У пошуках натхнення: літературні мандри німецьких письменників

Подорожувати, щоб потім написати. Сучасні німецькі письменники знову взяли це за моду. Проте, якщо колись інтелектуали здійснювали подорожі до Італії, зараз їхні маршрути покривають всю планету.

Раніше їх тягло на південь, до Італії. Письменники, художники та науковці у далекому минулому хоча б раз у житті розвідували країну їхньої мрії. Для Ґете та Ваґнера, письменників, композиторів чи художників Італія була тим місцем, де поєднувались історія та міфи, незвичні ландшафти та архітектура. У XVI-XVIII століттях для шляхетних європейців це був справжній Grand Tour. Митці ж відвідували Італію у пошуках нових відкриттів та поглиблення власних знань і талантів.

Мандри за глибокими знаннями

Письменників тоді турбувала одна річ: пізнання внутрішнього світу людини. Вони шукали істину за межами науки, адже їм йшлося про розширення своїх знань про людську психологію. Ще задовго до Зигмунда Фрейда літератори намагались проникнути у глибину свідомості людини.

Сьогодні, в часи глобалізації та інтернету, коли кожен має можливість за кілька годин потрапити до будь-якої метрополії та континенту, мандрівники теж не обмежуються Італією. Нині багато німецькомовних письменників подорожують у найбільш віддалені куточки світу, де отримують незабутні враження для своїх творів.

Кристіан Крахт, відомий у минулому як поп-літератор, довго мешкав у Непалі. Він зійшов на Кіліманджаро. Тож у одній з останніх книг автора йдеться про німецького альпініста, який хотів заснувати на невеличкому архіпелагу у Південній Океанії утопічну республіку. Сьогодні Крахт живе в Африці.

Там же, в Африці, виріс й інший німецький письменник болгарського походження Ілля Троянов. Він видає серію “Світочитання. Читацькі подорожі в невідоме”. Пару років тому великий успіх отримав його роман “Колекціонер світу” про британського колоніаліста та шукача пригод, який жив в ХІХ столітті в Азії.

Перша подорож у вічну мерзлоту

Також Рауль Шротт, який навчався у кількох країнах, нині відомий антологіями, драмами та “мандрівною прозою”, у яких йдеться про екзотичні регіони. Прославився ж автор завдяки новому перекладу “Іліади” Гомера.

Уродженець Австрії Кристоф Рансмайр написав свій перший роман “Жахи криги та мрак” про арктичну подорож австро-угорської експедиції у ХІХ столітті. А книга “Останній світ” у 1988 році була присвячена автором давньоримському поетові Овідію – у ній містично змішались часи та континенти. Роман став бестселером, дозволив Рансмайру піти на “вільні хліби” та подорожувати світом.

Тож його новий роман літератора “Атлас боязливого чоловіка” можна назвати підсумком пошуку сенсу життя в далеких країнах. Сюжет становлять 70 епізодів, в яких романіст описує місця, котрі він відкрив для себе протягом останніх десятиліть. І це не звичайні записки подорожнього, не туристичний екзотизм чи делікатна проза подорожі.

Історія і буденність на власні очі

“Я бачив…” – так починається кожен з семи десятків текстів, а подальші рядки критики описують так: “Автор наражається на всі небезпеки світу та концентрується на своєму сприйнятті поетичних замальовок безмежної сили та краси”.

Чи в Лаосі, чи в тропічних лісах Бразилії, чи у північноамериканських джунглях, у Росії чи на батьківщині, в Австрії – повсюди Рансамайр описує більше, ніж людину і природу. Це дивна відчужена проза, яка дозволяє одночасно відчувати як подих історії, так і забави сьогодення. Мова йде винятково про ті місця, де автор жив чи якими мандрував. Рансмайр пише, що “у текстах йдеться тільки про тих людей, з якими я зустрічався, які мені допомагали, погрожували, кохали і рятували”.

DW.de