Сучасний стиль і етнографія – секрет успіху української літератури в Європі – Ігор Померанцев

Через літературу з України європейські читачі краще пізнають Україну, якої вони не знають. А шлях до самих українців часто пролягає через спогади про спільне історичне минуле, говорить російський поет і письменник Ігор Померанцев, який давно і близько знає українську літературу.

– Пане Померанцев, Ви особисто знайомі з багатьма українськими письменниками і з їхньою творчістю. З іншого боку, Ви понад 30 років живете в Європі, знаєте європейські літературні смаки, берете участь у поетичному фестивалі «Меридіан Черновіц», який у Чернівцях збирає письменників з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Польщі, Румунії. Що, на Ваш погляд, цікавить європейців в українській літературі?

– Європейський читач, він різний. Наприклад, у Німеччині зацікавленість українською літературою більша, ніж в Англії. В Англії вона практично на нулі. Але традиційно Україна для Німеччини – це все ж таки німецька культурна зона. Я думаю, що просто ефект появлення України – це найбільш цікавий феномен. Бо 20 років тому в центрі Європи з’явилась країна з населенням 40 мільйонів. Це вже цікаво. Але назагал і в Англії, і в Німеччині відношення до російської чи української літератури і навіть польської – це перш за все відношення етнографічне. Тобто, наприклад, я пишу книжки про вино. Вони ніколи не будуть перекладені. Бо росіянин повинен писати про ГУЛАГ, про Сибір. Ну а щодо українців…

– Про них нічого не відомо, невідомо, про що вони мають писати.

– Відомо тільки «Динамо» (Київ). І зараз у Німеччині, в німецькомовному світі видаються сучасні українські письменники, і це поєднання етнографічного матеріалу і сучасного мистецтва писання. Наприклад чи Юрій Андрухович, чи Жадан. Вони абсолютно сучасні письменники. Вони не архаїчні. Там нема такого класичного наративу. Вони щось пропонують з точки зору художньої, але водночас це і інформація, що таке взагалі Україна. З чим її їсти.

У Сергія Жадана є оповідання. Не пам’ятаю, як воно називається, про перевіз людських органів за кордон, якось так. Він там розповідає, як важко переїжджати кордон, просто кордон із Польщею чи з Румунією. І це така велика метафора. Там кров, піт і сльози, ось що таке переїзд українця через кордон. Це те, що називається стиль «жесть», так? Він англійцям відомий. Тобто, це сучасний стиль і водночас інформація етнографічного характеру.

– Українська література, як я розумію, в літературному процесі Європи є десь на маргінесі. Але вона є на маргінесі не лише в Європі, але й у самій Україні. На Фейсбуці, на нашій сторінці одна із читачок Ірина Магрицька говорить про те, що українцям треба було би спочатку самим почитати українську літературу. Наскільки це відбивається у ставленні до неї в Європі?

– Є якісь ключові слова в німецькому світі. Наприклад, слово Київ відоме слово, і «Динамо», і Шевченко відомий, але інший Шевченко. Але наприклад слово Лемберґ – Львів відоме, Черновіц – Чернівці. Це такі опорні пункти, форпости української літератури і культури. Звідти починається зацікавленість. Там, де є якесь культурне перехрестя. Щось таке, ви знаєте, it rings the bell, як кажуть англійці, щось нагадує: а, Черновіц, а, Лемберґ, Буковина…

Радіо “Свобода”