Ніч з «Другом Читача»: казки на ніч для дорослих

На цьому тижні на «Друзі Читача» усі охочі могли познайомится з цікавою людиною – колишнім головним редактором, натхненником, батьком першого українського еротичного журналу «Лель»Сергієм Чирковим. Про цей знаменитий часопис ми згадали, коли розпочали свою рубрику «Ніч з «Другом Читача».
І тоді народилася ідея співпраці. Тож у нас гарна новина для читачів – від сьогодні у нашій улюбленій рубриці будуть публікуватися цікаві матеріали з бібліотеки журналу «Лель».
Продовжуючи тему унікальних фольклорних знахідок «Леля», ми ділимося з вами не менш цікавим матеріалом «Еротика в українській народній казці»: «В Україні перша збірка, що вмістила в себе казки еротичної тематики, з’явилася в 1899 році. Вона мала назву «Галицько-руські анекдоти» й була видана, завдяки старанням видатного українського етнографа Володимира Гнатюка… А 1916 року… В. Гнатюк видає свою відому двотомну працю «Українські народні байки» – першу антологію українського «звіриного епосу», що обіймала аж чотириста фольклорних творів. «Дурний вовк», «Звірі під пануванням лева», «Лисиця на зимівлі у вовка і ведмедя» – твори ці добре відомі й популярні серед читачів. Та було в тій збірці 1916 року кілька казок, що відтоді не друкувалися жодного разу. Йдеться про казки «Звалашений вовк», «Знеславлена лисиця, або Більше хвальби, ніж заслуги», «Як ночувала миша з жабою» у записах П. Тарасевського та В. Гнатюка»

Дві рідкісні народні казочки для дорослих, які важко знайти навіть в Інтернеті, сьогодні – лише для вас.

Насолоджуємося разом! Добраніч!

 

Звалашений вовк

 

Давно це було. Так давно, що ніхто уже цього й не пам’ятає, а ті, хто знав, уже повмирали. Тож тепер хто його і розбере, чи правда то, чи ні – бо нікого ж при тому не було. Але я так скажу, що все те повинно бути правдою, бо так говорили старі люди. А їм, як не кажи, краще знати. От і дідусь мій, земля йому пухом, коли мені все це оповідав, так говорив: «Я при тім не був, але то чистісінька правда, бо мені це старі люди роз­повідали. А навіщо ж старим людям брехати?»

Отже, слухайте, як воно було на­справді.

Якось один селянин саме у Петрівку* поїхав у поле орати толоку. А на той час стояла така спека, було так жарко-прежарко, що він, бідний, поки пройшов кілька борозен, то так вто­мився, що не дай Боже. Іде за сохою, ледь ступає, піт із нього так і ллє.

Аж дивиться, іде до нього вовк. Теж, сердега, від спеки мучиться. Мило йо­му на боках повиступало і слина капає, бо до того ж ще й голодний дуже.

– Чоловіче, – каже, – я твою коби­лу з’їм!

– Ой ні, вовче, підожди вже, поки я доорю, – почав проситися селянин, – то тоді вже й з’їси.

Вовк згодився і став дожидати, поки чоловік закінчить роботу. А щоб дурно на сонці не сидіти або, чого доброго, щоб селянин не обдурив його, то й став вовк тинятися за ним по ріллі.

Чоловік і каже:

– Що ж ти, вовче, хіба вже ніде не знайшов собі поживи, окрім моєї коби­ли? Пішов би куди-небудь в інше місце.

– Так уже Бог дав, чоловіче. Я довго не хотів тебе зобижати, але далі терпіти вже не можу – з голоду здихаю. А тут ще така спека, що далеко й не підеш. Ти ж бачиш, як я спотів, мокрий увесь. А тут ще одна біда – яйця мішають. Теліпаються між ногами, мокрі, аж ка­пає з них. Така досада, взяв би їх та так і відгриз. Та не дістану ж…

– О, вовче, – каже селянин, – ти нічого не робиш, і то вони тобі заважа­ють, а як вони мені набридли. Давно б уже їх відрізав, так боюся, бо можна ж вмерти.

А вовк каже:

– Та ти не бійся, чоловіче, у мене такі ліки є, що враз заросте і затягнеть­ся. Давай ми їх зараз і повідрізуєм – я тобі, а ти мені.

– А чого ж, давай і повідрізуєм. Тільки ж кому вперед різать?

– Та як хочеш, – каже вовк.

– Про мене теж все одно, тільки ж у мене зараз роботи багато. Як, бува, за­хворію, так нікому ж буде робить. А ти, вовче, гулячий, то давай ми тобі і відріжем.

– Та я не проти, – каже вовк, – але ж коли тобі різати будем?

– Думаю, що за тиждень я з усім впораюся, – відповідає чоловік, – тож через тиждень можна й різати.

Вовк і на це згодився. А селянин узяв ніж, нагострив його добре та й вмить відхопив вовкові те, що так йому зава­жало. Вовк аж присів від болю, а далі як чкурнув через ріллю прямо в ліс та за­бився під кущем у яму і просидів там, скрегочучи зубами, аж до наступного вечора.

А чоловік повернувся додому, поду­мав добре та й за голову вхопився. Це ж дав йому вовк тиждень строку, а як пройде тиждень, тоді вже і йому треба різати.

Минув день, минув другий і третій, уже й час наближається. Чоловік хо­дить сумний-сумний, не їсть, не п’є – неначе чортові душу занапастив.

Стане жінка до нього говорити, а він неначе не чує – все про щось своє ду­має. І слова від нього не допитаєшся. Вона і здогадалась, що тут щось не так. Причепилася до нього не на жарт та й не відстає:

– Що з тобою, чоловіче? Чи не занедужав? Чи горе в тебе яке, що ти ходиш, як несамовитий? Чого ж ти мовчиш, може б, я до ворожки сходила чи попа покликала, щоб молебень відправив?

– Та нічого, жінко, – відповідає, – це я так… Щось мені нездоровиться…

– Та що ж у тебе болить? Давай я ба­бу Горпину покличу, нехай пошепче. Або сам до неї піди.

– Нічого я не хочу!

Довго він не признавався жінці, а далі говорить:

– Сказати по правді, боюсь я, жінко, у поле їхати!

– Чого?

– Та відрізав я вовкові яйця, а завт­ра черга мені різать.

– Тю, дурний! І хто тебе нарозумив на таку справу? Навіщо ж ти мені такий

здався?! Що ж ти думав своєю голо­вою?! Та я б тебе такого і дня вдома не тримала – прогнала б геть! Ну добре, сиди ж ти дома, а я завтра в поле сама поїду.

– А як вовк прийде та кобилу з’їсть? – питає чоловік.

– Там видно буде, не дурніша від тебе.

– А як вовк догадається, що ти баба, що тоді будеш робить?

– Та вже як-небудь обдурю його.

– Ти ж не забудь взяти мої штани і шапку.

– Та не вчи мене, чоловіче, не вчи! Я вже сама знаю, що робити!

На другий день рано на зорі встала жінка, наділа штани, шапку і чоботи

чоловікові та й поїхала в поле з сохою. Пройшла вона борозен з десяток, ди­виться – іде вовк. Прийшов і каже:

– Ох, чоловіче, набрався ж я горя. Мало, було, з голоду не здох. Піти по ліки не здужаю і послать нікого. Через те прийшлось лежать, поки само зажи­ло. А тут іще мухи прокляті так набрид­ли – лізуть і лізуть. Ну, чоловіче, тепер черга за тобою, давай будемо тобі різа­ти.

– О, вовче, – відповідає, – та в ме­не їх уже давно нема.

– Хто ж тобі відрізав?

– Та ловив я порося на заріз, а воно, кляте, побігло під ворота, а я нагнувся за ним, так свиня, бісове стерво, як хватнула… Ти, вовче, не повіриш – не те що яйця, а весь потрох вихватила, разом з матнею!

– Ану ж покажи, чоловіче!

Жінка спустила штани, сіла, розка­рячила ноги…

Бачить вовк, а в неї така рана, що й шапкою не закриєш! Він аж здригнувся ввесь:

– Ой-йо-йой, чоловіче! Та як же ти терпиш?! Я нічого не робив, і то мало не здох. Бросай, бросай свою роботу, тобі тепер не можна нічого робить! А то ра­ну свою ще більше роздереш, тоді вже тобі ніщо не допоможе. Ти краще ляж отут і не ворушись, а я піду тобі ліків дістану. Якщо будеш смирно лежать, воно скоро заживе. Я разів зо три пома­жу – так затягнеться, що й не видно бу­де, де та рана була. Стане краще, ніж на цілому.

Побіг вовк по ліки, а зайця приста­вив мух відганяти, щоб, бува, червів у рану не насадили. Сів заєць біля жінки та так пильнує, чи не летить яка муха. Тільки що та налагодиться сісти на ра­ну, а заєць вухами – лясь! лясь! – поміж ногами. Та й знов пильнує.

Лежить жінка і думає, як то можна обдурить і зайця, і вовка. А то бісів вовк іще, чого доброго, і справді знай­де таких ліків, що все заросте і затяг­неться. Що ж їй тоді робити, а що ро­бити чоловікові?! Та він її з дому про­жене!

Лежала, лежала жінка, а тоді поти­хеньку: пу-у-у! Заєць вуха підняв і пиль­но прислухався. Вона другий раз, уже дужче: пу-у-у-у! Заєць аж підскочив, та все ж таки не втік. Жде, що далі буде. А жінка дулась-дулась – та втретє! Та з усієї сили!

Наляканий заєць стрімголов кинув­ся навтікача, через поле та в ліс, аж ку­рява за ним піднялася! Біг, біг лісом, біг, біг – та й зустрів вовка.

– Чоловік, – говорить, – від рани лопнув!.. Так і розірвало його!..

– Ну що ж, – каже вовк, – туди йому й дорога. Менше нам клопоту буде, а йому муки.

Отак вдалося жінці перехитрити вовка. Кобила залишилася жива, чо­ловік з яйцями та й вона при своїм інте­ресі.

________________

 * Петрівка – двотижневий піст, що починаєтья 29 червня й закінчується 12 липня, на свято Петра і Павла. Це час масової косовиці сіна по всій Україні. (Примітка публікатора.)  

 

 

 

  Знеславлена лисиця, або Більше хвальби, ніж заслуги

Одного разу бігав заєць лісом і в густих зарослях надибав лисиччину нору. Спочатку злякався куций, хотів зразу ж чкурнути навтікача. Але бачить, що хазяйки вдома немає, а в норі одні лисенята сидять, тож осмілів та й вирішив пожартувати.

– А що, чи дома лисичка-сестричка?

– Немає, – відповідають звірята, – пішла по лісу гуляти, дітям їжі шукати. А навіщо ж вона тобі?

– Як то навіщо? – Заєць заломив набік вухо. – Навіщо молодому козакові та добра молодиця? Звісно, щоб… Та що там говорити, і так ясно навіщо! Ну, а як немає, то й немає с наступного разу зайду.

Та й побіг собі далі, дуже задоволений своїм жартом.

І назавтра, і наступного дня, і ще наступного бігав заєць у густі зарослі до лисиччиної нори жартувати. А почував він себе надто вже безпечно – знав, бачите, що лисиця в такий час на полюванні, тож ніщо йому не загрожувало.

Так пройшло кілька днів. Набридли лисиці заячі жарти, вирішила вона провчити жартівника. Та й не пішла на полювання, залишилася вдома.

Коли біжить заєць:

– А чи вдома лисичка-сестричка?!

– Та дома! А де ж їй бути?!

Такого повороту куций не чекав. Уже йому й не до жартів, а тим більше, не до кохання. Як дременув він з усіх ніг прямо через зарослі, а лисиця за ним. Та не відстає, клята, дихає в потилицю і так страшно зубами клацає – вже ось-ось спіймає. З останніх сил стрибнув заєць через кущ, а лисиця напрямець побігла та й застряла серед гілля. Та так, що ні туди, ні сюди.

А заєць і радий такій пригоді. Де й сміливість узялася. Не довго думавши, забіг він ззаду та й зробив своє діло. А потім побіг до копанки, обмочився, викачався в пилюці та й став край дороги. Весь чорний-чорний, що й не вгадаєш, чи то бобер стоїть, чи чернець з монастиря.

А лисиця тим часом з горем пополам вибралась на волю і побігла доганяти зайця. Зустріла його край дороги, та тільки не впізнала.

– А що, раб Божий, – питає, – чи не бачив ти тут зайця?

– Це ж якого? Чи не того молодця, що так добре тебе приголубив?

Стала лисиця та й плюнула спересердя:

Отакий, бісів син! Це ж треба – встиг уже поговір по монастирях пустити! І не стільки ж там того діла, а такої неслави наробив!

Та й побігла собі додому.

* * *

 

Еротика в українській народній казці

Року 1863 визначний російський етнограф і фольклорист О.М. Афанасьєв видав свою відому монументальну працю «Народные русские сказки», до якої, крім російських, увійшли також казки українського й білоруського народів. Але з кожного випуску цього видання (було їх аж вісім) царська цензура вилучала від кількох до кількох десятків казок, і головною підставою до цього було їх еротично-сексуальне спрямування. Таким чином, у фольклориста залишилося понад півтори сотні творів, заборонених до друку. І. Афанасьєв об’єднує їх у рукописну збірку «Рукописные заветные сказки», що її позацензурне видання побачило світ у Женеві тільки 1872 року, вже по смерті упорядника. До цього видання увійшли і дві українські казки: «Одруження дурня» та «Піп і циган», – їх можна вважати першими надрукованими казками нашого народу.

 

В Україні перша збірка, що вмістила в себе казки еротичної тематики, з’явилася в 1899 році. Вона мала назву «Галицько-руські анекдоти» й була видана, завдяки старанням видатного українського етнографа Володимира Гнатюка, у Львові Науковим товариством імені Шевченка. А 1916 року, в тому ж таки Львові, В. Гнатюк видає свою відому двотомну працю «Українські народні байки» – першу антологію українського «звіриного епосу», що обіймала аж чотириста фольклорних творів. Більшість казок цієї збірки було записано на Західній Україні, але представлено в ній також центральний і східний її регіони. Зокрема, це 98 казок у записах Павла Тарасевського, зроблених на Слобожанщині, в тім числі містах Куп’янську на Харківщині та Шебекині Білгородського повіту Курської губернії (нині – Білгородська область), які відзначаються досконалістю форми, композиційною довершеністю, а літературним рівнем не поступаються кращим зразкам української народної казки. «Дурний вовк», «Звірі під пануванням лева», «Лисиця на зимівлі у вовка і ведмедя» – твори ці добре відомі й популярні серед читачів, вони витримали вже десятки перевидань. Та було в тій збірці 1916 року кілька казок, що відтоді не друкувалися жодного разу. Йдеться про казки «Звалашений вовк», «Знеславлена лисиця, або Більше хвальби, ніж заслуги», «Як ночувала миша з жабою» у записах П. Тарасевського та В. Гнатюка. Радянська цензура щодо «моральності» й «цнотливості» набагато перевершила цензуру царську, отож перевидати ці казки з їх еротичною забарвленістю було зась. До речі сказати, тією ж таки цензурою з українського фольклору було вилучено й популярних персонажів казок – москаля, жида, литвина, мазура, – а заразом і пов’язані з ними сюжети. В умовах боротьби комуністичної партії проти релігії зникають із збірок казки з апокрифічними сюжетами, героями яких були Спаситель, Богородиця, апостоли, святі та угодники. Така ж доля спіткала персонажів української демонології – відьом, вовкулаків, мавок і русалок. Більше поталанило чортові: мабуть, з погляду комуністичної моралі він був постаттю «соціально ближчою».

 

Та хоч як би там було, а еротичні казки існували й існують далі в українському фольклорі поряд з безліччю інших витворів народної фантазії. Інша річ, що більшість читачів через оті ідеологічні обме­ження навіть не здогадуються про їх існування. І коли російському читачеві на початку 90-х років уже нашого століття зрештою по­вернуто «заветные» казки Афанасьєва, то, може, десь незабаром і ми станемо свідками повного перевидання «Галицько-руських анек­дотів» та «Українських народних байок».

Буде дуже шкода, якщо цього не станеться.

ОЛЕКСАНДР КУХАРЕНКО, літературознавець, м. Харків

.
Малюнки Олександра Міхнушева

З журналу «Лель» (№1, 1997)

До наступної ночі з «Другом Читача»!

Наступної п’ятниці буде ще цікавіше – обіцяємо!:)

.
Увага! На Ночах з «Другом Читача» не шукайте порно та непристойності – тут панують лише еротика, високе мистецтво і найчистіші фантазії!
Також на Ночах з «Другом Читача» суворо заборонено перебувати неповнолітнім особам!


/

Щиро Ваш
нічний вартовий «Друг Читача» 

 

  • Цибулька

    М-да. Скоріше нагадує якись насміх над українською казкою з мораллю, ніж украрт )) Хоча посміятися є над чим ))