Українська література в Німеччині, або Чтиво з футбольним відтінком

Українська література впевнено заявила про себе в Німеччині на хвилі «помаранчевої» революції. Згодом інтерес дещо згас, але тепер українська книга знову у фаворі. Цього разу не через політику, а завдяки… футболу.

До книговидавничої “прем’єр-ліги” в Німеччині українська література, на жаль, не належить. Утім, ось уже майже десять років вона показує себе амбітним новачком, що здатен потішити вибагливого німецького вболівальника, себто читача, вправними літературними голами. До провідних гравців Катарина Раабе, лекторка видавництва Suhrkamp, що є, фактично, наставником українських письменників у Німеччині, зараховує передусім Юрія Андруховича. «Потім Оксана Забужко і впритул за нею Сергій Жадан. Андрій Курков грає дещо в іншій лізі, він пише російською й комерційно дуже успішний у Німеччині. Любко Дереш теж надзвичайно успішно продавався, але нині помітна певна стагнація. Ну, і Тарас Прохасько – неймовірно талановитий письменник, який, щоправда, ще не має такого прориву на німецькому ринку, як, приміром, у Польщі», – коментує Раабе свою топ-п’ятірку.

 

Мартін Поллак

Згадані українські письменники мало не в повному складі нещодавно відвідали Лейпцизький книжковий ярмарок, у фокусі якого перебувала література з України, Польщі та Білорусі. Спеціальний тематичний розділ виставки називався «tranzyt». Ініціатор ідеї – відомий австрійський письменник і перекладач Мартін Поллак. Низка заходів цього розділу була присвячена європейській першості з футболу, що вже за два з половиною місяці стратує в Україні та Польщі. Це, звісно, наштовхнуло на роздуми: а чи потрапила б узагалі українська література у центр уваги другого за вагомістю книжкового ярмарку в Німеччині, якби не «Євро-2012»? Мартін Поллак переконує, що одне до одного не має стосунку. «Гадаю, це два паралельні процеси. Утім, якщо є «Євро-2012», було б нерозумно не скористатися цією нагодою і не спробувати дістатися таким чином тих читацьких верств, яких би ми в іншому випадку ніколи не досягли б. Крім того, через футбол можна дуже багато розповісти про історію країни, її самобутність, проблеми. У нашому випадку футбол – це щось значно більше, аніж просто спорт».

Паралельні процеси

Катарина Раабе вважає за доцільне як для видавництв, так і для мас-медіа використати цей момент, аби презентувати цікавих українських авторів. Низка видавців саме так і зробила. Зокрема німецьке видавництво «fotoTAPETA» видало збірник німецьких перекладів 11-ти українських авторів на тему футболу. Також Suhrkamp у співпраці з польським видавництвом «Чарне» зібрав для антології «Тотальний футбол» («Totalniy Futbol») тексти чотирьох українських і чотирьох польських письменників. Упорядником, до речі, виступив українець Сергій Жадан. «Це збірка у формі літературної подорожі, де описані міста, в яких проходитиме «Євро-2012», – розповідає Катарина Раабе. – Однак я не вельми оптимістична, що публіка, яка їхатиме на чемпіонат, читатиме такого роду літературні путівники. Тож, я не можу сказати, що завдяки футболу інтерес до української літератури зріс», – розмірковує лекторка Suhrkamp

 

На думку Юрія Андруховича, антологія «Тотальний футбол» матиме значний розголос. І не лише в Німеччині, а й у всьому німецькомовному літературному просторі. Ця ж збірка під назвою “Дриблінг через кордони” незабаром вийде також у польському перекладі. Уже з’явилася схожа антологія “Письменники про футбол” в українському видавництві КСД, планується переклад “Тотального футболу” в “Гранях-Т”. «Можна сказати, що література і письменники пішли назустріч «Євро-2012», запропонувавши шанувальникам свій власний подарунок, пов’язаний з цією подією», – каже Андрухович. Водночас він не бачить прямих зв’язків між популярністю української літератури в Німеччині і футбольною першістю. Як приклад він навів свою останню книжку, надруковану в Німеччині, – роман «Перверзія», що українською побачив світ ще 16 років тому. Твір не має нічого спільного з футболом, утім, це жодним чином не заважає тому, що книгу активно читають та обговорюють у Німеччині. «Я, як полюбляють говорити в Галичині, приємно «заскочений» тим, як приймає цей роман німецький читач. Я просто таки приголомшений зливою реакцій, рецензій, відгуків», – каже письменник.

Футбольно-літературний маркетинг

 

Забужко й Андрухович - найбільш відомі німецькому читачеві

Натомість безумовний зв’язок між футбольною подією й присутністю української книги на вагомих літературних подіях вбачає Оксана Забужко, яка на Лейпцизькому книжковому ярмарку презентувала свою нову німецькомовну збірку есеїв «Планета полин» («Planet Wermut»). «Це взагалі моя перша нехудожня книжка, яка коли-небудь була перекладена. Адже кому цікава есеїстка на українському матеріалі? Вона може зацікавити західного видавця лише в одному контексті – коли країна потрапляє в перші рядки новин. І нині завдяки «Євро-2012» ми це спостерігаємо. Вихід книги в Німеччині саме під «Євро» й готувався. Видавець буквально вичавив з мене есе про футбол. Ця тема не вельми вписувалася в загальну тематику моїх розповідей – про Чорнобиль, про українську історичну катастрофу тощо. Ні, сказала видавець, футбол – це обов’язково. Ось таким чином і функціонує видавничо-маркетологічна політика», – резюмує письменниця.

Щоправда, видавнича активність могла би бути й більшою й розростися ще до кількох перекладів української літератури в Європі, вважає письменниця й перекладачка зі Львова Наталка Сняданко. «І не обов’язково літератури про футбол, – вважає вона. – Але для цього, мабуть, традиційно забракло й ініціативи з українського боку. Адже поки в Україні не буде реалізовано масштабної програми підтримки перекладів української літератури за кордоном (такої, як, скажімо, програма польського Інституту книги, швейцарської «Про Гельвеція» чи інших схожих фундацій), марно сподіватися на зростання кількості перекладених з української книг. Тим більше в умовах економічної кризи».

Нарешті не про політику…

Ще одну проблему вбачають не лише у нестачі якісної перекладацької школи, але й нових тем і змісту. Приміром, найвідоміша, мабуть, нині білоруська письменниця Світлана Алексієвич (до речі, уродженка, як сказав на читаннях у Лейпцигу Мартін Поллак, негласної літературної столиці України – Івано-Франківська) вважає, що українська, як і білоруська література нині почали «пробуксовувати»: «Ми не можемо запропонувати нових сюжетів, нового осмислення. Боюся, що такі формальні мотиви, як «Євро-2012», не тягнуть на роль трампліна, який би дав можливість літературі укорінитися в європейському співтоваристві. Потрібен новий зміст, новий текст і контекст». Водночас вона визнає, що позиції української літератури сьогодні в Німеччині сильніші, ніж білоруських авторів. «У нас дуже мало письменників, які виходять на широкий європейський простір. Якщо й виходять, то це переважно Польща і Чехія».

Юрко Прохасько

Можна, звісно, довго сперечатися про те, як багато взаємозв’язку є між літературою та «Євро-2012». Водночас не можна не погодитися, що краще так, ніж узагалі ніяк. «У будь-якому разі це дуже добра нагода, щоби принаймні створити альтернативу до загалом дуже похмурого, непривітного й сумного повідомлення про українську політичну реальність», – каже Юрко Прохасько. Публіцист та перекладач зі Львова (теж івано-франківського походження) уже майже півроку мешкає в Берліні, де в рамках дев’ятимісячної стипендії від Wissenschaftskolleg zu Berlin працює над створенням альтернативного путівника Львовом. Тож, з власного досвіду може судити, як висвітлюється Україна в німецьких ЗМІ. «Чемпіонат Європи є найбільшою медійною подією, яка тепер відтягує на себе всю увагу. Нині це один з небагатьох акцентів, які домінують у формуванні звісток про Україну на Заході. Футбол кидає світло на все, в тому числі й на літературу».

«Не знати Лесі Українки – сором»

Підсумовуючи, Мартін Поллак, австрійський письменник і знавець Галичини, зазначив, що українська література на західному ринку заслуговує на багато більше. «В Україні існує чудесна лірика. Крім того, українська література пропонує багато гарних тем. Читаючи про ці невідомі для багатьох європейців території, можна подумки подорожувати цією terra incognita. І, безперечно, існують видатні українські письменники та письменниці. Леся Українка, Ольга Кобилянська – вони абсолютно невідомі західному читачеві. І це, мушу сказати, сором. Справжній скандал! Це ж не Африка, це частина Європи. І це частина нашої власної історії. Людина не може бути повноцінною, якщо вона не знає свого минулого. А Україні в цій історії відведено вагоме місце», – підсумовує Поллак.

DW.DE