Сповідь – як прояв сили за Забужко

АНТРАКТ

Той, хто хоч раз бачив Оксану Забужко, вже навряд чи колись її забуде. Харизматична, розумна, впевнена в собі і дійсно прогресивна жінка. Така вона в житті і така ж у книжках. Письменниця не боїться бути собою і відверто ставати на бік жінки, яка є не «додатком до чоловіка», а самостійною та цікавою особистістю. «Польові дослідження з українського сексу» свого часу викликали просто фурор у літературних колах. Від Забужко чекали будь-чого, але не такої гострої і дійсно захоплюючої прози. До цією щиросердної сповіді хочеться повертатися. Наприклад, у театрі. Але для того щоб створити виставу на основі забужківського тексту, потрібен був особливий підхід. Київський Центр Леся Курбаса взявся за цю нелегку справу. Вуаля, моновистава!

.

Фокус перший: чоловік+жінка

Оскільки історія побудована довкола теми стосунків і спирається на неї, немов фундамент, то завдаванням виконавиці головної ролі, актори Галини Стефанової було не схибити у всіх тонкощах характеру головної героїні Оксани Забужко – Оксани.

Емоційна, впевнена, дещо пришелепувата, але тим не менш спостережлива героїня вдалася на всі 100. Рефлексії головної героїні підкріплюються власною впевненістю: «Все ти знала з самого початку». І, дійсно, історія її душевних переживань, її спогадів і надтонких відчуттів передаються вже постфактум, однак із поясненням, що все це вона інтуїтивно відчувала.

Героїня Галини Стефанової дуже емоційно передає кожну деталь власних спогадів, думок. Іноді кричить, іноді ледве не плаче, іноді картає себе. Акторці вдалося сплутати гру та реальність і в певні моменти забуваєш, що ти в театрі і слухаєш «живу» розмову, а потім тебе плавно знову повертають до сюжету, до лінії вистави.

Оксана розповідає своєму коханому про українських поетів під час занять любов’ю, жартує, що може вже отримати премію за «найбільшу кількість українізованих койкомісць». Взагалі лінія стосунків висвітлюється дуже глибоко та емоційно, акторка аналізує найтонші відтінки відчуттів та станів, не без гострого гумору.

.

«Мені набридло не існувати у цьому світі»

Особисті історії розгортаються з героїнею у США, саме тому ця країна підпадає під особливо прискіпливе дослідницьке око. Оксана скаржиться, що їй набридло постійно доводити свою присутність у світі, при кожній зустрічі розповідати, де знаходиться Україна і чому вона не є частиною Росії.

Акторці Галині Стефановій вдалося передати емоційний монолог про «особливий таборовий тип людини». Саме до такого відносить себе жінка. «У мене немає вибору, як писати українською», – каже письменниця. Жартома вона зве себе «націонал-мазохісткою». Проте Оксана помічає, що щоразу, промовляючи власні вірші рідною мовою, вона ніби зміцнюється, утверджується у своїй впевненості і непереможності – «власний текст боронив мене». Кожне слово дбайливо виношується, шліфується, викохується і прискіпливо обробляється. В результаті він – хороший художник, а вона – вельми вдала письменниця, проте все одно тягне додому, в Україну.

В головній героїні живе кілька образів, причому різних характерів – від інтелігентної пані до бандитки з «пріблатньоним жаргоном», вони всі змішуються в ній і проявляються у різних ситуаціях.

.

Акт творчості — непорушний

Окремим аспектом вистави, як і літературного твору, йде аналіз творчості — як вона працює, чому підпорядковується. Жінка розмірковує над тим, що жодна людина насправді до кінця не є творцем, вона є лише каналом, провідником.

«Коли диявола спитали, чого він покинув небеса, він відповів, що хотів бути автором». Дуже тонка мудрість, яку емоційно промовляє Оксана.

Мистецтво і любов — це основні цінності, заради яких варто жити і, власне, протягом всієї історії саме довкола цих двох акцентів розгортається авторська думка.

Треба віддати належне цікавій ідеї з декораціями. Це безліч повітряних кульок різних яскравих кольорів, акторські руки постійно граються з ними, частина лопається. Частина розкидається — це ніби символ мрій Оксани, її повітряних образів.

.

Публічність, леді та джентльмени!

Протягом всього монологу героїня періодично звертається до публіки. Ніби розповідаючи про власне життя крізь призму навчальної лекції. Оксана радиться з глядачем, запитує у нього, спостерігає за ними, привертає увагу. В окремих сценах вистави забуваєш, що йде видовище на сцені, а не акторка спілкується в побутовій розмові.

Також глядацьку увагу привертає зміна одягу, мобільних телефонів, зміна суконь на вішаках, кожна з яких символізує певний період життя.

Для того щоб бути відображенням Оксани Забужко акторці треба довести це право перед глядачем і це виходить, їй віриш. Починаєш бачити харизму письменниці в образі Галини Стефанової.

Вистава «Польові дослідження з українського сексу» йде вже не перший рік, але увага до неї не зменшується, напевно, всі спостереження Забужко є таки правдивими і реалістичними.

.

Сповідь сильної жінки

Героїня попри достатньо тонку форму викладу розповіді — сповідь, лишає за собою силу і непорушність поглядів.

Глядачі не співчувають героїні, вони з нею разом переживають епізод за епізодом. Протягом всього часу не слідкувати за розвитком подій просто неможливо.

Окремим важливим аспектом акторської гри є вишукана, лексично насичена українська з окремим вставленими англійськими словами. Безліч емігрантів саме таким чином і спілкуються,тож зображення цієї деталі цілком реалістичне.

Попри закиди до Забужко у надмірному фемінізмі та образи чоловіків, вони абсолютно безпідставні. Літераторка аналізує і свої помилки в поведінці також, шукає підходи до непростої чоловічої психології, піддається пристрастям, намагається керувати відчуттями. Одним словом, ЖИВЕ, у широкому сенсі слова.

.

Вистава для всіх

Як на мене вистава цікава для різних статей та поколінь, бо кожен віднаходить в ній свої деталі, свої асоціації та паралелі. І в кожному дотепному жарті чи думці, ми бачимо поміж рядками саму Оксану Забужко — сильну, вольову, талановиту і воістину розумну жінку.

Катруся Гладка