Наталка Сняданко: “Я собі уявляю, який кошмар твориться у головах українських читачів…”

Наталка Сняданко – одна з найактивніших перекладачок з німецької мови. В інтерв’ю вона розповіла про те, скільки років треба витратити, аби видати переклад творів нобелівського лауреата в Україні.

Наталка Сняданко, у минулому журналіст газети “Поступ” та “Львівської газети”, знанна читачам також і як одна з найбільш активних українських перекладачок з німецької. У її доробку переклад творів Герти Мюллер, Ельфриде Єлінек, Фридриха Дюрренматта, Ґюнтера Ґрасса, Франца Кафки та інших. Зараз перекладачка працює над книжкою “Аліса” Юдит Германн. Сняданко, яка окрім німецької перекладає також із польської та російської, розповіла в інтерв’ю Deutsche Welle про проблеми, з якими стикається перекладач в Україні, та про те, що йому допомагає їх долати.

Deutsche Welle: Коли Ви відчули, що знань німецької вже достатньо для професійного перекладу?

Наталка Сняданко: Я цього ніколи не відчую – це для кожного перекладача так. Просто є книжки, які ти можеш перекласти, та книжки, які тобі не даються. Я не вірю в абсолютно професійних перекладачів, які можуть перекласти що-завгодно. Треба відчути якусь спільність з автором: інтонацію, як це може звучати. Я думаю, що справа навіть не в мові. Це якась духовна спорідненість.

Колись Німецька спілка перекладачів провела цікаву імпрезу: зустріч автора з перекладачами. Це була зустріч Юдит Германн з її іспанською перекладачкою та мною. Після розмови Юдит прочитала шматок тексту німецькою, а ми прочитали кожна своєю мовою. Юдит не знає ні української, ні іспанської. Тоді ведучий її запитав: “Ти себе впізнала у котромусь тексті?” Вона сказала: “Я ні слова не зрозуміла ні там, ні там, але ось те, що звучало українською, мені здається ближчим”.

Як Ви охарактеризуєте стан перекладацької справи в Україні, зокрема стосовно перекладів з німецької мови?

В Україні відбувається розрив між поколіннями перекладачів. З’являється дедалі більше людей, які просто знають мову і можуть перекладати, але все менше відповідно освічених для перекладу складної літератури. Знання мови недостатньо. Речі, які в тексті є, необхідно помітити. Процитував собі автор, скажімо, Герберта, не зазначивши, що це цитата. Хтось не зауважить цитати, а хтось – зловить гру, саме за такими нюансами і визначається якість перекладу. З одного боку, це досвід, а з іншого – чутливість до культури.

У нас немає спеціалізації перекладачів. В Україні вважається, що найкращий перекладач – універсальний. Тоді як, наприклад, у Німеччині серед перекладачів дитячої літератури є навіть такі, хто спеціалізується на різних вікових категоріях. Для того, щоб адекватно перекласти, скажімо, книгу для підлітків, треба знати цей сленг. І знати його не лише у мові, з якої перекладаєш, а й адекватно його відтворювати під час перекладу. Цього у нас немає взагалі. Деякі книжки це просто нищить.

Які твори німецької літератури Ви б порадили перекласти для українського читача?

Я зауважила таку річ: коли германістів представляють в Україні, кажуть, що це перекладачі Кафки, Ґрасса… Нам тут здається, що це почесно і “кльово” – мати можливість уперше перекладати класику. А коли тих же перекладачів представляють за кордоном, переважно опускають всю цю класику і тішаться, що це ж перекладач Моніки Марон чи Феридуна Займоґлу, і це дуже почесно. Зазвичай людям просто важко усвідомити, що якісь класичні речі можуть бути не перекладеними. Це міжкультурна прірва. Це і є основна наша проблема.

Я собі уявляю, який кошмар твориться у головах читачів, які не мають філологічної освіти і просто підряд читають те, що виходить у наших видавництвах. Виходить Кафка, потім Єлінек, потім щось молодіжненьке, потім знову якась класика. А між цим пропускаються цілі всесвіти літератури. Її треба перекласти хоча би для того, щоб зрозуміти приховані цитати чи посилання, які трапляються в сучасній літературі. Потрібні спеціальні програми сприяння саме перекладу класики. Адже без цього зникає цілісність культурного сприйняття. Це була би дуже потрібна річ – саме бібліотечка класики.

Як в Україні вирішується, які саме твори і чиїх авторів будуть перекладені українською?

У нас є кілька видавництв, які активно займаються перекладами. Вони часом можуть дозволити собі перекладати щось без грантів – це радше виняток. Але маленькі видавництва у більшості випадків орієнтуються на програми підтримки перекладів. Думаю, по-іншому ці книги би не виходили.

І, звичайно, перекладачі. Багато хто починає з великих ідейних проектів – потрібно перекладати те, що сам будеш читати, улюблених авторів. Але кожен стикається з тим, що потім ці переклади багато років лежать у шухляді, ніхто не хоче їх видавати. Дуже важко пропонувати українським видавцям якісь нові імена. Я, наприклад, десять років не могла знайти видавництва для Чеслава Мілоша, нобелівського лауреата, навіть попри те, що на це був грант. Або Герта Мюллер – я багато років пропонувала її до перекладу. А зацікавилися цим лише після того, як вона отримала Нобелівську премію.

Dw.de