«Голодні ігри». Дякуємо, що не в 3D

КІНОМАНІЯ ДЛЯ КНИГОЇДІВ

Те, на яку титанічну працю штовхає себе сучасний письменник, щоб, подолавши непролазні хащі віртуального світу, інформаційний гармидер й самодостатність рекламних слоганів, віднайти шлях до читача, – гідне, якщо не прижиттєвого пам’ятника, то, щонайменше, поваги. І легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж достукатися сьогодні до сучасника за допомогою друкованого слова. Але – стукайте, і Слово вам у поміч. А хто керується вірними словами – тому лавровий вінець і власний бестселер у нагороду.

Джоан Роулінг, Стефані Майєр та Сьюзан Коллінз. Три імені, які зробили дієслово «читати» модним серед найширшої аудиторії. Аудиторії, яка є непримиренною до повчань та настанов, яка не стерпить найменшої фальші і являє собою ту складову суспільства, яка, з притаманним їй максималізмом, впевнена, що вже встигла побачити на своєму віку все.

За традицією, Голлівуд не стане пасти задніх, коли йдеться про завоювання глядачів, тим паче, що наочним показником цього завоювання є світові касові збори. Тому герої всіх вищезгаданих письменниць дуже скоро перекочували зі сторінок книги на екран кінотеатру. І у всіх трьох випадках подібна метаморфоза виправдала себе на повну.

           

З 22-го березня у кінотеатрах почалися «Голодні ігри». І одразу драматичний бойовик Гері Росса за однойменним романом Сьюзан Коллінз негайно почав ставити рекорди. «Голодні ігри» показали найкращі результати денних касових зборів для фільму, що не є продовженням, тобто сиквелом, та найкращі добові показники у весняний сезон. І ще задовго до кінця прокату картина вже названа найуспішнішим проектом студії Lionsgate. Логотип закільцьованої пташки-пересмішниці з палаючою стрілою у дзьобі цілком ймовірно стане чи не найпопулярнішим у період прокату фільму, затьмаривши собою навіть логотип «кока-коли», якою глядач, за традицією, розбавляє перегляд кіносеансу.

Позиціювання «Голодних ігор» як таких, що зацікавлять ту ж таки аудиторію, що приєдналася до «Сутінкової саги», цілком зрозуміле, хоча й не зовсім вірне. Адже прихильники містично-романтичної «саги», через яку ниткою, закривавленою кров’ю чергової жертви вампіра, простягається історія кохання представників різних світів, не дочекаються в антиутопічних «Іграх» сентиментальних стосунків дівчини з яві та юнака з наві (світу мертвих). Тут їх чекатимуть зовсім інші парадокси й зовсім інші протистояння. Їм буде надано можливість спостерігати за невідповідностями світів, представники яких різняться між собою належністю до різних, але цілком реальних, соціальних прошарків, вмінням мислити інакше та правом називатися людиною чи нелюдом, будучи при цьому цілком пересічним представником суспільства. Вміщаючи у собі подібні етичні конфлікти, історія Сьюзан Коллінз, відеолізована Гері Россом, передбачає аудиторію ширшу, як за віком, так і за художніми уподобаннями. Щоправда, книгу, сторінки якої у певних місцях аж рясніють пошматованими тілами, навряд чи вкладеш у руки дитині, якій можна дозволити читати першу книгу про Гаррі Поттера. Тож, віковий ценз «Голодних ігор» існує.

Кінематографісти, чи то зглянувшись над почуттями реципієнта, чи, керуючись необхідним у даному випадку моральним цензом, а швидше за все – аби зменшити вікові обмеження глядацької аудиторії, дещо згладили тілесні страждання героїв і криваві картини друкованого першоджерела. Завдяки виражальним засобам кіно, – вчасним затемненням, від’їздом камери чи монтажем, – такі події предстали перед глядачем не так гостро, як перед читачем. А лімітований екранний час не дав змогу надто зануритися у фізичні страждання героїв, як, власне, і у деякі вчинки та думки героїв, що не дозволяє побачити повну картину їх внутрішнього світу та зрозуміти мотивацію деяких їхніх вчинків.

З акторським складом «ігри» погралися непередбачувано. Чим далі персонаж від авансцени – тим гучніше ім’я актора, що виконує роль. Постать стиліста Цинни, що придумав головним героям «палаючі» костюми, у фільмі відсунута навіть не на другий – на четвертий план. Зате вийшовши з кінозалу, ви назавжди запам’ятаєте цю несподіванку. Ну спробуйте забути Ленні Кравіца!

  Ленні Кравіц – зіркова прикраса фільму

Ця ж халепа з лімітом часу не дозволила авторам кіноверсії дати можливість глядачу помізкувати і погратися з ним у детективів. Якщо ви читали книгу, скільки разів разом з Катніс підозрювали Піту у зраді? Якщо у фільмі на це лише натяк, то у першоджерелі авторка неодноразово майстерно заплутує у висновках читача.

У випадку опису величі футуристичного Капітолію, друковане слово виявилося красномовнішим і відправило комп’ютерну графіку у глибокий нокаут. Як і опис жахів дванадцятьох округів Панему. Зате саме реаліті-шоу «Голодні ігри», яке відзняте за допомогою «ручної камери» сприймається, як годиться. Як, власне, справжнє телевізійне реаліті-шоу. Тим потворніше і збоченіше, чим документальнішою видається зйомка. Ти можеш хитрувати і лізти зі шкіри, аби вижити; ти можеш вдатися до підлості або, попри умови, в які тебе поставлено, робити все, щоб залишитися людиною; ти можеш внутрішньо еволюціонувати чи деградувати; ти можеш особисто ухвалювати рішення, боротися, вбивати, розкисати, кохати і ненавидіти, але знай: «Великий Брат слідкує за тобою». І ось уже героїня Дженніфер Лоуренс прямо дивиться в об’єктив однієї з мільйона мільйонів камер, що транслюють шоу у всі закутки деспотичного Панему.

 

Обрання Дженніфер Лоуренс на роль Катніс – чи не головна перемога продюсерів «Ігор». «Дівчинка, що палає» у виконанні «актриси, що вже має досвід у кіно, але досі особливо не запам’яталася» поставила Дженніфер Лоуренс на вищі сходинки у світових акторських рейтингах. Ця роль знайшла її, на радість і кіноглядачу, і кінокритику.

 Дженніфер Лоуренс у ролі Катніс

Любіть кіно, але перш ніж зайдете до кінозалу, – прочитайте книгу.

 .

Для кого: для тих, хто хоче впевнитися: нові ідеї у мистецтві – можливі.

Цитата: «Змиріться. Зовсім скоро ви всі помрете».

Надія Купріненко

  • Tetyana

    Шкода тільки, що книжка не стала бестселером у нас. І добре, що провальна гра актора-Піти (з яким навідміну від Дженніфер Лоуренс продюсери прогадали) не вплинула на загальний рейтинг фільму. Хороша стаття, дякую авторці.))

    • Автор

      Не можу бути такою категоричною до Джоша Хатчерсона. Думаю, продюсери просто не дали йому достатньо екранного часу, аби кіношний Піта не програвав книжковому) Але це вимушений крок.   
      Дякую за відгук)

    • Irina_345

      “Шкода тільки, що книжка не стала бестселером у нас”…
      Ще стане. До нас усе приходить із запізненням. Згадайте, перший “Гаррі Поттер” вийшов 1997 року, а у нас бум почався десь 2002-го.