Як формуються приватні книжкові колекції для бізнесменів

Приватна бібліотека – одна з можливостей продемонструвати свій смак і достаток. Тим, у кого немає часу формувати книжкову колекцію самостійно, допомагають укладачі бібліотек. Про тонкощі цієї рідкісної професії…

 

Сума, в яку обходиться середня бібліотека, часом змушує відмовитися від цього задуму навіть цілком заможних клієнтів. Не те щоб грошей не вистачило – просто далеко не всі до кінця розуміють реальну вартість книг і готові за них стільки платити. «Колись до нас приїхав один олігарх і попросив сформувати йому бібліотеку альбомів з фотографіями та репродукціями. Сказав, що готовий на це витратити хоч тисячу доларів. Навіть дві. Коли ми йому пояснили, що приблизно в таку суму обійдеться покупка одного дійсно якісно виданого альбому, він страшенно здивувався і сказав, що краще ці гроші прогуляють», – згадує Борислав Береза​​, який вже більше десяти років займається створенням бібліотек.

Найдорожча книга, яку Береза ​​купував для приватної колекції – прижиттєве видання одного російського класика, з факсиміле і підписом автора. Книга – букіністична рідкість. Знайшли її у одного колекціонера. Сума угоди склала $ 43 тис.

 

Новітню історію українських книжкових колекціонерів, а, значить, і укладачів книжкових бібліотек, треба відраховувати з середини 50-х років минулого сторіччя. За словами одного з найстарших київських букіністів, Едуарда Линдіна, у той час радянська книжкова індустрія почала набирати обертів: у 1957 р. була видана перша «брила» – повне зібрання творів Шекспіра. Орієнтовно це і можна вважати початковою точкою відліку.

Утім, за форматом та складом домашніх книжкових колекцій, намагалася централізовано стежити влада. «У 1976 році в СРСР перший раз видали Біблію, – згадує Линдін. – Видання було в якійсь мірі вимушене – ювілей, 100 років перекладу зі старослов’янської мови на російську. Все б нічого, але коштувала вона незрівнянно дорого в порівнянні із середньою ціною на книги: 180 рублів – відповідно, її мало хто міг собі дозволити».

У ті ж часи почав формуватися і торгово-книжковий сленг. Наприклад, новим сенсом наповнився дієслово «дістати». «Крім усього іншого, перші повоєнні книголюби відрізнялися від нинішніх дизайном бібліотек. Купити хороші полки було важко – ми викручувалися тим, що користувалися етажерками », – розповідає Линдін.

В Україні попит на укладачів приватних бібліотек став рости в другій половині 90-х. Період первинного накопичення капіталу закінчувався, заможні люди задовольнили всі «початкові» потреби на зразок дорогих автопарків або котеджів, побудованих в елітних приміських районах. Потрібні були нові предмети статусу. Одним з таких стали бібліотеки. «Ця схема актуальна і зараз. Як тільки відбувається чергова глобальна зміна в урядових колах, я чітко розумію, що варто очікувати масового напливу нової клієнтури», – говорить Борислав Береза​​.

У сучасних книжкових колекціонерів, які формують бібліотеки не самостійно, здебільшого популярний формат кабінетних бібліотек. Взагалі, за словами людей, що займаються формуванням книжкових колекцій, з кінця 90-х спостерігалася еволюція простору, відведеного під книги: спочатку люди просто купували книжкові шафи, потім шафи замінили книжковими залами, опісля – котрась їхня частина трансформувалася в кабінетні бібліотеки.

 

Зараз середній розмір кабінетної бібліотеки – це близько 500 книг. Але взагалі розмір тут – величина умовна. Береза ​​розповідає, що найбільша бібліотека, яку йому довелося складати, налічувала 37 тис. найменувань. «Перший час ми формували кожну бібліотеку з нуля. Але якщо цим часто займаєшся, у результаті у тебе з’являється набір стандартних лекал, які можна швидко адаптувати під кожного клієнта », – пояснює Береза.
Основна маса людей, що звертаються за допомогою до укладачам бібліотек – чиновники, політики, популярні естрадні виконавці і олігархи. Для цього контингенту часто книги – це тільки лише елемент престижу, якщо не елемент інтер’єру. Іншими словами, книголюб, який вирішив присвятити себе цій професії, повинен якоюсь мірою стати циніком – клієнтами далеко не завжди рухає нескінченно глибока любов до читання. Анекдот про те, що корінці книг підбирають під колір шпалер, народився не на порожньому місці. Але є й такі клієнти, які дійсно читають замовлені книги. До таких належить, за словами Берези, і один з колишніх віце-спікерів парламенту – він глибоко розбирається в літературі і більш ніж усвідомлено підходить до книжкових замовлень.

Іноді замовники просять сформувати відразу дві бібліотеки. Одну – для себе, другу – людям показати. Береза ​​згадує, що у нього був один серйозний клієнт, який замовив для камінної зали бібліотеку, що складалася із колекційних зібрань творів, сучасної класики, книг з філософії, соціології, політології – в цілому близько трьох тисяч найменувань. «Але ще він попросив зробити собі другу бібліотеку. У спальні. Два ящики, забитих романами Фрідріха Незнанського, Чингіза Абдулаєва, детективами та іншою легкою літературою. Цю пару ящиків, на відміну від книг з бібліотеки напоказ, він дійсно збирався читати», – підкреслює Борислав Береза.

Стилістичний та форматний склад приватних книжкових бібліотек варіюється, але існують і традиційні напрями. Загальним місцем вважається золотий фонд класичної літератури. За словами Едуарда Линдіна, це – якір, основа будь-якої бібліотеки. Борислав Береза, втім, зауважує, що далеко не завжди. Деякі з його клієнтів відмовляються мати у своїх колекціях класику. Тут позначається радянських шкільне минуле, у якому, за словами таких клієнтів, їх перегодували класичними романами. Багато людей просять сформувати їм бібліотеки, які б складалися з нон-фікшіна. Причому, їх тематика повинна перетинатися з тематикою основного роду діяльності замовника.
Укладачі бібліотек – люди непублічні, про своїх клієнтів говорити не хочуть, про заробітки – тим більше. Найчастіше, офіційно – вони або букіністи, або оптові торговці книжками. Щоб стати одним з них – мало пов’язаної з літературою освіти і розуміння тенденцій ринку. Тут головне – стартувати, отримати перше серйозне замовлення. Далі працює сарафанне радіо.

Щоб уникнути непорозуміння з клієнтом, перед початком формування бібліотеки проводиться бюрократична підготовка – складається докладний «книжковий» план. Тільки після його підписання укладач починає роботу. Якщо це необхідно, замовнику привозяться зразки книг. Якщо не дотримуватися цього правила – велика ймовірність, що виникнуть проблеми.

Марина, фахівець з нон-фікшн-бібліотек, якось погодилася сформувати бібліотеку одному київському ресторану. Проект не був документально оформлений, але дівчина отримала завдаток – половину обумовленої суми. У процесі роботи, аби не гаяти часу, частину бюджету Марина доклала зі своїх. Ресторан роботу прийняв, але гроші не повернув. «Я помітила, що в таких ситуаціях нечистоплотні замовники діляться на дві категорії. Перша – не дуже заможні люди. Вони починають лаятися і активно доводити, що за все розплатилися і нічого не винні. Друга – як правило, люди досить заможні. Ці здивовано дивляться на тебе і говорять щось в дусі: дівчина, мені здається, ми з вами не знайомі», – говорить Марина.

У скільки може обійтися книжкова колекція в 500 екземплярів з більш-менш стандартним набором творів, учасники цього ринку наполегливо замовчують. За приблизними оцінками, створення такої бібліотеки коштує від $ 80 000 до $ 140 000. «Вартість середньої кабінетної бібліотеки порівнянна з вартістю хорошого автомобіля», – зазначає Борислав Береза. А далі – у кожного своє розуміння, який він, хороший автомобіль, і скільки це в доларах.

 

Forbes