Ніч із «Другом Читача»: Еротика в парламенті

Доброї, розкуто-неконтрольованої, цнотливо-розбещеної ніченьки!!!

 

З Вами у найдинамічніші години творчо-спокусливого неспокою, грайливої насолоди – господиня Ночей з «Другом Читача», кандидат еротичних наук, Міс Катарсис.

 

Я встигла дуже засумувати за Вами, бо відчула усі Ваші віртуальні імпульси- свідомі і несвідомі після мого дебюту у цій рубриці, присвяченого еротиці у творчості Шевченка.

 

А сьогодні будемо виеротизовувати Парламентарів)))))). Еротична лірика – така непрогнозована штука, що не оминає і Верховну Раду України – в найсвітлішому баченні й відчутті цього слова.

.

Здавен чоловіки й жінки жили в одному світі, але бачили його по-різному, як магніти притягуючись один до одного. Тут немає «антисвітів», лише дві половинки, які постійно шукають себе в іншому, вдивляються в іншого, як у Самого Себе. Так велить бешкетник Ерот, бо він знає закони єднальної сили Всесвіту. І, як виявилось, немає «гендеру», а є Любов, як доводить своєю найпринизливішою, найсуттєвішою, найнебезпечнішою еротичною поезією – Марія Матіос, яка вміє переживати радощі жіночого тіла, сповненого чуттям досконалості. Вона милується ним, бо так хоче… Бо так хоче її внутрішнє світіння!!!! Гармонія, гармонізація, гормони… зрештою))) Марія Матіос – чудова містифікаторка, акторка, що вміє з іронією перевтілюватись в будь-яку роль своєї ліричної героїні. Час від часу, своїм темпераментом і інтелектом бомбардує стіни Парламенту. Тож, сам Бог велів і нам з Вами, дорогі читачі, відчути на собі поетичні вибухи пані Марії:

 

***

Потік, наче коник, грає,

Стареньку скалу лупає

І гладить їй шерхлу шию…

 .

Я ноги в потоці мию.

 .

Коротка моя спідничина

Летить, як листок осінній.

Пасе жеребець в царинці…

І що мені – смілій жінці, –

Що світ десь ридма ридає?

 .

Я груди собі вмиваю.

 .

Така в мене нині потреба.

І поки тереблять ребра –

Вмиваю живіт і стегна.

 .

Я гарна – мов ягід стебла,

Як риба під каменем, гарна,

Як ще не впольована сарна.

 .

Сміюся солодким сміхом,

Твердіють пипки-горіхи,

І чорна між стегон квітка

Уже не встидається свідка –

Гривастого жеребця…

Хай мить не смутніє ця.

Хай я собі так втішаюсь:

 .

З ніг до голови вмиваюсь.

І знов з голови до ніг.

 .

І мій безпричинний сміх

Хай стісує чорні болі:

 .

Радію ж бо я на волі!

 .

На клаптику – не-ілюзій,

Де ні ворогів, ні друзів.

 .

Де я і лиш мій поклонник.

 .

Де скаче потік, мов коник…

.

Обмивання жінки завжди було ритуальним, магічним дійством. Вода, як жіноче начало Інь, приборкує коника, в якому клекотить чоловіча енергія – Ян. Провокація поетки, захопленої власною тілесною вродою, вимагає визнання себе як найдовершенішу, найкращу серед найкращих. То ж хай начувається «мій поклонник» (дівчата, беріте на озброєння!!!)!!!! Відомо, що коли навіть жінка вагається, – вона чекає чоловічого погляду («очі – як пройди»), що ковзне «По вигону білих пліч, / По теплих лісах волосся, / По яблуках перс… по… по…» і нарешті відбудеться найсвітліший момент спілкування: «…ти зараз мене пригорнеш / Народиш мене на світ…».

Жінка неоднозначна, точніше, – жінка – безкінечна у своїх принадних формах, і завжди здатна відстояти себе навіть в любощах))):

.

Це

.

1

…це сіно, як свіжа кулеша

Парує,

Бо дощ перейшов.

І свіжа сльоза звіробою

Стікає до наших колін –

І пестить, як білих овечок…

 .

Під боком ще лускає грім.

І двоє несідланих коней

Пощипують мокре сінце.

 .

Попещені ситі овечки

Розходяться – хто куди.

 .

…І твій жеребець здоганяє

Лошичку – пахучу, як дим…

 .

2

…це хижий хижак.

І він

Погибель собі шукає –

І гори перевертає

Поки втихомириться.

 .

Знай!

 .

Він хижий хижак.

І ти

Пестися в порослу шкіру,

І пестощі хижого звіра

Приймай…

 .

Це –

Спасіння для обидвох.

 .

3

…це мокрий-мокрісінький ліс

до вогнища мокрого горнеться,

роздмухує полум’я чорне це –

і полум’я чорних кіс

по тілу кружляє, мечеться,

немов у вольєрі звір.

 .

…Співає той звір, чи плаче –

ніхто не зрозумів.

 .

4

…це позіхає на деревах лист:

його обмила тепла злива ночі –

і він їй вдячне щось таке воркоче

і позіхає…

Комариний писк

розбудить їх.

 .

І сонна чи сонлива,

у гойданці гойдатиме їх ніч.

 .

…І далі йтиме незупинна злива

на лист.

 .

Чи лист ітиме їй навстріч.

 .

5

…це сонне безсоння?

Чи безсонний сон?

.

Та ні, це –

Безсовісний сон.

 .

А я кажу, що це –

Безсоромне безсоння.

.

А я кажу…

 .

А я знаю,

Що ти на це скажеш…

 .

А я знаю, що ти на це скажеш…

 .

То, може, не будемо говорити?

 .

Не будемо говорити.

 .

…Але який він – безсоромний – сон.

 .

…а-а-а…

 .

6

…а-а-а…

 .

Це прірва – цей сонний край.

Це вина,

Шампанські вина.

Волосся жаркий дунай

Пливе по твоїх колінах,

І тихо пливе назад,

І зблідле лице вмиває.

 .

А там, де у море впадина,

Муркочучи, засинає…

 .

7

…це чисте чудо – про-си-на-ння…

 .

Ти вже не в’ялий, наче лист,

Але іще не клопітний, мов пташка.

Що з досвідку туркоче угорі.

 .

Ти тільки роззираєшся довкіл…

Ти навіть голови не повертаєш.

Лиш тіло, як натягнута струна.

Бринить ліниво, солодко і… сонно…

 .

Ти знову хочеш повернути сон…

Але вертка відіслана лисичка

Ворушиться у пропастях твоїх.

І ти лиш повертаєшся очима –

І зустрічаєшся з ясним світінням віч.

 .

…Ти вже не вивільняєшся з обіймів –

лиш відпускаєш в ліс вогку лисичку,

і ще ліниво,

солодко

й не сонно

чуєш,

що права рука

вже хоче когось обняти…

.

…це чисте чудо…

.

8

…це день почався.

Сонячний,

Тугий.

У ньому грають незбагненні соки.

І пахне ліс здоровий, молодий,

Тугими водами холодного потоку.

 .

Цей день.

Мине…

А поміж тим –

Йому зостатись вічно молодому,

Бо двоє – запашних, як ранній дим, –

Купаються в потоці вогняному.

 .

***

Не буде, не буде…

(Буде!)

Цих чорних – що ружі – стріч.

Лиш очі – як пройди – блудять

По вигону білих пліч,

 .

По теплих лісах волосся,

По яблуках перс… по… по…

Що в пущі заблудлі лосі,

Шукаємо чудних свобод.

 .

Та крик розриває горло –

У перстені малахіт.

 .

…ти зараз мене пригорнеш –

Народиш мене на світ…

 .

Тільки вільнолюбна, внутрішньо розкута жінка поривається з куцих рамок існування («Я ж бо можу отак пропасти / Поміж цих божевільних днів»), прагне бути природньою («Бо душа моя на деревах / Цвіт збирає, як мед бджола»). Лірична героїня спонукає свого обранця вчинити рейвах, пережити як свято тілесно-духовні любові, побачити одне в одному «спасіння для обидвох». Так велить природонаповненість колізій духотіла. Тоді коханці здатні перебувати в стані піднесення, «безсоромного безсоння», коли діалог вже не потребує слів, завершується чистим, промовистим звуком «…а-а-а-…».

 

 

ІЗ КОЖНОГО ДНЯ МАРІЇ

Ох, ця ера – сумна гетера:

Робить з тебе вже циркача.

Шляк трафляє, бере холера –

І несила (ох, же ж!) мовчать.

 .

Ох, ці ринки… Все стало дибки.

Ох, дивен-ні-і гримлять дива!

А я жінка – тонка, як скрипка,

Голос з мене видобувай.

 .

Ні, не скрипка,

Я сива дримба.

Я відлуння печальних скель.

Я з-під каменя сонна риба,

Я з потоку – в’юнка форель.

Я погідна – як осінь срібна.

Я солодка – як майський мед.

Я нечутна – як в жилах рідна

Кров.

Як пізній в саду ранет.

 .

Ох, ця ера – сумна гетера…

А я чую, як кров горить.

Ломить ребра ця чорна ера

І збиває сердечний ритм.

.

А я хочу в якусь печеру,

Хай на пару якихось діб!

Мій коханий!

Зміни цю еру,

Цю гетеру,

Бо це ж твій хліб.

 .

Я ж бо можу отак пропасти

Поміж цих божевільних днів,

І нікому не будуть застити

Мого серця палкі вогні.

 .

Ох, солодкі слова, як сливи.

Та долоні – як два хрести.

Мій коханий!

Я ще вродлива.

Мені важко свій хрест нести.

 .

А я дримба.

Я хочу в губи.

А я срібна в руці форель.

Мій єдиний!

Я – твоя згуба,

Затруби мені з диких скель.

 .

Учини нетерплячий рейвах,

Бо була я десь тут, жила.

Бо душа моя на деревах

Цвіт збирає, як мед бджола.

 .

 

Так ось, мої любі, щоби бути «згубою» треба мати, як мінімум талант і чоловіка поруч)))) Тоді, душа перебуватиме у стані «м’якого Е», тобто – високого піднесення!!!!

 

Отже, мої любі ероточити, еротомани, еротопереживальники, еротовболівалники, еротовигнанці, – я знову безкінечно губами слова торкаюся Ваших вуст, своєю уявою наближуюся до найспокусливіших цілунків Вашої читацької знемоги.

До зустрічі!!!

.

Найнепристойнішо Ваша – ЛЕСЯ МУДРАК

 

Фотоілюстрації до випуску люб’язно надані Інтернетом:)