Ростислав Мельників: «Не варто боятися або соромитися говорити українською»

*

Нині у Києві у Будинку письменників НСПУ майже щодня тривають безкоштовні курси української мови.

А з грудня вони почали діяти і в харківському Будинку літератора (вулиця Чернишевська, 59, метро “Університет” або “Пушкінська”). З цього приводу відповідальний секретар Харківської обласної організації Національної спілки письменників України Ростислав Мельників погодився дати інтерв’ю «Справжній варті».

 

 

– Пане Ростиславе, розкажіть, будь ласка, який стосунок ви маєте до цих курсів?

– Національна спілка письменників від початку підтримала ініціативу народного депутата Олександра Донія та Всеукраїнського комітету захисту української мови щодо проведення курсів з вивчення й удосконалення володіння українською. Тож коли постало питання відкриття таких курсів у Харкові, наше обласне відділення долучилося до проекту. Заняття проходитимуть у Клубі письменників, а проводитиме їх досвідчений викладач, кандидат філологічних наук, доцент Наталія Щербакова. Слід сказати, що організатори курсів працюють на волонтерських засадах. Я, скажімо, дуже вдячний молодій письменниці Юлії Должанській за допомогу. До речі, безкоштовні курси української мови вже почали діяти в десяти областях, переважно центральних та східних.

 

 

 – Коли і за яких умов виник цей проект?

– Власне, ініціатива виникла приблизно рік тому, коли в країні проходили акції протесту проти сумнозвісного закону Ківалова-Колісниченка. На загальному тлі пропозиція Олеся Донія «Навчи друга розмовляти українською» — була доволі конструктивною і, сподіваюсь, виявиться плідною, оскільки тут криється найважливіше: створення дружньої та ненав’язливої атмосфери вивчення мови. Організатори курсів прагнуть створити якнайсприятливіші умови і для тих, хто робить перші кроки, і для тих, кого пасивне знання мови вже не влаштовує. Є чимало людей, які соромляться того, що погано знають українську, або що в них недостатній лексичний запас. У цьому випадку треба лише подолати суто психологічний бар’єр.

 

 

– Яка мета цього проекту?

Безкоштовні курси передбачають не лише підвищення загального рівня володіння державною мовою громадянами України, зокрема з числа тих, які проживають у районах, де звужено сферу вживання української мови, а й, звичайно, мають дещо ширшу мету. У рамках проекту плануються зустрічі з творчими людьми й науковцями, проведення відкритих лекцій із тієї чи іншої проблематики, що, думаю, сприятиме популяризації української літератури, мистецтва, культури серед слухачів курсів і їхніх рідних.

 

 

– Чи є, на вашу думку, проблеми з українською мовою в Харкові?

– Думаю, що є, але тільки на одному рівні — наших місцевих очільників, які публічно говорять тільки російською, таким чином дискримінуючи українську мову. Підкреслена негація української мови й культури починає вже даватися взнаки. Утім, якщо відкинути ці суто політичні ігри, то загалом у Харкові нормальна ситуація. Так, у нас чималий відсоток російськомовних, але це зовсім не означає, що вони не володіють українською. Просто так склалося, що їм зручніше говорити саме російською. Тому я не бачу тут особливої проблеми.

 

 

– Яка, на вашу думку, причина такого ставлення влади до української мови?

– Як на мене, це тому, що саме на цій хвилі наші очільники прийшли до влади й сподіваються використати її ж і на виборах 2015 року. Певно, якісь політтехнологи розписали сценарій, за яким виборець повинен обирати поміж «своїм» і «чужим». «Чужого», з огляду на усталену радянську пропаганду, найзручніше маркувати «фашистом». Щоправда, де ж ті «фашисти» візьмуться? — от їх і придумали: той, хто розмовляє українською – «фашист», хто любить Україну – також «фашист». Політики насправді можуть так і не думати, але цього вимагає сценарій. Така собі вистава чи то в театрі маріонеток, а чи в цирку.

 

 

– Чи зустрічаєте ви людей, які скептично ставляться до ідеї курсів?

– Ми взагалі живемо в такий час, коли до всього ставляться скептично. Але для того, щоб щось змінити, потрібно діяти. Тому я не бачу тут проблеми. Є гарна ініціатива. Є люди, яким вона потрібна. Є люди, які знайшли час та можливість їм допомогти. І якщо вже зійшлися всі ці чинники докупи — справа піде.

 

 

– Чого б ви хотіли побажати людям,  які починають вивчати українську мову?

– Не варто боятися або соромитися говорити українською.

 

 

 

  • Лар Сапега

    Споконвіку в держави, у нації
    Стало добрим законом, панове:
    Жить не може людина у Франції
    І не знати французької мови.
    То вода для людини для спраглої,
    Джерело життєдайне, чудове.
    Жить не може людина у Англії
    І не знати англійської мови
    В кожній мові – квітіння конвалії,
    Гуркіт грому і гомін діброви.
    Жить не може людина в Італії
    І не знать італійської мови.
    Із колиски до миті останньої
    Є в людей розуміння здорове:
    Жить не може людина в Іспанії
    І не знати іспанської мови.
    Хай слова вирізняються в реченні,
    Як зерно, а не жмуття полови.
    Жить не може людина в Туреччині
    І не знати турецької мови.
    Може, в мене поняття і спрощені,
    Та тримаюсь такої основи:
    Жить не може людина в Угорщині
    І не знати угорської мови.
    Жить не можна в Норвегії, Швеції,
    Вже й в Прибалтиці, вже і в Молдові,
    У Німеччині, в Польщі, у Греції
    І не знати державної мови.
    Тож думки пропливають, як тіні,
    В далину, в безгоміння Дніпрове:
    Жити можна лише в Україні
    І не знать української мови…
    Такий проєкт необхідно запровадити у всіх містах України. Дякуємо Вам за нього. Залюбки взяла б у ньому участь.

  • Правдоруб

    На кой леший мне эта мова? Ни я, ни мои родственники и знакомые, да вообще никто вокруг меня на ней не разговаривает, в западную Украину переезжать не собираюсь. Я Русский язык никому не навязываю, так почему мне навязывают эту мову? Всё радио и телевидение на мове. Моей бабушке 99 лет, она мовы не понимает и не имеет возможности смотреть телевизор и слушать радио, как вы ей обьясните, что пора начинать учить мову? Почему меньшинство из западной Украины, присоединённой по пакту Молотова-Рибентропа и фактически Украинцами никогда не бывшими, навязывают этот ополяченный диалект Русского языка большинству населения? Я эту мову учил в школе, хорошо знаю и понимаю, но за 50 лет жизни говорил на ней не более 10 минут.

    • Росава

      Хто вам сказав таку дурницю, що українською розмовляють тільки на Західній Україні і що українська — то полонізовний діалект російської? Треба бачити далі свого носа, шановний. Західні українці, як і українці з інших частин нашої країни, мають діалект, який буває складно зрозуміти. Але це нормальне явище. У кожному куточку України є свій діалект. Було б дивно, якби мова повсюди була однаковісінька.
      Повірте, українська і російська — це зовсім різні мови. У школі у мене викладали нормальною українською тільки три вчителі, тож, відповідно, російська у мене також була розмовною. Але коли я почала серйозно заглиблюватися у порівняння цих мов, то була шокована. Хоча спершу здається, що мови схожі, згодом розумієш, що тут не тільки мови різні, а й цілі культури. Варто поглянути тільки на формування слів. Здуріти можна, наскільки все різне. І не тільки слова, а й сама будова речення.
      Зараз я розумію, що я ніколи не знала російської мови (я і досі забуваю, що не “говорить про”, а “говорить о”), і багато людей з мого оточення теж її не знають, хоча позиціонують своєю мовою саме російську. Це всього лише колоритний суржик. До того ж з переважанням української. (І я живу не на Західній Україні, так).
      Якщо вам не потрібна українська, то вас ніхто не змушує нею говорити. Ця стаття і не мала на меті щось нав’язувати. Мовні курси для тих, хто ХОЧЕ вивчити українську. Але не верзіть дурниць, будь ласка.

  • Георгий Иванов

    Виктор Федорович, научите,пожалуйста, разговаривать НИколая Яновича українською мовою!

  • Вікор Бук

    Рідна мова від материнської мови…Хтось скаже, – банально.
    Друга не можна навчити іншої мови, коли серце його не почне наповнюватись, та переповнюватись своїм, особистим, що може зрозуміти і друг, та на тому і побратаються, іншого не дано…”В своїй хаті” слухають не промови, як серце Матері, серце Батька…Так і “Хата своя”, – теж по Слову! – Хто чує?!