Ніч з «Другом Читача»: Шевченківські дні… і ночі

Доброї, насиченої, сповненої еротичних фантазій і переживань, ночі!!! Від сьогодні я, Леся Мудрак, стаю Господинею Ночей з «Другом Читача». Я старатимусь виправдати Вашу еротичну довіру!!! Адже, Міс Катарсис, як Ви знаєте, має і науковий ступінь кандидата еротичних наук. Але ж ніхто не відає, що я там собі надосліджувала…

Тож, щоб переконати Вас, любі читачі, що я – великий теоретик (як виявилось! практика і теорія – речі нероздільні!!!) – запрошую Вас завітати у царину еротичних варіацій наших літературних класиків і сучасників. Тобто, пропоную найактуальніші уривки свого дослідження.

Прокинешся – кинеш оком, а еротики навколо так багато. Нею насичене, переповнене життя і, звісно, література (головне, не переборщити)))).

Її присутність обґрунтував Платон, вона здавен живила музу поетів, будучи іноді суперницею платонічної лірики. Тому важко знайти класика, в якого б не влучила еротична стріла. Навіть в Тараса Шевченка. До речі, дуже ж таки актуально після Шевченкових днів, чи не так?!)

Т. Шевченко. Натурники, 1840. Папір, вугіль, крейда

Я помічаю здивовані очі, адже він завжди у вашій уяві поставав речником нації, бо й справді створив у слові цілий український світ. «Кобзар» ставили і ставлять поряд з Євангелієм. Мимоволі постать Т. Шевченка вкривається забронзовілим глянцем. При цьому забувають, що Тарас Григорович – передусім поет, що він також людина, що ніщо людське йому не чуже, зокрема еротичні переживання…

Брати Капранови мене переконували, що еротики у Шевченка – жодної! А я кажу, що глибоко залонені натяки є…

 

Т. Шевченко. Версавія, 1860. Офорт, акватинта. Завдяки цій картині Тарас Шевченко отримав звання академіка Санкт-Петербурзької Академії Мистецтв

Т. Шевченко гостріше і глибше будь-якого поета усвідомлював єдність душі і тіла, колізії свідомого і підсвідомого. Зокрема це видно у іронічному вірші «Великомученице кумо!», який з’явився майже за півстоліття до появи такої наукової дисципліни, як психоаналіз:

 

 Н.Т.

Великомученице кумо!

Дурна єси і нерозумна!

В раю веселому зросла,

Веселим крином процвіла

І раю красного не зріла,

Не бачила, бо не хотіла

Поглянути на Божий день,

На ясний світ животворящий!

Сліпа була єси, незряща,

Недвига серцем; спала день

І спала ніч. А кругом тебе

Творилося, росло, цвіло

І процвітало, і на небо

Хвалу Творителю несло.

А ти, кумасю, спала, спала,

Пишалася та дівувала,

Та ждала, ждала жениха,

Та ціломудріє хранила,

Та страх боялася гріха

Прелюбодійного. А сила

Сатурнова іде та йде,

І гріх той праведний плете,

У сиві коси заплітає,

А ти ніби не добачаєш:

Дівуєш, молишся та спиш,

Та Матер Божію гнівиш

Своїм смиренієм лукавим.

Прокинься, кумо, пробудись

Та кругом себе подивись,

Начхай на ту дівочу славу

Та щирим серцем нелукаво

Хоч раз, сердего, соблуди.

 

Зверніть увагу, що Т. Шевченко брав під сумнів моралізації, які не лише блокують життєво важливі еротичні імпульси, а й паралізують волю до життя. Він не приховував гострої іронії з приводу штучної ( у ХІХ ст.!!!!) цноти («ціломудріє хранила»), називаючи свою закомплексовану адресатку «дурною» і «нерозумною». Знімаючи нашарування ілюзійної благопристойності, Т. Шевченко наголошує на невідновній втраті людської, власне жіночої сутності в тілесному й духовному сенсі, адже лірична героїня не могла здійснити себе, скористатися можливостями лібідо, тому що «страх боялася гріха / Прелюбодійного».

 Т. Шевченко.  Жінка в ліжку, 1839-1840. Папір, акварель

Т. Шевченко спростовував християнську ідею гріховності. Вона суперечить справжній природній меті існування, що репрезентує в собі «ясний світ животворящий», знехтуваний святенництвом, жертвою якого стала приспана «недвига серцем», не помічаючи, як кругом неї «Творилося, росло, цвіло / І процвітало, і на небо / Хвалу Творителю несло». Витиснені у підсвідоме життєві інстинкти засвідчують невідповідність ліричної героїні поклику долі: «Матер Божію гнівиш / своїм смиренієм лукавим».

Т. Шевченко. Одаліска, 1840. Папір, акварель, бронза

Поет поставив під сумнів непорочність Діви Марії, яка благословляла людей на щастя повноцінної любові, неможливої без сексуального біологічного компонента. Очевидно, в цьому теж полягає її роль заступниці за земних грішників, описаних в апокрифі «Ходіння Богородиці по муках». Поет сподівався, що лірична героїня дослухається волі Матері Божої і нарешті пробудиться, як і ченці з вірша «Гімн чернечий», які всупереч суворим вимогам монаршого життя, знищення плоті прагнути гармонії тіла і душі, бо вона – від Бога:

 

Удар, громе, над тим домом,

Над тим Божим, де мремо ми,

Тебе ж, Боже, зневажаєм,

Зневажаючи співаєм:

Алілуя!

Якби не Ти, ми б любились,

Кохалися б та любились,

Та діточок виростали,

Научали б та співали:

Алілуя!

Одурив Ти нас, убогих.

Ми ж окрадені небоги,

Самі себе одурили

І, скиглячи, возопили:

Алілуя!

Ти постриг нас у черниці,

А ми собі молодиці…

Та танцюєм, та співаєм,

Співаючи, промовляєм:

Алілуя!

 

Т. Шевченко. Марія (малюнок за поемою О. С. Пушкіна «Полтава»), 1840. Папір, акварель

 

Такі поезії цнотливо обминала традиційна критика, вважаючи, що вони дискредитують заіконеного(!) автора. Насправді ж він довів правочинність еротичних мотивів поряд з його соціально і національно ангажованими творами. Тарас Григорович переконував, що він – прихильник повнокровного людського життя, що лібідозна енергія закономірна, тому глибоко вмотивована у багатьох віршах. Він спростовував уявлення, ніби для народу такі твори шкідливі. Насправді народ не був пуристом, його сороміцькі пісні вельми збагачують фольклорну палітру. Тому не випадково у доробку поета з’явився вірш-стилізація «У перетику ходила…», сповнений тонких сексуальних натяків:

 

У перетику ходила

По горіхи,

Мірошника полюбила

Для потіхи.

Мельник меле, шеретує,

Обернеться, поцілує,

Для потіхи.

У перетику ходила

По опеньки,

Лимаренка полюбила,

Молоденька.

Лимар кичку зашиває,

Мене горне, обнімає,

Молоденьку.

У перетику ходила

Я по дрова

Та бондаря полюбила.

Чорноброва.

Бондар відра набиває.

Мене горне, пригортає,

Чорноброву.

Коли хочеш добре знати,

Моя мати,

Кого будеш попереду

Зятем звати, –

Усіх, усіх, моя мамо,

У неділеньку зятями

Будеш звати.

 

Т. Шевченко. В гаремі, 1843. Папір, акварель 

Отже, Шевченко спростовував поширену думку про «фатальний гріх», обстоював повноцінну особистість в єдності тілесного і душевного начал, знаходив у ній повноту життя. Еротичні вірші поета урізноманітнюють діапазон лірики поета. Це ж стосується й інших класиків, окрема І. Франка, П. Тичини та ін…

Сьогодні ми спробували цнотливо доторкнутися до витків еротики, еротичних переживань в українській поезії… Далі буде!!!!!!!

Обіймаю кожного віртуально, хто в такий час вишукує насолоду у слові!!! Ловлю Ваші об’ємні цілунки своєю уявою!!! :-***

 

До зустрічі!!!

Завжди Ваша – ЛЕСЯ МУДРАК