімається в небо, балансують на межі вигадки та дійсності, а і явища політичного чи соціального ґатунку. Так, часто нам доводиться спостерігати, як певні історичні події із часом обростають плітками, від простих і нехитрих до неймовірно фантастичних, які, безперечно, є частиною реального життя для тих, хто в них вірить. Те саме можна сказати й про політичну пропаганду, особливо в тоталітарних режимах. На нашу думку, хисткість межі між реальністю та вигадкою стає причиною виникнення таємних культів та лежить в основі ілюзіоністичної вистави, магії, магії реального життя.

(продовження читайте в журналі «Дніпро» №3/2012)

 

Анастасія Соколова